Богиня Роздратування

Вона була створена з думки. Це була не дуже приємна думка, але, принаймні, вона допомогла одній богині з’явитися. Богиня нікому не подобалася. Та і вона була не в захваті від інших. Її три шлюби мало не знищили її, але вона вижила. Бути прадавньою істотою з таким чудовим личком — важка праця, яку дуже недооцінюють. Це історія про прекрасну і мудру, милосердну і доброзичливу богиню запального характеру, до якої погано ставилися вся її родина і все людство, яке звинувачувало її у своїх власних поганих вчинках, головним чином тому, що так було легше. Так, це історія про мене.
Навіщо, в біса, вони дали мені саме кіммерійські землі? У мене немає жодного справді відданого шанувальника. Усі їхні дратівливі ритуали, із зайвим філософським підходом, критичним мисленням… ну ви зрозуміли… вони дратівливі. Хіба я просила у них мертву конячу голову? Ні. Але чи мені її принесли? Будь ласка, гляньте в мою шафу. Скрізь мертві кінські голови. Що це взагалі означає? Це щось, що нагадує їм про мене? Чи бачать вони мене як жінку з кінською головою? Чому не можна мене вшановувати тортом або інжиром? Я не проти бути вшанованою і коштовностями. Еге… найближче до прикрас, що я отримала від них, було іржаве металеве колесо. І я навіть не впевнена, чи мало воно круглу форму. Ні, це однозначно квадрат. Ой… Стривайте, я згадую намисто з гнилих зубів, яке одна бабуся, мабуть, не в своєму розумі, принесла до мого вівтаря.
Думаєте, гірше бути не може? Коли я намагалася наполягати на їх освіті, вони почали скаржитися на мій характер. І як ви думаєте, у кого вони вирішили просити захисту?
На цей потяг миттєво вскочив Зевс, сам захисник усіх злощасних дебілів. Мене швидко зобов’язали не втручатися в процес їх навчання істинній природі божественних створінь, що було названо актом справжнього волевиявлення народу. Що я можу сказати? Минуло багато століть, а вони досі вірять, що мені краще підходить довга і нудна молитва, ніж золото, і не потрібні ні діаманти, ні квіти. Я досі отримую намиста з гнилих зубів від їхніх нащадків.
Хоча вони надокучливо працьовиті маленькі люди, мені доводиться мати справу з надто багатьма проблемами на їхньому шляху. Я не впевнена, що мені все ще потрібно допомагати їм зараз, коли вони вважають за краще молитися комусь іншому, ніж мені. Я ціную їхню впертість у цьому процесі, але хотілося б, щоб вони більше мене шанували. Для початку я могла б допомогти уникнути столітньої проблеми з сусідами – покручами з півночі, яких я ненавиджу навіть більше, ніж своїх шанувальників. Це найгірші, сповнені ненависті, поглинені заздрістю, але наповнені мільйонами ракет та іншої зброї, недолюди. Вони без вагань використовують усе це проти мого народу, розпалені Аресом і бажанням забрати все, що створили мої важкою працею і безкінечними роздумами.
Принаймні, нас однаково дратують ці дебіли. Проте я нічим не можу допомогти своїм віруючим, окрім щоденних сварок, які я влаштовую зі своїми братами та сестрами, іншими богами, намагаючись отримати більше постачання та бойового духу для своїх хлопців. Можу вам сказати, це надзвичайно дратує. Вони вже ставляться до мене як до своєї бідної, дурної і нерозумної сестри-жебрачки, хоч би якими небезпечними були ці північні воїни для їхніх власних шанувальників.
Отже, ось невеликий екскурс в мою історію, щоб ви могли співчувати моїй божественній особі та, ймовірно, надіслати більше артилерії чи іншої зброї. Принаймні спробуйте переконати їх поклонятися мені чимось кращим, ніж гнилі зуби. Вгадайте що? Мій батько — могутній бог Арес, так, той самий, що озброює моїх ворогів, а моя мама — прекрасна й не менш могутня Афродіта. Б’юся об заклад, що їхні шанувальники живуть десь у Франції чи Швейцарії. Вони щедрі і мабуть гарні. Я ж… я самотнє і небажане дитя їхнього гріха, виховане німфами, яким переплатили за їхні послуги та закриті роти. Я, як і решта моїх зведених братів і сестер, чудесним чином з’явилася з думки Ареса. Отже, з самого початку для мене не було надії. Зрештою, Арес не мислитель. Я бачила, як всі намагаються уникати складних слів у розмові зі мною. Так, начебто вони були найрозумнішими. Як би я не працювала, як не старалася, кожен мій успіх вважався чистою удачею, благословенням, отриманим від когось іншого, можливо, Зевса.
Так що, знаєте що, просто грець з ними усіма! І зрештою, вони ж і зробили мене богинею роздратування. Яка купка лицемірів! Звісно, я виходила з себе кілька разів. Це було цілком природно після всіх цих років. Я на 100 відсотків впевнена, що будь-хто інший на Олімпі вчинив би так само. Отже, мене можна було б назвати богинею невдачі. Наче Зевс чи Гера ніколи не робили помилок! Наче мій святий тато чи мама були ідеальними! У мене ніколи не було і шансу проявити себе як богиня турботи, любові, порядності чи чогось іншого. Усю мудрість уже здобула моя зарозуміла тітка, яка вчилася в усіх цих шикарних школах, у тому числі в тих, які вели такі легенди, як Сократ, Платон, а всі її поклонники точно відвідували Лігу Плюща.
Але повернемося до моїх шанувальників, які час від часу вбивають мене своєю невинністю та дурістю. Ви можете уявити моє горе після того, як їхні дурні сусіди дізналися, що за межами їхньої печери, що пахне свинями, є цілий новий світ? Спробуйте вгадати, хто поділився з ними цими знаннями? Мої щирі шанувальники та їхні ідеї щодо безкоштовної освіти для всіх. Дурні хіпі. Чи знаєте ви, що ці фанатики Ареса зробили з тими знаннями, які їм дали мої хлопці? Мабуть, вони вирішили, що вони обрані, і їм треба їхати на конях в інші краї, і всіх перебити, і перш за все моїх хлопців. Заради Богів, хіба мої не могли просто навернути інших у свою власну релігію? О, ні… Мої люди найгірші. Повірте, я спостерігала за ними багато неймовірно важких років. Коли я намагалася попередити їх, вони вважали, що я, як завжди, просто роздратована. Те ж саме розповідали мої колеги/родичі на Олімпі.
А тепер мені немає порятунку, хоч би як я була виснажена. Я навіть просила Зевса дати мені інші землі або принаймні більше вихідних. Я хочу одного разу провести хоча б тиждень у своєму, назвемо це, «заміському будинку» на Олімпі. У будь-якому випадку я всемогутня і можу бути скрізь миттєво.
– Ти з глузду з з’їхала? – Зевс завжди занадто прямолінійний, коли справа доходить до спілкування зі мною? – Твої шанувальники в небезпеці.
– Що ще нового? – я закотила очі. Повір мені, я дуже не хочу виглядати перед тобою богинею відчаю, але в мене немає іншого вибору, – дідусю, будь ласка, будь ласка, будь ласка.
– Досить, – вигукнула Гера. І це МЕНЕ вони назвали богинею роздратування, – Арестхеда (Зевс всемогутній, я до біса ненавиджу, коли вона називає мене повним іменем, яке дав мені не довго думаючи батечко) повертайся до своїх володінь і якось зупини війну. Я рекомендую тобі знищити там усіх і швидше повернутися до свого мирного життя тут.
– Ти… ти жартуєш наді мною? – і так завжди. Це їх найкраще рішення для всього. Жінка була красивіша за неї, давайте зробимо їй голову змії. Одна була краща ткаля, ніж моя всемогутня тітка Афіна, тепер вона їсть мух і плете свою павутину. Я найщасливіша богиня, коли справа стосується моєї сім’ї! Я зірвала джек, довбаний, пот!
— Ну, можеш зробити, що казала бабуся! – сплеснув руками Зевс. Він завжди радий знайти найшвидше рішення, аби уникнути головного болю та зосередитися на жінках, які ще нічого не знають ні про кампанію «Me too», ні про рівність їхніх прав загалом.
– Уххх… я вас усіх ненавиджу! – Треба якнайшвидше викликати свого психолога! – Хіба ти не розумієш, що мої люди потребують твоєї допомоги? Що вони захищають усіх твоїх шанувальників від цих печерних людей зі зброєю, яку їм постачає мій батько… просто заради розваги?
– Боже, – Афіна завжди стояла за цією колоною? Вона – майстер підслуховування… підлабуза, – Ти можеш просто забити на все? Це так дратує… твої проблеми завжди з нами… люди гинуть, діти гинуть… бла-бла-бла… закрийте небо… чи є кінець цим надокучливим проханням? Слухай, племінниця, чому б тобі не розслабитися і не прийти на вечірку, яку ми організовуємо?
– Ви щодня влаштовуєте вечірки! Кожен день! Десь на Олімпі і зараз вечірка, поки ми розмовляємо, і ще навіть не 10 ранку, і всюди повно п’яних богів. Я не вимагаю від вас чогось надто складного!
Мені цього було достатньо! Я була надто роздратована, щоб слухати їхні виправдання та інші нісенітниці про вечірки, які вони повинні відвідувати. Я покинула Великий будинок Зевса… який, як ви можете здогадатися, належав Зевсу. Я б хотіла, щоб у них була гідна богиня творчості, коли справа доходила до вигадування імен і назв.
Тисячі років тому я обрала ці землі майже добровільно, обдурена позитивним ставленням верховних богів. Їх так надихнули талановиті й працьовиті люди на цих землях, які дуже потребували могутньої богині. Тоді я не запитала, чому всі ці боги вирішили віддати цей шматочок раю, як вони його називали, мені. Пам’ятаєте, як Посейдон влаштував справжню сцену Афіні, змагаючись за Афіни? На Олімпі точилася справжня війна, і інші боги воліли спуститися на землю, аби не бути поруч із цими двома. Безпечніше було уникнути обох. Особисто я вважаю, що Афіна обдурила Посейдона, але що за чорт… це улюблений вид спорту для всіх богів тут, на Олімпі.
Коли туман над землею розвіявся, я помітила, що у моїх людей були сусіди… дивного вигляду, дуже агресивні, і все стало зрозумілим. Ці телепні воліли стояти в чергах до одного магазину, аби не жити у загниваючому капіталізмі як інші. Тільки уявіть собі ці величезні черги в нікуди. Я дуже захоплююся їхніми геніальними мозковими клітинами, які живуть десь у їхніх головах. Схоже, вони ні в чому не були хороші, крім того, щоб зробити своє життя ще більш нещасним. Хоча час від часу мені було цікаво спостерігати за ними, я не могла довго терпіти цю дурість. Через кілька хвилин я повернулася до своєї затишної садиби, яку збудувала сама. Так, я тоді нічого не зробила. Я нічого не зробила, коли побачила, як їхні предки вперше пограбували мій народ, вважаючи, що це буде їм уроком, і я нічого не зробила, коли побачила, що ці нелюди отримали зброю від мого батька. У мене склалося враження, що мій батько був порядним богом, який піклувався про свою дочку. Тож я просто пішла до свого маленького будиночка, сподіваючись, що все повернеться на круги своя. Розслабившись, я провела там наступні сто років.
Моя садиба розташована в зеленій зоні Олімпу, не найкраще місце, але все ж за кілька кроків до нашого божественного метро. Знаєте, з дельфінами та акулами, щоб подорожувати під водою, грифонами та пегасами, щоб літати в небі, і автобусами з трамваями, щоб їздити по землі. Ну, для менш багатих богів, як я, є дешевший транспорт, корови та лебеді. Коли я поскаржилася, що від цих корів жахливо пахне, наші багатії знайшли безглузде виправдання, що в них закінчився бюджет і тепер вони змушені економити, скільки зможуть, скорочуючи витрати на громадський транспорт. Я знаю, це найдурніше з можливих пояснень. І ці хлопці були першими за філософію та логіку.
У будь-якому випадку, тепер я маю розповісти вам про мій дім-милий-дім, щоб переконатися, що у вас не склалося неправильне враження про моє розкішне життя. Моя розкіш обмежена зручним двоспальним ліжком розміру “king-size” і простирадлами з 100-відсоткового натурального льону. Решта буденно, але я цю буденність дуже люблю. Я використовую квадратне колесо, зроблене тисячу років тому моїми дурними людцями, як стілець. Звісно, мені довелося прикрасити його подушками, і пофарбувати, аби цей стілець виглядав пристойною Мабуть, я просто була п’яна, чи сентиментальна. Але, якщо хтось розкаже це моїм жахливим шанувальникам, я миттєво виріжу йому кишки. Жахлива правда у тому, що я зберігаю всі подарунки, які вони мені дали. Так, навіть намисто з жахливими зубами. Не переймайтеся! Я просто не маю багато грошей, тож мушу використати все, що знайшла, щоб прикрасити свій будинок. Крім того, я чула, що кочовий варварський стиль зараз в тренді. Ну, так, добре, я люблю цих маленьких людей, які не проти звинувачувати мене у всіх своїх недоліках. Вважайте мене мазохісткою.
Нещодавно мене дуже розлютили мої мама й тато, які не втомлюються створювати нових богів і додавати більше братів і сестер до дерева моєї родини. Вони не дбають ні про кого з нас. Я ж збираюся випити віскі в пінній ванні. Де мої дельфіни, які створюють ці бульбашки? У них одна робота… Чому вони завжди дивляться телевізор у моїй спальні? Я не розумію, чому я повинна годувати їх найкращою їжею, яку я не можу собі дозволити, набиваючи власний живіт Мівіною, якщо вони завжди десь в іншому місці, коли я хочу пінну ванну?
Можете уявити, що у вас закінчилася гаряча вода, перш ніж ви встигли змити шампунь з волосся? Ласкаво просимо в моє життя! Якби я була справжньою богинею дратівливості, я б точно зараз щось підірвала… будь-що. Бачите, я завжди знала, що я є ідеальним прикладом терпіння. Завдяки Зевсу… гаразд, не той… Завдяки Діонісу, який насправді приніс мені багато випивки, я все ще тримаюся після всіх цих років. У моєму підвалі є необмежена кількість божественного алкоголю. Слава Діонісу! Люблю я цього хлопця, шкода, що ми родичі, але все одно тут, на Олімпі, це нікого не зупиняло… крім мене, звичайно. Тільки смертні та німфи, ось яка я вибаглива. У будь-якому випадку, він не мій тип, оскільки наші життєві уподобання не дозволяють ні мені закохатися в нього, ні йому закохатися в мене. Але ми хороші друзі. Він називає мене своєю музою, я називаю його сестричкою. Іноді він приходить випити, що зазвичай закінчується тим, що ми скаржимося один одному на батьків. У нас з Діонісом є щось спільне, окрім любові до хорошого вина. Ми абсолютно незадоволені Зевсом і ролями, які він нам щедро дарував.
– Гей, дівчино! – я впізнала цей медово-солодкий голос і не втримала усмішки, – що ми сьогодні задумали?
– Діоніс, я тільки про тебе подумала… — я зробила ковток з майже порожньої склянки, – Я тут, у своїй ванні, без бульбашок, як завжди. Ти не повіриш, що мені сьогодні сказали Зевс і Афіна!
У дверях з’явився, як завжди стильний Діоніс. Мені потрібно запитати в нього номер його перукаря. Але зараз я маю в голові важливіші речі і хочу комусь поскаржитися.
— Гаразд, розкажи мені все, — він уже йшов до дивану, який я поставила біля ванни, на випадок таких гостей, — але дай мені спочатку випити. Це був довгий день.
Він відкрив пляшку, яка чарівним чином з’явилася в його руках. Діоніс одразу наповнив мій келих. Я не заперечувала.
Після кількох пляшок я йому все розповіла. Виявилося, що Діоніс також згадував сьогодні моїх шанувальників.
— Ти щаслива богиня, дорога, — усміхнувся він мені, — тільки сьогодні вранці я випадково натрапив на Гефеста, який випадково зробив нову зброю. Тому я випадково запитав, чи може він надати трохи для тебе і твоїх людисьок, і він відповів «так».
— Гефест? Ти жартуєш? – я не могла повірити, – він же колишній моєї мами і так далі?
— Мабуть, він вважає, що постачати зброю розлюченій доньці свого ворога, який збирається використати її проти нього – чудовий план, тож вітаємо його!
— Справді, він недооцінений геній! – я сплеснула руками. Я могла б зараз поцілувати Діоніса, але він точно не оцінить цього. Натомість я запропонувала йому пляшку старого віскі, який багато років зберігала для себе.
Сьогодні був найгірший день! Я не могла впоратися з варварами, які вбивали моїх улюбленців. Я вже давно не змушую їх вчитися читати, правильно говорити, носити штани на ногах, а не на голові… Мені до цього стало байдуже, я звикла. Як би там не було – вони мої диваки. І от наприкінці дня все ж була чудова новина. Тепер, здається, світ став трохи кращим.
Добре, я йду ще випити з Діонісом… і, можливо, я знайду своїх дельфінів десь біля винних бочок. Це чудово пояснює, чому вони взагалі не працюють. Я вважаю, що їм потрібно зареєструватися в програмі анонімних алкоголіків. Діоніс обіцяє перетворити весь алкоголь, який вони крадуть у мене на воду. Давайте подивимось що буде.