Випробування пройдено

Автобус подекуди підскакував на вибоях, і Аделіна інстиктивно хапалася за живіт, немовби могла цими діями запобігти якійсь небезпеці. Шви на животі два тижні тому зняли, після операції ще місяця не пройшло, а вона вже попхалася світ за очі в Тьмутаракань, в якісь Старі Мухомори. Жінка згадала вчорашню розмову з Женею.
—Мам, ну чого ти туди їдеш? – сердилася донька, нервово розмахуючи руками. От я не розумію, назви причину.
Аделіна мовчала. Вона була впевнена, що Женя не зрозуміє її намірів, навіть якщо все пояснить. Сил ні з ким сперечатися не було.
—Та ще й адреси точної нема! Якась хатина в лісі! Ну от як без навігатора можна знайти хатину в лісі? — бідкалася Женя. — І хто там живе, в тій хатині?
—Босорка, — тихо промовила жінка.
—Босорка? Тобто, відьма? Я тебе саму туди не пущу! — донька рішуче стукнула долонею по столу.
—Мольфарка. Я думаю, там цивілізоване село. Може, знаки якісь будуть чи дороговказівники.
Аделіна втомлено зітхнула. Трохи нило в лівому боці, спазмами хапало живіт. Випити б знеболювального і виспатися перед дорогою…

Нарешті Старі Мухомори.
Адель вийшла з автобусу і відчула легке запаморочення. Вирішила посидіти коло сільського, з колоритною вітриною, магазину. З дверей вийшла молода пара: худорлявий юнак зі світлим поглядом і висока струнка дівчина з розкішним волоссям. Обличчя мала гарне, як намальоване.
—Віталику, то ти зрозумів, де вона мешкає, бо я заплуталася в усіх цих стежках і поворотах? Все в голові сплуталося, —защебетала дівчина.
—Та я теж не чекав, що все так запущено, — голос у хлопця, напрочуд, був басовитим. — Якщо самі місцеві плутаються в дорозі.
Вслухаючись в розмову, жінку охопила тривога. Вона кинула погляд на узлісся, на зловісну гущавину сосен і смерек. Зараз вона має туди йти. А як заблукає? —Ти чув, що сказала касирка? Що не всякий доходить до неї, бо босорка може не пустити до себе, заховати свою хатину кронами дерев, заплутати стежки, якщо розуміє, що нічим допомогти не може або людина не з чистими намірами, — дівчина широко відкритими очима дивилась на хлопця.
—Менше слухай. Треба рушати.
Аделіна вирішила прямувати назирці за парою молодих людей.
В лісі стало набагато темніше, тоді як на галявині сліпило сонце. Земля була встелена плющем і подекуди густими ділянками суниці. Обабіч дороги простягалися зарослі колючої дикої ожини. Покручені гілки старих дерев ввижалися Аделіні руками лісових чудовиськ.
«О Господи, доросла жінка, а таке верзеться», — відмахуючись від дурних думок, подумала жінка. Вглядалася вперед, щоб не загубити постаті молодих людей. Скоро стежка пропала і жінка стала дивитися під ноги, щоб не перечепитися через плющ та звивисте коріння старих дерев. Коли підняла голову, не побачила знайомих кольорових плям, за якими прямувала. Роззирнувшись навколо, жінка зрозуміла, що втратила орієнтир. Злякано озирнулася. Почала молитися, щоб Бог вказав їй дорогу.
Щоб не втрачати час, Адель майже бігом поспішила вперед. Раптом перед нею виринули все ті ж хлопчина з юнкою.
Ну що ж, давайте знайомитися, заговорила Аделіна.
— Йдемо, бачу, до однієї ж особи.
— Ви теж шукаєте Євдокію?
— Її.
— Я Віталій, а це Юля.
Віталій пішов першим, а Аделіна з Юлею за ним. Тепер жінку опанував спокій, з ними чоловік.
Через пів години вони натрапили на стежку, яка вивела ще через добрих пів години до старої, але доглянутої хатини.
На призьбі сиділа старенька сива жінка в червоному каптурі. Її зморшкувате обличчя обсіли, як жуки, бородавки. На колінах вона тримала велетенського чорного кота, вуха якого стирчали як локатори. «Мейн-кун чи що? А бородавки такі бридкі. І одягнена в три кофти, як капустина, а надворі літо». Аделіна аж рота відкрила, такою дивовижною здалася їй босорка, неначе зі старого зарубіжного кінофільму.
— Добрий день, пані Євдокіє!
— Доброго здоров’я й вам. Ідіть, дітки, погуляйте. Там садок за хатою є, — кивнула вона на Віталія з Юлею.
— А ця перелякана хай до мене йде, а то ще дуба вріже, — і глянула Аделі прямо у вічі.
— Ну кажи, чого приїхала? Когось причарувати хочеш? — і старенька примружила зовсім молоді синьо-сірі очі, хоч і густо помережені зморшками.
— Я не знаю, з чого почати, — Аделіну почало трохи трусити, чи то від лісової прохолоди, чи від хвилювання. — Ви мені, може, якісь питання задавайте, то я відповім…
—Не на інтерв’ю прийшла, щоб я тобі питання задавала.
Босорка випустила кота на підлогу і підвелася.
— Я не знаю, що у вас просити. Я приїхала не за багатством, не за коханням… Просто потягло мене сюди, відчувала, що мушу поїхати… Я краще розкажу Вам свою історію.
—Історію я твою знаю. Непроста вона в тебе. Заходь у хату, змерзла в сарафані он.
Стара жінка по-молодечому швидко пройшла в кімнату до столу. На дерев’яній лакованій поверхні стола стояли кольорові пляшечки з написами. Євдокія наливала заварений чай у чашки.
—Сідай на диван, бо розмова довга буде. Зараз чаю поп’єш, зігрієшся. Сонце сюди до мене не потрапляє. Бачиш, яка гущавина зверху.
Босорка простягла Аделі жовту з чудернацьким орнаментом чашку.
— Що там? — з недовірою спитала жінка.
—М’ята, меліса… збір, одним словом. Та не отрую, пий, — і босорка посміхнулася. — То кажеш, бородавки тобі мої не подобаються?
Аделі стало ніяково. Євдокія відкрила пляшечку бузкового кольору. Звідти пішов цівочкою дим. І — диво дивне — бородавки зникли і лице розгладилося!
«Оце так пластика! Без хірургічного втручання!». Аделіна аж вклякла від побаченого.
—Ви знаєте, — оговтавшись, почала свою історію жінка. — Я давно, ще з дитинства мріяла про свій власний будинок. Хто з дівчат про ляльку марив, хто про джинси, а я — про будинок. Уявляла, який він буде, скільки кімнат у ньому: гардеробна, майстерня, дитяча кімната, галерея (бо я мріяла стати художницею, то й думала, що буде в мене багато картин).
В 20 років я вийшла заміж і ми почали з чоловіком будувати свій будинок.
Не зразу це було. Щоб гроші заробити, працювали до ночі, торгувати їздили на базари в сусідні села. Розпочалося будівництво. Ми все зробили за моїм власним проєктом. Чоловік мене любив і підтримував в усьому. Будь-яке моє бажання виконувалося відразу. Серед зими він мені, вагітній, полуницю з київського ринку привіз, а це 4 години туди й назад!.. І рік 1997… То я той…трохи відійшла від теми. Я накреслила план будинку, будинку моєї мрії. Все сталося, як я хотіла. Зводили стіни, штукатурили, ми з мамою клеїли шпалери. Потім замовили меблі за моїми кресленнями: двоспальне ліжко білого кольору, з високим бильцем біля голови, комод білий з ручками «під позолоту», шафу-купе з дзеркалом до підлоги та інше. Все було як у найкращому сні. Дитяча кімната теж була неймовірно ніжна. Я раділа, що в доньки буде своя кімната, якої в мене ніколи не було.
Залишалося тільки у кухню меблевий куточок та стінку купити, бо пусто. Та у ванній кімнаті плитку покласти на стіни та підлогу. І насолоджуйся щастям. Але раптом чоловік, який мене обожнював, втратив… до мене інтерес. Не знаю, звідки напасть така взялася.
Аделіна промовила останні слова так щемливо, неначе їй все ще боліло.
Босорку зовсім не здивувало сказане.
— Послухай сюди. Так, інтерес втратив, бо забажала його інша жінка. Хоч кохав він тебе, але вирватися не міг ніяк. Наврочено йому було.
— Хто наврочив?
— Наталя. Чи пам’ятаєш жінку, в якої по сусідству з вашим було торгове місце?
—Так. Мій чоловік ще мене застерігав від неї, казав подалі триматися, бо вона відьма.
Євдокія закрила очі. Правою долонею накрила ліву і повільно проголосила:
— У Наталі був день народження. Вона накрила стіл прямо там, в торговому ряду. До неї завітала її кума Оксана. Випити чарку за іменинницю зайшов і твій чоловік. Ось тоді Оксані він і запав в душу. Вона розпитала в Наталі, хто в нього дружина та чи має шанси відбити. Наталя має здібності до ворожби і запевнила, що він буде її. А ще розповіла про новий розкішний будинок. Оксана пообіцяла, як все вийде, продати будинок і поділитися грошима з Наталею.
Аделіна вражено видихнула.
— Так ось чому вона мовби «випадково» крутилася коло нього! Неодноразово заставала! А чоловік мені казав, до кого ти ревнуєш, вона ж гидка, як жаба, і товста, як діжка. От яке горе…
— Ти помітила, як зненацька твій чоловік почав випивати? Наталя на роботі пригощала його горілкою, тишком підливаючи відворотне зілля від тебе.
—Як же так можна? Вона ж і чоловіка, і будинок в мене забрала! На їхньому боці були і адвокати, і судді куплені, а мені навіть дверей не залишилося…
Аделіна заплакала. Босорка скрушно мовчала. Адель продовжувала розповідь.
— З цього і почалися мої біди. Я з донькою жила на орендованих квартирах, довго блукали. Та згодом мені бабуся залишила в спадщину будинок. Хороший цегляний, тільки планування кімнат старе, та без санвузлу і води. Ми його всією родиною почали відбудовувати. Брат мені дуже допомагав, і батьки мої. Але чортівня якась…Ремонт цей триває вже 15 років! Це якесь зачароване коло. Ми його робимо, робимо і зробити ніяк не можемо. Тільки є достатня сума на подальше будівництво, стається якась оказія. Спочатку трагедія — брат потрапив в аварію. Чотири операції йому зробили на сітківці ока. Гроші туди пішли. Врешті спільними силами кімнату одну зробили. Але вся надія на брата була — він і штукатур, і електрик, і маляр. А тепер йому не можна важке піднімати. Потім батька мого не стало. Згодом карантин, я без роботи залишилася. А недавно мама захворіла, з паралічем лежала — інсульт. Поховала я маму. — Аделіна ковтнула важкий клубок, що зненацька підкотив до горла. — Я розумію, що вже сил скоро не буде робити той ремонт. І заощадження всі скінчилися. І я не молодшаю, болячки обсіли. Ось тільки виписали з лікарні два тижні тому, операцію зробили. А час іде, коли ж жити в тому будинку? Гроші витрачаю на оренду квартири, а оренда так зросла в ціні. Підкажіть, що не так? Що робити?
— Прокляття на тобі. Прокляла тебе друга жінка першого чоловіка. Щоб не мала ти свого житла…
— За що? Що я їй зробила? Навіть чоловік їй мій дістався, і дім!
— …і перша жінка другого чоловіка. Кажи, у кого чоловіка з сім’ї забрала?
— Катерина? — Адель здивовано глянула на стару. Ну тут вже щось босорка плутає.
— Я в неї нікого не забирала.
— Правду кажи.
—Перед Богом кажу. Після розлучення я ходила як сновида, так було боляче за розбиті мрії і кохання. На літо ми з донькою поїхали жити на мамину дачу – ліс, річка, повітря чисте. А Богдан виконробом працював у будівельній бригаді. Почав в душу медом лити, відігрів моє серце словами солодкими. Паспорт навіть показував, що розлучений, а воно он як вийшло… Дуже швидко обман розкрився. Виявилося, хоч і розлучилися вони з дружиною, але разом жили…
Адель замовкла, бо голос у неї затремтів. Наразі вона згадала все те, що вже 10 років намагалася забути. Богдан лише спочатку був веселим та щедрим. А коли почали спільно жити виявився тираном і ревнивцем. Обіцяв гори золоті, життя спокійне і щасливе. А натомість ображав, дорікав: і готує не так, і сапає не там, і прибрала так-сяк. Від такого життя жінка втекла через два роки.
— От і виходить, що ти тій Катерині життя зламала. Вони з Богданом будинок почали ділити, і їй зосталася тільки половина. В інші пів будинку він привів тебе. Зі злоби і ненависті прокляла вона тебе, щоб ні дому ти не мала, ні життя особистого. Щоб скиталася ти по світу, з квартири на квартиру переїжджала.
—Так і є…, — Аделіна не витримала напруження і змучено заплакала.
Стара жінка піднесла до її обличчя глибоку глиняну піалу. В ній булькотіло якесь вариво. Кипіло й обдавало жаром, що Адель аж відсахнулася.
—Тримай і вдихай. Зараз заспокоїшся. Бачу, що ти добра жінка, зла нікому не бажаєш. Занадто довірлива, обдурити тебе легко. Захист на тебе поставлю. Адель боялася брати в руки цю посудину, в якій клекотіло щось темне, тягуче і наповнювало кімнату терпким ароматом. Але погляд босорки був незламним. Жінка взяла боязко піалу. Вона не була гарячою.
«Вона знята з плити. Як вона кипить досі?» — не покидала її думка.
— Не про те думаєш, жінко. Вдихай цей аромат на повні груди.
Євдокія почала плавно водити долонями у неї перед обличчям. Рухи її були вправними, дивні візерунки руками в повітрі навіювали на Адель сонливість. Голова її стала важкою.

Аделіна прокинулася в цілковитій тиші. Вона в кімнаті у босорки. Поряд на кріслі величаво розвалився чорний, з розкосими очима та великими вухами кіт. Адель простягла руку і погладила м’яку шерсть тварини. Потім пройшла через кімнату і заглянула у напіввідкриті двері. На подвір’ї босорка розмовляла з Юлею. Віталій стояв осторонь і палив цигарку. На скрип дверей Євдокія озирнулася. Кивнувши Юлі, підійшла до Аделі.
— Ось тобі напій. Там написано, як пити. Це покращить твій імунітет і здоров’я стане міцним. Гроші на завершення ремонту будуть. Тобі запропонують два проєкти, також з’явиться робота за кордоном. І чоловіка ти зустрінеш, який піклуватиметься про тебе, допомагатиме і підтримуватиме. І головне скажу — тобі треба прислухатися до свого внутрішнього голосу. Він тобі багато підказує, але ти не хочеш слухати. Про погане ніколи не думай, бо маєш таку особливість — все задумане тобою дуже швидко збувається. Тому сама вибирай, про що думати.
Аделіна закивала головою.
—Дякую, пані Євдокіє. А гроші я залишила на столі.