Здалеку поле битви виглядало мініатюрним. Все добре видно з висоти пташиного польоту. Якихось триста воїнів-козаків протистояли майже тисячному війську незрозумілого походження. Гул пострілів уже стих і залишився тільки запах пороху, який, виконавши свою роботу, поступився місцем звукам болю й лязготу металу. У повітрі зависла тяжка хмара диму, яка рівномірно розстилалася усією площею битви й п’янила кожного, хто її вдихав.
Червоні полотняні штани та напівчервоні від крові сорочки яскраво вирізнялися на фоні воїнів у чорно-синіх формах. Козаків оточили напівколом з явним наміром відтіснити в сторону моря. Відступати було нікуди, але воїни й не збиралися. Кожен бився так, як ніколи в житті. Та один із них явно відрізнявся від інших: відсутність сорочки, дикий вираз очей та по шаблі в кожній руці вселяли мало не побожний жах у ворогів. Та це було ще не все. Перебуваючи найближче до чорно-синіх, без прикриття своїх, біля нього крутилося двоє велетенських вовків з таким же диким поглядом. І вони не безцільно переміщалися між людьми, намагаючись вийти з цього кривавого пекла. Вони шматували ворога, спорюючи животи й відкушуючи руки зі зброєю тим, хто посягав на фігуру з двома мечами. Ця фігура була характерником. Вовки йому — брати по духу, а братів на полі битви не залишають.
Уже вкотре чорно-сині намагалися зайти характернику в спину, та вовче око було спритне, а рухи різкі, тож підлі нахаби тієї ж миті жалкували про свої наміри. Леза клинків звучали немов пісня в його руках, перетворюючи криваве місиво на моторошну симфонію смерті. Ворог зліва, удар навхрест правою шаблею, крик і ворог без зброї. Інша шабля уже стинає йому голову. Звук дроблення кісток. Ухилитись від клинка спереду, укол в коліно, удар ногою і вовк уже доробляє справу Відчайдушні схлипування. Двоє гнівних ворогів біжать на нього з обох боків, легка посмішка довжиною в три удари серця. Свист лез і бризки гарячої крові з горлянок здивованих воїнів відбулися майже одночасно. Шаблі такої довжини нізащо б не дістали їх за кілька кроків від їхньої цілі. У звичайних людей не дістали б.
Чорний крук, що вився над битвою, бачив усе в неймовірних деталях. Те ж саме бачив і характерник. Він все ще залишався в центрі сутички, але частинка його свідомості через птаха, що дозволив скористатися його очима, аналізувала тактичні особливості бою.
— Майже неможливе вміння навіть для талановитого, але непідготовленого характерника.
— Дякую, вчителю.
Аналізувати було що. Третина козаків полягла, половина ворогів також. Навіть мозку крука було зрозуміло, що скоро все скінчиться й він зможе поласувати свіжим м’ясцем, якого вже не їв давно. Ця думка відволікла його на пів секунди й довелося відбитися ще від кількох воїнів, щоб повернутися у пташиний розум. Картина поля битви була ясною і вже можна було повністю повертатися у своє тіло, аж тут почало відбуватися дещо дивне. Напівкільце нападників, які майже успішно відтісняли козаків до води, повільно почало відмикатися по центру, зміщуючись в бік. З кожним метром відступу козаки наступали, приймаючи єдиноправильне рішення — прориватися з оточення. Вони прийняли видовжений бойовий стрій у вигляді стріли, в якому найсильніші попереду, а поранені та слабкі — всередині.
Біло-червоні плямки ринулися з чорно-синьої пащі, яка все більше розкривалася. Щось було не так. Очі крука забігали в пошуках причини й результат не змусив себе чекати. З кущистого пагорба пролунав не дуже гучний, але помітний з висоти звук короткої сурми. З високих заростей почали з’являтися голови та плечі воїнів у ворожій формі. Вони ніби різко вставали із землі й багатьох уже було видно по груди. При такій висоті чагарнику їхній зріст мав би бути близько трьох метрів. Тупіт кінських копит поставив крапку у здогадках крука щодо побаченого.
Добра сотня кінноти уже прямувала назустріч відкритій чорній пащі, з якої тільки почали вибиратися майже повністю червоні плямки. «Пастка! Нас обвели кругом пальця». Напівспляча свідомість крука не зрозуміла значення останнього виразу і здивувалась у питальній формі. Свідомість характерника вивергалася прокляттями. Птах уже втомився й голосно каркнувши, пікірував так, наче мав підбите крило. Козак-маг опинився у своєму тілі з глибоким порізом руки.
— Больові відчуття розривають духовний зв’язок двох розумів.
— Зрозуміло, вчителю.
Справи йшли відверто погано. Один із вовків збив нападника з коня і вже шматував його, інший вовк лежав поранений. Вороги вже оточили характерника з усіх боків, а отже більшої частини козацького війська вже немає в живих. Рани й втома вкотре давали про себе знати, а очі вловлювали все менше деталей битви.
Вовк, що шматував збитого воїна, не помітив загрози ззаду та отримав рублячий удар по спині. Він вже не підніметься.
— Нііі!
Козак-маг здіймає руки догори та промовляє фразу незрозумілою мовою. Кров воїнів застигла, мечі захололи. Берег таврійського півострова вкрився льодом. Все завмерло і здавалося, саме Сонце на кілька секунд згасло.
— І останнє. Ти можеш зробити справжнє чудо ціною всього свого дару. Це неконтрольована сила і може заподіяти шкоди всім, хто тебе оточує. Тепер ти готовий. Іди.
— Дякую, вчителю.
Іній хрумкотів під черевиками простої людини, а ледь теплі сльози безсило крапали на зелену замерзлу траву.
Написано дуже гарно, але не вистачає деталей, із ким бій, за що, чому такий розклад вийшов. Хто цей характерник, якісь його характеристики, окрім військових. Сюжет є, але за рахунок попереднього він вийшов надто неглибоким.
Дякую за відгук. Відповісти на ваші питання можна елементами інформації, що присутні у творі. Козацьке військо, що воює на таврійському півостові(кілька століть тому так називали Крим), може воювати тільки із загарбниками, тобто царською росією. Здається, зрозуміло за що. Шкода, якщо цей підтекст пройшов повз вашу увагу
Вперше читати твір про битву козаків для мене виявилося цікаво. Мені подобається поєднання української культури із сучасними рисами зарубіжної літератури (маг, зв’язок між людиною та птахом, вовки теж набули певної магічності). Це наче поєднання “Захара Беркута” Івана Франка і “Звіродухів”. Деталей було достатньо, щоб зрозуміти події, що відбувається під час бою. Чудова робота!
Дуже дякую за такий відгук і порівняння, хоча я і не читав Звіродухів) Приємно, що вам сподобалось
Непогана замальовка.
Це був би гарний фрагмент якось більшого, цілісного твору. Бо сприймається як уривок вирваний з контексту, хоча і непогано написаний.
Дякую, так і було задумано) Це вирваний з контексту уривок моєї підсвідомості, що наснився багато років тому. Записав його спеціально для конкурсу
Бракує описів. Навіть псевдоісторичне фентезі треба краще описувати, щоб читач міг собі все краще уявити, щоб міг побачити картинку. Екшен відеігровий, вдарив там, зробив це, для художнього твору не підходить. І ще — дякую вчителю! — як з якихось старих фільмів про канг фу, виглядає недоречно .
Дякую за відгук. Згоден, що описи в цьому творі не моя сильна сторона) Дозвольте 2 запитання: чому відеоігрований екшен не підходить для художнього твору? І чому виглядає недоречно описаний зв’язок учня та вчителя як із старих фільмів про канг фу?