Книгарня снів

Дисклеймер: Книгарня не несе відповідальності за сни читачів. Усі збіги з реальними снами реальних людей є випадковими.

Бажана йшла звичною дорогою, насилу перештовхуючи візок через налиплі грудки криги та снігу на тротуарі. Соломійка солодко спала, кумедно мружачи очі, ніби підглядала крізь сон, що коїться навколо. Для неї нерівності дороги — тільки додаткове гойдання. То мама вже майже вибилась із сил, але в таку погоду не посидиш у парку без перспективи відморозити собі п’яту точку. До того ж милуватися засніженими пейзажами дещо запізно. Взимку рано темніє, тільки пів на п’яту, а вже ніби ніч. І, як на зло, жодного ліхтаря на перехресті з найбільшою ямою в асфальті. Минулого разу Бажана таки оступилася, і колесо візочка встряло у заледенілій щілині. Вештатись у темряві рідними, але добряче побитими провулками — не для слабких духом.

Вона так зосередилась на сірій помісі снігу та бруду під ногами, що ледь не пропустила на знайомій до кожної тріщини в асфальті вулиці новесеньку неонову вивіску. Вона сяяла теплим жовтим світлом на східному боці багатоповерхівки, де ще вчора, здається, висіла об’ява: “Ремонт одежды обуви”. А сьогодні на тому самому місці витіюватим курсивом неонового світла значилось “Книгарня снів”.

Бажана пройшла повз, уважно вдивляючись у вивіску. Зупинилась, розмірковуючи — які шанси, що нова книгарня досі відкрита? Час не такий вже й пізній, та навряд чи популярний для відвідувачів. На всій вулиці окрім них з Соломійкою — ні душі. На місці власника Бажана б зачинялася раніше, а ліпше взагалі не відкривала би книгарню в такій непривітній місцевості. Можна закластися, не пройде і року, як вона закриється, і на місці сяючої вивіски знову оселиться якась майстерня з ремонту, краще б на цей раз телефонів. На її старенькому Самсунгу давно потрібно було замінити розбитий екран, та все немає часу.

Бажана так глибоко замислилась над перипетіями малого бізнесу у своєму старенькому спальному районі, що здригнулась від несподіванки, коли двері книгарні зі скрипом відчинились, випускаючи у морозну ніч клуби теплої пари та задоволеного покупця. Він блаженно посміхався від вуха до вуха і притискав до дутої куртки перев’язаний атласною стрічкою багатотомник. Бажана із легкою заздрістю провела поглядом щасливця, все ще зважуючи, чи варто пхатись із візочком у світле приміщення, ризикуючи розбудити доньку. Та й чи втиснеться той візочок у двері?

Аромат свіжозвареної кави розбив вщент усі доводи проти. Є небагато речей, якими б не поступилась молода мама за чашку гарячої кави та можливість пробігтися пальцями по новій палітурці легковажного роману, здатного відволікти від сірої буденності київської зими. Всередині книгарні було тепло й затишно. Приглушене світло танцювало на відполірованих дерев’яних меблях, що кидали довгі тіні на скрипучу підлогу. На фоні грав легкий джаз, і з усіх сторін на Бажану привітно дивились із полиць новенькі непрочитані книжки. На подив, око не чіплялось за кричущі обкладинки про саморозвиток чи поради як стати мільйонером. Натомість вона нарахувала вже з десяток книжок, що давно планувала прочитати, але все руки не доходили, та й гаманець не велів.

Незрозуміло як у такому невеличкому приміщені окрім самої крамнички помістилася ще й камерна читальна зала з парою пухких крісел. Вона же за сумісництвом слугувала кав’ярнею, де не знайдеться лавандового рафу, але можна замовити філіжанку звичайнісінької кави та на додаток прихопити свіжий пиріжок з яблуками чи тістечко з малиновим джемом.

Обрати каву з трьох найменувань було не складно, а ось з вибором книги так не пощастило. Бажана ходила вздовж полиць, що височились до самої стелі, переповнених пригодами, таємницями та палкими почуттями, і ніяк не могла зупинитись на лише одній єдиній. Відверто кажучи, витрачати гроші на книжки не входило в її плани на цей місяць, але деяким спокусам неможливо опиратися.

Візьміть ті що подобаються до читального залу, погортайте, відчуйте, яка до вас більше промовляє, — запропонувала чемна продавчиня. – Книжки, як і чоловіків, неможливо обирати по зовнішності. Поки не зазирнеш всередину, не переконаєшся, чи не помилилась.

Вдячна Бажана стягнула з найближчих полиць кілька найпривабливіших претенденток на її серце у цей неочікувано приємний вечір і потонула у м’якому кріслі на невизначений час. Змерзлі пальці самозабутньо гортали хрусткі сторінки, ненав’язливі ноти джазу переносили уяву кудись далеко. Листковий пиріжок з яблуком та корицею смакував зовсім як у дитинстві. Гаряча кава мала збадьорити та замість того розлилась по тілу заколисливим солодким теплом. Бажана не помітила, коли очі перестали слідкувати за рівними рядками літер і обважніло зімкнулись.

Тато сидів на дивані в гостинній, у своїй улюбленій строкатій сорочці та продавлених капцях. Навпроти щось монотонно бубнів телевізор, кидаючи на трохи похмуру кімнату мерехтливе світло. Соломійка гралася із власними пальчиками біля дідуся. Він простягав їй по черзі м’які іграшки та яскраві брязкальця. Соломка щиро посміхалась дідові та продовжувала бавитися із власними ручками, розглядаючи їх наче справжнє диво.

Тепер ти не можеш казати, що я її не зустрів. Ось вона, дідусева лапочка! – сказав тато.
І справді, нарешті побачились. А то видеозідзвони все ж таки не заміна живому родинному теплу. Соломійка народилася на початку зими. До тата їхати вісім годин, а по заметеним хуртовиною дорогам та з немовлям…
Вона як дві краплини схожа на тебе у дитинстві! – сказав тато, пригладжуючи здоровою рукою круглі наче у хом’ячка щічки.

Насправді Соломія копія власного батька, навіть ямочки на щічках ті самі, але Бажана вирішила не сперечатися. Нехай буде трішечки схожа і на неї. Хоча б уві сні.

Від усвідомлення, що те тільки сон, защемило серце.

Бажана наче знову чула здавлений мамин голос у трубці: “Погані новини, рідненька”. Соломійці тоді тільки виповнилося два місяці. Ожеледиця перетворила місто на суцільну ковзанку, і візочок доводилося більше штовхати ніж котити. Раптово земля пішла з під ніг, світ закрутився в запаморочливій каруселі та розплився сірою невиразною плямою перед очима.

Не можна сказати, що смерть тата застала Бажену зненацька. І все ж до такого ніколи не буваєш готовим. Він був стареньким і дуже давно хворів. Навесні мали відмічати великий ювілей, зібратись усією гучною родиною. Бажана ніяк не могла дочекатися, коли нарешті познайомить дідуся із новою онукою — вже восьмою для нього, але від того не менш довгоочікуваною і коханою. В останню розмову тато як завжди просив привезти її дідусю побавити. Він посміхався Соломійці з екрана, сюсюкав і розповідав дитячі віршики. Бажана чула, як задушено він дихає, з яким натужним вологим булькотінням з легенів виходить кожне слово. Вирішила не чекати на весну та день народження, а взяти білети на наступні вихідні. На всяк випадок.

Білети довелось міняти на три дні раніше. Шукати по магазинах чорну сукню, щоб підійшла на новонабуту фігуру і дозволяла годувати малечу, коли доведеться. Домовлятися про…

Подробиці тих днів ніби розмиті водою фарби, наче не зникли, але втратили ясність, сплутали послідовність. Задуха в потязі, сльота під ногами, купа квітів, таких недоречних посеред зими. Все наспіх, через шалену втому та під постійним тиском — встигнути, зробити правильно, не перекладати свій біль на дитину, годувати, посміхатись…
В Бажани досі не було часу оплакати втрату.

Не сумуй, ти ж бачиш, зі мною все добре, — промовив тато.
Він виглядав молодшим, щасливим та спокійним. І рука більше не висіла на перев’язі нерухома та набрякла. Не боліла.
“Зі мною не добре” – застрягло колючим клубком у горлі. Але ж не можна засмучувати батька, коли він такий задоволений вперше грається з онукою.

Соломійка у візочку заворочалася, причмокуючи червоними губками. Зголодніла. Бажана наспіх накинула на плечі пальто, навіть не застібаючи. Підхопила книжку з колін, поклала на стійку біля каси кілька купюр, і не чекаючи на решту, вискочила на двір. Морозне повітря хлиснуло по розчервонілим щокам, заповзло під комір розхристаної кофти. Добре хоч очі перестало так нестерпно пекти. Не вистачало ще істерику влаштувати посеред вулиці. Соломійка вже нетерпляче пхикала, та Бажана все ж таки зробила зайвий крюк на шляху додому аби забігти в найближчу капличку. Лише на хвилиночку, привітатися.

Наступні дні Бажана несвідомо оминала вузьку темну вулицю з загадковою книгарнею. Придбана книжка так і лежала у візочку, перев’язана гарною рожевою стрічкою. Бажана не пам’ятала ані сюжету, ані героїв з тієї книжки, хоча встигла перегорнути немало сторінок перед тим як заснути. А ось яскравий надто реалістичний сон пам’ятала докладно. У примарній безпеці власної голови вона навіть не могла щиро назвати все, що з нею сталося, сном. Але й інші назви давати не наважувалась. Дні тягнулись за днями, тоненька рожева стрічка дражнила й натякала на не дуже розсудливий стан своєї нової власниці. Врешті, сама себе роздратувавши нелогічними побоюваннями, Бажана вирішила покласти цьому край.

Я хочу повернути книгу, — сказала вона, поклавши перев’язаний рожевою стрічкою пакунок на стіл перед касою.

Повертати книжки — не те щоб загальна практика. Бажана очікувала, що на неї подивляться як на божевільну, може нагримають, у кращому випадку ввічливо відмовлять. Проте усміхнена продавчиня розуміючи подивилась на невідкритий пакунок і важко зітхнула.
На жаль ми не робимо повернень, але ви можете обміняти її на дві будь-які інші на ваш смак. Ми піклуємося аби наші покупці завжди отримували те, чого потребують.

Лише одну мить, але Бажана розмірковувала, чи не залишити книжку тут просто так. Грець із тими грошима, не найбільша втрата в її житті. Але раціональність таки перемогла безпричинну тривожність. До того ж її довгий список очікування сам себе не прочитає. Обравши дві книжки з тих, що очолювали той список вже понад два роки, Бажана винувато озирнулась навколо. М’яке крісло у читальній залі вабило обіцянками відпочинку та спокою, аромат кави лоскотав ніздрі.

Може залишитесь почитати ще щось? – запитала продавчиня.
Бажана вигадала відмовку про час годування і ганебно втікла із вмістилища своїх найдивніших страхів та спокус. Соломійка мірно посапувала у візочку, на дворі мокрий сніг погрожував змінитись проливним дощем. Загорнувшись поглибше у пуховик, Бажана поплелась додому.

Зазвичай вона б поспала, поки Соломійка насправді не прокинеться і не вимагатиме їсти. Чи зайнялась би хатніми справами, яких завжди накопичувалось більше, ніж можливо втиснути у добу. Але натомість користуючись хвилинкою спокою, Бажана залізла на ліжко під ковдру і розгорнула перед собою нову книжку. Те, що обіцяло бути карколомними пригодами із погонями та таємницями, виявилось нудною мелодрамою. Події не спішили розгортатися, герої ніяк не могли визначитися у своїх романтичних вподобаннях, Бажана насилу стримувала позіхання…

Тато переливав на балконі виноградний сік у величезні скляні сулії. Кухонний стіл весь був завалений важкими темними гронами. На полу й подекуди на стінах яскравими спалахами фіолетового на білому рясніли бризки від розчавлених ягід. Виноград в них родить не дуже, ягоди дрібні та кислуваті, проте запашні й терпкі — для вина те що треба.

Мені тебе не вистачає, — сказала Бажана те, що відчувала усі останні дні.
Я знаю, донечку. Мене тому і повернули, аби ти не сумувала занадто.
“Можна лишитися з тобою?” хотіла запитати вона, та замість того спитала:
Допомогти?
Якщо ти не поспішаєш, — відповів батько, нахиляючись за новою сулією.

Бажана обома жменями підхопила запашний виноград і підклала під прес. Ягоди лопались, вивільняючи кисло-солодкий сік і відчуття безтурботного дитинства, коли здається, що все і завжди буде так само, і ніщо у безмежному всесвіті не може завадити повторенню заведених хтозна-ким і коли ритуалів. Кінчається літо, батько збирає виноград, вона чавить сік…

Наступного разу Бажана сідала за книгу із насторогою. Вона обклалась подушками, приглушила світло, поставила на столик біля ліжка склянку води та серветки.

І нічого не сталося.

Нудні герої роману кидалися із крайнощів в крайнощі, то кохалися до нестями, то ненавиділи один одного, але категорично відмовлялися поговорити як дорослі люди та вирішити всі свої дурнуваті суперечки раз і назавжди. За них все вирішила доля і Соломійка, що як зазвичай прокинулася зголоднілою.

Бажана не покидала спроби повернутися у ті сни, та виділяти час на читання вдавалося все рідше. Декретна відпустка добігла кінця. Робота хоч і віддалена, а сама себе робити відмовлялась. Перерви між прочитаними главами були настільки довгими й насиченими клопотом, що Бажана була не здатна пригадати, про що і навіщо читає, і за кого з невдачливих персонажів має вболівати. Бажаючи усім головним героям скорішого кінця, вона відкладала книгу під стіл і провалювалась у сни без сновидінь.

Сон був іще лише один, та на цей раз все виглядало — відчувалось інакше.

Тато сидів навпроти на дерев’яному стільці на фоні білої стіни у пустій кімнаті.
Я більше не приходитиму, — сказав він те, про що Бажана і сама здогадалась одразу.
Тобі не можна?
Ні. Але так буде легше відпустити.

Вдячність і втрата — все що вирувало зараз всередині. Втрачати вдруге дивний ефемерний зв’язок, що зберігся попри усі чинні закони та логіку, попри саму смерть. Обірвати невидиму струну, що тягнулась поза межі часу та болю. У Бажани ніколи б не вистачило сил зробити це самій, тому вона була вдячна, що цей неможливо важкий вибір не покладатимуть на її плечі. Так і справді буде легше: відпустити, змиритись, почати жити наново. Буде легше потім, але зараз…

Я люблю тебе, — промовила вона, стискаючи долоні в кулаки, аби не зіпсувати мить, яку їй пощастило отримати попри все.
Будь щаслива!

Тато пішов. Залишилась кімната — пуста та світла. І так само пусто і світло було на душі. Тому що нічого не змінилось. Ніщо й не могло змінитися.

Якби вона не чекала на весну.
Якби не чекала на вихідні.
Якби встигла приїхати вчасно…

Нічого б не змінилося. Вона б сказала, що любить, так само як казала при кожній зустрічі, при кожному дзвінку, і тому він знав і знає. І якби він міг залишити останнє побажання, хіба могли бути сумніви в тому, яким це побажання буде?

“Будь щаслива” – цього хотів тато, коли возив її ще зовсім крихітну у візочку по Приморському бульвару, поки вона не розпочне кричати, і тоді він мчав додому, передати верескливий дорогоцінний згорток мамі. “Будь щаслива” – бажав він, коли проводжав на випускний вечір і потай утирав сльози. На свята, дні народження, на її весілля… Просте побажання, яке ніколи не було промовлене як чергова фраза чи кліше, тільки як щире батьківське сподівання. Нічого не змінилось.

Бажана прокинулась, але не наважувалась розчинити очі. Здавалося, як тільки розвіється ареол її дорогоцінного сну, станеться щось жахливе. Порожнеча всередині поглине усе тепло, любов, пам’ять, залишить їй тільки лютневий холод і зневіру. Але секунди йшли, а хижа порожнеча нічим себе не виказувала. Натомість неповторна струнка, що бриніла світлом і ніжністю, так само стрімко й надійно тягнулася кудись неосяжно далеко, куди не дістатися ні волею, ні думкою, але все ще можливо відчути…

Сонце підіймалось все раніше з кожним днем, нарешті ранки перестали нагадувати опівніч. Бажана натягнула куртку поверх піжами, переклала Соломію у візочок, накрила пухкою ковдрою і вийшла на двір. У крамничці навпроти дому вона обрала найапетитніший кремовий тортик з полуницею і перев’язала коробочку атласною рожевою стрічкою. Треба подякувати милій продавчині із книгарні за неймовірний подарунок, нехай вона і не зрозуміє, якою важливою виявилась її поблажливість до дивакуватої покупниці.

З боку багатоповерхівки пустим квадратом чорніло місце від колишньої вивіски “Книгарні снів”. Бажана зупинилась, вдивляючись у той квадрат як у витвір мистецтва, ніби він містив відповіді на усі життєві питання разом і ось-ось повідає їх, треба тільки зачекати. Неонові літери не замерехтіли магічно перед очима, стіна залишалась все такою ж оголеною й невиразною. Бажана підійшла до дверей, посмикала ручку, постукала…

Закрилися вони! – крикнув знизу перехожий. – Шкода звісно, затишне місце було, і книжки гарні, не те що всі ці сучасні… бестселери. Але то й не дивно, що закрились. Хіба зараз на гарних книжках заробиш? Та й взагалі.

Чоловік виразно махнув рукою і вирушив по своїх справах, лишивши на розсуд ошелешеної Бажани те загадкове “взагалі”. Вона поблукала по набридлим до оскомини вулицям ще з пів години, не знаючи, що тепер робити з тим кремовим тортом, і взагалі… На зворотному шляху вона вже звично звернула направо, закладаючи невеличкий крюк, просто аби привітатися.

На вишні біля каплички лопались під сонцем набухлі бруньки перших квітів. Нарешті весна.
З днем народження, тату!