Квартира для ветерана

Квартира для ветерана

“Свідомі свого стану робітники не повинні вважати на те, хто з них до якої віри чи народу належить (робітник німець, наприклад, не повинен вважати себе ліпшим від поляка, поляк — від москаля, москаль — від українця і т.д.), а повинні триматися спільно, одностайно, бо у всіх у них один ворог — стан багатіїв, капіталістів, що користає з робітницької праці”.
Леся Українка

Товаришу, старший лейтенант, а де Ви жили раніше? І нарешті в сорок років держава за Вашу ногу й втрачену душу, понівечене психічне здоров’я, призначено вам компенсацію за неотримане житло. Тепер вже заживемо, не в гуртожитку зі студентами, не у вагончику на будові, не в бліндажі з чоловіками. Замість колискової, Ви пане старший лейтенанте, чули лише хропіт своїх побратимів. Вже нарешті спокій, і ділов то було – лише одна нога.
Громадяни України мають право жити, аж поки в них не з’явиться обов’язок померти. При цьому жити вони можуть де завгодно, але лише там де їм дозволить їх кишеня. Так не можна жити в Межигір’ї, палацах пані Юлі Тимошенко чи пана Петра Олексійовича Порошенка, чи в італійській вілі пана Зеленського, бо там вже живуть видатні українці, які без цього житла не можуть бути максимально ефективними в благо звичайно української нації.
Якщо ж ти за визначенням пана Віктора Ющенка товариш “маленький українець”, з маленькою зарплатою то твоя доля бути заручником таких сайтів, як Лун та Дім Ріа, куди орендодавці подають свої оголошення про найм квартири. Так звані рантьє.
Живемо ми в демократичній країні й тому ціни в нас демократичні. Однокімнатна квартира при середній зарплаті нетто 15 тисяч, коштуватиме 12-14 тисяч за місяць, економ варіант, а вже євроремонт вимагатиме оплати в євро. Це приблизно 80-90 відсотків від зарплати. Зарплата може змінюватися, а от процентне відношення до оренди в змозі тільки рости.
Так один депутат з Рівнинщини пан Віктор Мялик зареєстрував 33 квартири, напевне до того в нього було 35 ніг. Сороконіжка. А якщо люди будуть мати своє житло то кому такі, як він, чесні власники здаватимуть в оренду свої коробки? З чиїх мозолів житимуть паразити?
Ну ось, товаришу, старший лейтенант, мінус один потенційний квартирант, плюс власник власного житла в 42 квадрати. Велосипедом не поїздиш. Та й куди без ноги то їздити.
Заварив наш товариш старший кави, відкрив вікно, а там автотранспорт, і раптом трамвай як заграє своїми рогами бряскотить. Товариша лейтенанта, аж накрило, під спіл прям на автоматі впав. Виліз засміявся. Флешбэкнуло конкретно. Гради, смерчі й інша нечисть краще жити без опадів. От зарядять той град і сорок тисяч злетіло в повітря. Квартира. Лейтенант сумно подивився на протез. Є ж гроші на війну, немає грошей на життя.
Дістав, ще одну чашку і смирно налив в неї кави.
– А ти водкі хочеш, чортяка, кава тобі наша Львівська не до вподоби. Чому не здавався? самом пригостили, якби гасло сказав. Слава Україні -Героям славам.
А ще наш Лейтенант трохи тронувся розумом й бачить тепер привидів тих кого убив. розмовляє з ними, а вони ходять по його квартирі й бушують. Возмущаються, за те, що втратили життя.
– Буряти не здаються – відповів привид.
– Що ж тебе бурята та на мою землю привело? Що, Вам там не сиділося в своїй Бурятії? Що так того пуйла послухали?
– Квартиру хотів. – бурят засміявся – тепер я мертвий і в твоїй квартирі, а тобі пощастило, ти виграв джекпот. Нога, подумаєш. Одна нога, яйця на місці й руки цілі. Та ти просто щасливчик.
Лейтенанта то нахмурило.
– А що з тих яєць, як не має з ким. Дивлюся той тік ток ходять такі всі чваняться. що заробляють тисячі доларів, а в мене пенсія не така. Пишу одній в знайомствах, що маю квартиру, приїзджай. А вона мені, що соромно в моєму віці однокімнатну мати люди вже на два поверхи мають.
В кімнату входить другий привид.
– Ти якусь жирну шукай чи страшну. Там, як набухаєшся, яка різниця?
– Не бухаю, я сказав. Мені Вас вистачає. Як ішов воювати казали, що любитимуть. Обманули.
Бурят сумно.
– Й квартира є, й обманули. – привид скис наче це і його стосується. – мало ти нас вбив.
– Я не знаю – сказав с-т. лейтенант, – я не знаю. За дві ноги все одно одна квартира. Я хотів повернутися на фронт. Не беруть, не через ногу, не беруть через вас кляті привиди. Хоч притворися. що я Вас не бачу, не чую, ігнор, повний бан. Надоїдаєте.
Бурят довбить рукою, об стіну.
– Квартира є, а не люблять. – різко обертається стає на коліна до лейтенанта – і мене о тако теж не любили б? Та краще вже соняшником на українській землі прорости. Реквієм по мрії.
Рускій не витримує
– Бухати, як не пити то який зміст в цьому житті. а так пяний і нічого не булить й душа радіє, а ще б чогось нюхнути і понеслася душа в рай і все в нормі бути. Баби зраджують. Все за гроші, можна проститутку найняти.
Лейтенант презирливо дивиться на ваньку.
– Я за країну воював, невже це нічого не означає?
– Кожна людина хоче, щоб їй було добре, от за країну дякую, а власне життя дорожче. Дружба, дружбою, а сігі в кожного окремі. – Ванька сміється, ніби його стиль життя в центрі якого горіляка є єдино правильним.
Якут збентежено гризе нігті.
– Значить так, ще можна піти вчитися на сапера, поїдеш на схід, пенсія, здасиш квартиру в оренду, плюс зарплата. Купимо потім двокімнатну. Вдасиш, що ти нас не бачиш.
Ванька сміється.
– Навіщо таке прісне життя жити? В квартирі два дурні і ніодному не поясних. що крім горілки та проституток тут нічого немає. Он багаті теж нюхають і через фотомодельні агенства водять жінок.
Лейтенант не стримався.
– А, як же нація, народ?
Якут собі.
– Історична справедливість.
Ванька сердито.
– Брехня, то все, брехня, то все, аби Ви за дурно робили, за дурно гинули, я то вже давно зрозумів. Тому і п’ю. Правда й воював, аби було за що, а головне з ким. Мені ж там краще на фронті, а якщо б був живий то повага серед той во… співпляшників. Немає нічого крім експлуатації багатими бідних, а мій алкоголізм то може просто протест. Я вільна людина. того лінивий алкаш, бо ніхто мене експлуатувати.
Лейтенант усміхнувся.
– Ну що вийшло? За що помер.
– За господина путіна, за росію!!! – Ванька намагався перекинути стіл, але як привид пройшов повз нього. Потім розплакався.
Лейтенант торкнувся свого протеза й підтримав Ваньку.
– За пана Зеленського, за Україну.
Якут зачесався.
– Що нам до тих панів та господ, нам би квартиру і любов. Мала квартира для любові. Тісно, от купиш більшу тоді вже…
– Заткнись. Бо повішуся й будемо тут у трьох бродити. – лейтенант зірвався. – любов вона на те, любов, що без умов від чистоти душі, а не від квадратних метрів. А як же нас любити, якщо ми вгризлися один одному в горла за той бетон, за металолом. Ми за подачку з барського плеча убємо один одного й наша дрібне та підле прикриємо любов’ю до нації, вірою в державу. недостойні ми любові, бо то все скверна в наших серцях. А щоб не було скверни треба змінити саме суспільство. Дай мені житло коли я був молодий хіба я думав би тільки про це? Хіба принижувався б за ті копійки. А якщо любиш то й комусь не дозволиш принижуватися та йти на смертний гріх заради матеріальних речей. Нехай вони всі мають квартири, нехай кожна жінка має де жити й не шукає собі чоловіка. Не бідує. І кожен чоловік теж. А хіба, товариші Якут і Ванька, нам наші господа й пани того бажають? Чому ж наші народи так їм вірять? Якби моя воля то я всім квартири дав і за що жити. Бо грошей немає, але як війна то є.