Дзень…

Холодний вітер за вікном ставав все безжальнішим з кожною хвилиною. Йому не було діла до людей що у будній день спішать у справах. Натомість своїми крижаними щупальцями він дістає кожного перехожого, прямо під шкіру, перераховуючи всі кісточки. Намагаючись трохи зігрітись, люди заходять у кав’ярню, що так зручно розмістилась на вуличці. Здається, що після гарячої кави чи тепла кав’ярні вони з новими силами поринуть у справи, але тепло зупиняє їх, все довше не хочеться виходити, доки не починаєш спізнюватись.
Дзень…
Тоді відвідувачі швидко хапають пальта і закутуючись, біжать. Хто на вулицю, а хто – звідти. Шум у кав’ярні змішується з вітром, щоразу як хтось прочиняє двері. Дзвіночок, повідомляє про кожного нового відвідувача, а ті лиш додають шуму. Хоча ще сорок хвилин тому, тут було дуже тихо.
Дзень…
Ще один чоловік поспіхом зайшов до кав’ярні. Знайшовши одне з небагатьох вільних місць він сів навіть не скидаючи пальто. Певно спочатку замовить щось гаряче, а тоді або залишиться погрітись, як більшість відвідувачів, або знову винирне в холодну весняну пору.
Дзень…
Погода застала людей зненацька. Все більше прохожих забігали перечекати. Гамір у кав’ярні збільшується і починає заважати. Вона засунула руку в кишеню, явно великої для неї, кофтини. Там спить кошеня, його тихий муркіт вже не чути в загальному шумі, але вона його відчуває, а кошеня довіряє. Тепер здавалось поганою ідеєю брати його з собою, але і залишати вдома – варварством.
Дзень…
Здригнувшись від звуку вперше за весь час, кошеня нявкнуло, тихенько, але добре чутним для дівчини. Останнє вільне місце було поруч з нею, допивши трав’яний чай, вона розчаровано поглянула у вікно. «Потрібно було одягати теплішу куртку і почати дивитись на прогноз погоди»
Обережно піднімаючись вона намагалась притримала рукою котика, важливо не потривожити його сон, та те все одно зарухалось і висунуло голову. Сховавши його назад, дівчина накинула куртку та покинула кав’ярню. Гамір людей залишився позаду, разом із прощальним «Дзень», який здавалося тепер переслідує її. Закутавшись у верхній одяг, вона швидко пішла додому.
Дзень…
Це було кошеня, його нявкіт чимось нагадував дзвінок. Або їй не здалось і цей звук завжди буде відлунювати в її голові. Кошеня намагалось висунути голову, цікаво ж що відбувається. Дівчина здалась, вийняла його з кишені та обережно посадила під кофту підтримуючи. Те швидко висунуло голову біля її шиї. Здавалось холодний вітер або не дістав, або ж не хвилював малого. Покрутивши головою він подерся вище, заліз в капюшон і ліг на шию. Вмостившись, кіт знову почав муркати й мав можливість спостерігати за сумним навколишнім світом. Звільнені руки вона сховала і згорбившись пішла до будинку.
Вітер підганяв у спину, шум дерев під його міццю починав лякати. Десь далеко було чути грім, а блискавки одна за одною пронизували темне небо. Дібравшись до дому, вона швидко забігла в під’їзд і піднялась у квартиру. Спустивши кошеня на підлогу, вона зняла взуття та пройшла на кухню. Кляцнув чайник, зашуркотів пакетик з кормом для малечі. І на превеликий подив, воно не здіймало шуму коли бачило ці пакетики, а просто чекало. Дивне кошеня, тихе, розумне, спостережливе, наче у ньому щось більше ніж просто котяча душа.
Вона заварила чай, занесла чашку в кімнату і поставила на тумбочку, поруч з ліжком. Увімкнула настільну лампу і переодяглась. За вікном вже була справжнісінька злива, яка до ранку затопить подвір’я. Грім і блискавки розсікають небо, лякаючи людей. А шалений вітер точно повалить кілька дерев цієї ночі.
Не звертаючи увагу на погоду дівчина підійшла до свого ліжка, вона взяла в руки червоний маркер і закреслила на календарі сьогоднішню дату. Розчаровано подивившись на кількість закреслених днів вона похитала головою і лягла в ліжко. Кошеня залізло до неї і лягло поруч. Воно дивилось на свою нову господарку, повільно кліпаючи оченятами. Його тихий муркіт заспокоював, наче так завжди буде, наче воно завжди буде поруч, стільки скільки зможе.
– В тебе очі, геть як у нього. Таке відчуття, що і дивишся ти на мене так само. Але ж ти лише кіт. Дякую маленький, дякую, що нагадуєш про мою обіцянку жити і не здаватись.
Ткнувшись пухнастою головою в її руку, кошеня скрутилось калачиком і задрімало. А поруч з ним спала дівчина, вперше за останні кілька місяців вона спала міцно, з надією що завтрашній день пройде краще. Вона більше спить, їсть, читає, працює. Кожен новий день стає краще.
Час не лікує. Він лише притупляє емоції, дає можливість навчитися жити по новому, навіть якщо боляче, навіть якщо не вистачає частинки душі.
Життя поступово повертає у своє русло.