Мій сусід – примара

Квартиру хотілося провітрити. Зняти щільні запилюжені штори і відкрити вікна. Але ріелтор не спішив йти, а Грета бридливо оглядалась довкола, раз-по-раз невдоволено цокаючи язиком.
― То може я нарешті залишусь наодинці в своїй квартирі?
Ріелтор поклав ключі на стіл і запхав до портфеля щойно підписаний договір оренди.
― А може, передумаєте? Поки я не пішов, договір можна розірвати. Цю квартиру ніхто навіть дивитися не хотів, он, бачте скільки пилу. Ви ще така молода, навіщо вам квартира з привидами?
― Та хоч з чортом лисим, ― Грета закотила очі. ― Мені все підходить: район, меблі, ціна. Особливо ― ціна. А хоча знаєте, ні. Якщо вже чорт, то гарний і кучерявий, окей? І без копит.
― Як побажаєте, пані.

Ріелтор прибрав портфель зі столу, і зв’язка ключів дзенькнула на підлогу. Грета мигцем глянула на них, але не підняла. Дочекалась, поки ріелтор зніме з вішалки бежевий тренч, поправить краватку-метелика, вдягнеться, вбере капелюха, підніме коричневого портфеля, візьме парасолю-тростину і нарешті вийде з її квартири.

Грета замкнула за ним двері й на мить завмерла: на ключниці вже висіли ті самі ключі, які впали зі столу. Грета втомлено стенула плечима. Зрештою, її ж попередили, що квартиру здають разом з привидами.

Свіжого повітря катастрофічно бракувало. Грета потягнула важку штору і нарешті відкрила вікно. Спекотний вітер обдав жаром її лице та здмухнув хмару пилу з підвіконня. Вона розчаровано потягнулась до смартфона, загуглила місцеві служби клінінгу і дзвонила почергово на всі пропоновані номери. Як на зло, ні в кого не було вільних прибиральників.

Клінінг Греті потрібен був сьогодні. Вже, бажано. Вона оглянула полицю, де судячи з різної товщини шару пилу, колись стояли книжки і якісь статуетки. Дві її валізи займали майже половину спальні, а на кухні зовсім не було посуду. Врешті один милий хлопчина сказав що в них є вільна бригада, і вони можуть приїхати на прибирання прямо зараз.

За півгодини двоє хлопців з купою ганчірок та пляшок з мийними засобами стояли на порозі. Грета впізнала одного з них по голосу, того, що приймав замовлення. «Отже, це мабуть єдина ваша бригада», ― подумала вона.

Хлопці нашвидко оглядали квартиру, поки Грета взувала кеди.
― То скільки часу це займе?
― Години три, мабуть. Максимум п’ять, ― відповів той, що приймав замовлення. ― У вас тут дві кімнати, кухня, ванна, а ще ж вікна помити.
― І штори в пралку закиньте. Години за чотири повернусь, підійде?

Прибиральники кивнули, дівчина закинула ключі в кишеню рюкзака і помчала сходами вниз. На вулиці її зустріло палюче сонце. Грета заглянула в мобільний банкінг і, замість виклику таксі, попленталась на зупинку.

Після поїздки через все місто до гіпермаркету і назад Грета мріяла лише про холодний душ і чашку кави. Вона повернулась, коли клінери вішали свіжовипрані штори. Розклала продукти в чистенький холодильник і блискучі шафки, розпакувала новеньку гейзерну кавоварку та поставила три маленькі горнятка на ідеально чистий стіл.

Запах кави швидко розійшовся по всій квартирі. Грета наповнила горнятка еспресо і поставила на стіл тарілку з тістечками мочі.
― Ви там закінчили? Відсвяткуєте зі мною новосілля?
― Кріпимо карниз, хвилинку!

За мить хлопці вже були на кухні. Мокрі футболки, мокрі чуби. Ніяково переминались, поглядаючи на стіл.
― Ви чудово попрацювали, ― усміхнулась Грета. ― Сідайте вже, ну.
― Та ми он, ну… емм… не надто чисті, та й ніяково якось, це ж ваше новосілля, ― відповів той, що приймав замовлення.

Дівчина похитала головою і махнула рукою на стільці.
― Сідайте вже. До речі, мене Грета звати. І можна не викати, окей, я ще не звикла бути настільки дорослою.
― Я Андрій, приємно.
― Ярослав, і мені теж, ― вперше заговорив другий з «прибиральної бригади». ― Ми брати.

Грета тільки тепер помітила, що хлопці дуже схожі. Андрій трохи вищий і очевидно, старший. А в Ярослава ямочки на щоках та непристойно довгі вії.
― Студенти? ― вона сьорбнула кави та відірвала шматочок тягучого солодкого тіста. ― Пригощайтесь, кава холоне ж.
― Так, ― відповів Андрій, розтягуючи мочі обома руками. ― Четвертий курс Водного, а він на третьому в РДГУ. А ви, тобто ти, вчишся ще чи працюєш?
― Працюю.
― Фрілансерка?
― Забагато питань, хлопці, ― Грета схрестила руки на грудях. ― Якщо хочете знати, коли я буваю вдома, а коли ні ― збийтеся, ок?
― Окей. Нам все одно пора, ніч на дворі, ― Андрій насуплено глянув у вікно. ― З новосіллям.
― Дякую. Вибачте, якщо що. Нічого особистого.

Хлопці мовчки допили каву і почали збиратися. Грета вишкребла залишки готівки оплатити клінінг, і подумки порахувала скільки днів до наступної зарплатні. «Байдуже, все одно поки нічого купувати, зате квартира он чиста яка», ― подумала вона, відчиняючи клінерам двері.

― Дякую. Ви справді дуже мене виручили, рекомендуватиму вас сусідам.
Хлопці кивнули і вийшли.

Тиша. В цій квартирі не було настінного годинника зі стрілками, який міг би цокати. Хом’яка, що бігав би в колесі. Папужки. А після прибирання навіть павуків, і тих не залишилося.

Тут все не так, як в татовій квартирі. Назвати домом те місце не повертався язик. Але тут ніхто не стоятиме над душею і не соромитиме за її роботу. Зате ніхто більше не назве її нездарою і не сміятиметься за дверима, коли вона змінюватиме голос.

Грета сіла на ліжко. Їй хотілося в душ, і хотілося спати. А оскільки до душу ще потрібно було пройти з десяток кроків, знайти в валізі рушник і чистий одяг, вона скрутилася калачиком і за мить провалилася в глибокий, втомлений сон.

Краплі дощу падали на обличчя Грети й таки розбудили її ще вдосвіта. Дівчина привідкрила очі: здалося, що над головою літає поливачка для квітів. Грета кліпнула, але тепер побачила тільки штору, яку хитав вітер. Скуйовджене волосся неприємно прилипло до спітнілої шиї. Вона стягнула з руки гумку і скрутила його в неохайний хвостик. Сіла на ліжку, потягнулася до телефону: шоста тринадцять. Позіхнула. І тільки тепер подумала, як дощ взагалі потрапляє до квартири. Вікно відчинене, але не навстіж, і до ліжка від нього принаймні метр.

«Точно, привиди ж» ― Грета згадала, чому взагалі цю квартиру здавали так дешево. Вона ніколи не прокидалась так рано. Дощ нагадав про пропущений душ. Вона розстебнула валізу: порожньо. Сон остаточно зник.

Ноутбук стояв на столі, мікрофон з дисковим поп-фільтром ― поруч на стійці. Грета заглянула до шафи: всі її речі акуратно розкладені на поличках, а піджак і єдина сукня висять на плічках. В шухлядках шкарпетки, попарно закручені равликами, і труси ― закручені равликами.

― Привиде, ти серйозно? Длубався в моїх трусах, а дім до здачі в оренду прибрати не міг? ― вигукнула Грета в порожнечу квартири.
У відповідь на кухні ввімкнулась вода.
В раковині стояли горнятка з-під вчорашньої кави. Грета зітхнула: “міг би і помити”. Вимила чашки, переконалась, що закрила кран, і пішла в душ: почула, що там також ввімкнулась вода.

В шафці лежали акуратно складені рушники. Зубна щітка і паста стояли в склянці, креми ― на полиці поряд, шампунь та бальзам ― на поличці в душі. Мочалка валялась в смітнику.
― І чим тобі моя мочалка не догодила? ― ледь чутно пробурмотіла Грета.

З кімнати почулась музика і бадьорий голос: «30 негативних фактів про мочалки. Перше: вони подразнюють шкіру. Друге: вони збирають купу мікробів. Третє…» Ввімкнутий ролик на ютубі, ясно. Грета захряснула ноутбук.
― То ти даси мені в душ сходити нарешті?! Бісиш!

Вікно зачинилося, в квартирі стало неприродньо тихо. «Образився, чи що? ― думала Грета, стоячи під ледь теплими потічками води. ― Може я таки поспішила орендувати цю квартиру. А що як привид буде псувати речі, чи заважати працювати?»

Робота Грети вимагала тиші. Вона займалась українською озвучкою аніме та дорами. Оплата залежала від кількості озвучених годин, але вдалі дублі вимагали чимало часу. Особливо, коли тато за дверима підслуховував та сміявся з її інтонацій. Якщо три роки тому, коли вона починала, він лише підсміювався, і називав це роботою для школярки, то після Гретиного повноліття він відкрито заявляв, що не потерпить в своєму домі цих писків. Вона намагалася працювати, коли його не було вдома, але віднедавна він перевівся на онлайн роботу і майже нікуди не виходив.

Переїзд став її втечею. Назад у місто її дитинства, з якого вони з татом переїхали після того як мама звалила в Італію з якимось засмаглим красунчиком. Пройшло менше доби від миті, як Грета з двома валізами сіла на швидкісний потяг під супровід татових слів про те, що покинути Львів і переїхати до Рівного може хіба цілковита невдаха.

Гірка грудка підкотилася дівчині до горла: «Та в чомусь він мабуть і правий, я невдаха. Три роки на одній і тій самій роботі. Трохи підняли зарплатню, от і всі мої досягнення».

Вода різко стала льодяною. Грета скрикнула і перекрила кран. А тоді відкрила теплу і ще півгодини стояла, репетируючи особливо складні репліки.

Грета нашвидко поснідала мівінкою, висушила волосся, натягнула великі навушники, підключила мікрофон і сіла за ноутбук. Її голос звучав. Вона раз-по-раз повторювала репліки, аби ідеально вписувати їх в таймінг та ліпсинг своїх героїнь, враховуючи всі емоційні відтінки їх вимови. Так вона сиділа аж до глибокої ночі, перериваючись лише на короткі перекуси та туалет. Лишень вночі Грета зауважила, що спітніла до нитки. Сходила в душ, вдягла чисту футболку і одразу заснула.

Привид привідкрив вікна, аби хоч трохи охолодити розпечену сонцем квартиру. Кілька разів він спеціально грюкав дверцятами шафи, вмикав воду та світло, але Грета спала. З нудьги він все позакривав, зібрав розкидані речі в корзину для білизни і ліг поруч, хоч і знав, що вона не відчує його присутності.

На ранок він знову розбудив її краплями води з лійки, але цього разу Грета навіть не здивувалась. Просто мовчки пішла робити каву, а потім знову вперіщилась в ноутбук. Грета гарно говорила, але ще гарніше ― співала. Привид аж заслухався. А тоді згадав, що має лякати. Він намагався відволікти її різкими звуками, але в своїх навушниках вона анічогісінько не чула, а на блимання світла не зважала.

Це повторювалось щодня. Вона нічого не чула і працювала, аж поки не падала від утоми. Іноді виходила купити продуктів, і все. Привид звик бачити, як його бояться. Звик, що його намагаються вигнати, кидаються сіллю і часником, як ніби він міг бути вампіром. Але до такого тотального ігнору ― не звик.

Він пробував розкидати речі з шафи, але щоразу збирав їх сам, невзмозі витерпіти безладу. Греті, здавалося, було справді байдуже. Привид навіть запрошував привидів з даху, щоб придумати як налякати її, але ті пропонували надто брудні методи на кшталт голубиного помету в ліжко, а такого привид в своєму домі точно не стерпів би.

― Єс, зарпалата, зарплаточкаааа! ― проспівала Грета, не вийшовши з ролі, коли телефон дзенькнув звуком монеток. ― Тоді сьогоднііі ― вихідний! Признааайтеся, всі такеее роооблять, а ті, хто не робить… І купити ще коробку мочі. Фісташкових і полуничних. І сходити в кіно було б непогано.

Дівчина швидко вдяглася і помчала на вулицю. Привид отетеріло дивився на захряснуті з усієї сили двері. А тоді ввімкнув собі на ноутбуці Гретине аніме про якихось школярів і магію, озвучене кілька днів тому.

За вікном давно стемніло, коли за дверима нарешті почувся дзвін ключів. Грета прийшла додому з коробкою тістечок і пакетом продуктів. Неквапом зробила собі кави і підійшла до вікна без навушників та телефону. Привид подумав, що от зараз точно її налякає, і грюкнув дверцятами шафки. Грета смикнулась і подивилась.. прямо на нього. На місце, де мав би стояти він, якби мав тіло.

― Може досить вже гратися? Хоч покажися, розкажи щось про себе. Ми ж маємо колись познайомитись, чи як?
Такого привид взагалі не чекав.
― А що як ти мене злякаєшся? ― низько прозвучав голос привида.
― А в тебе є голова? Я боюсь, тільки коли нема голови.
― Є. В мене є голова.

З повітря проступили нечіткі, майже прозорі обриси чоловічої фігури. Грета не відводила погляду, але в ньому і справді не було страху, тільки здивування. Привид ставав все чіткішим. Все більш схожим на людину. Гарний довгий тренч, лаковані туфлі, хустинка на білій сорочці. Світле волосся, заплетене в косу. Карі очі.

― Чекай, Кудо? Ти втілився в персонажа аніме? ― здогадалася Грета. ― Я ж працювала над ним кілька днів тому.
― Ну, в мене нема своєї форми, то ж я вибрав ту, яка б могла тобі сподобатися.
― Тобто немає? Ти ж мав якийсь вигляд до того, як став привидом?
― Навряд. Я пам’ятаю себе тільки привидом.

Грета спохмурніла. Коли вона просила його показатися, то розрахувала побачити щось на зразок кіношного прозорого туману, і тепер не знала, як взагалі на нього дивитися.

― Що ж. Дякую, що прибираєш мій безлад… ― пробелькотіла невиразно Грета, а тоді набрала повітря в легені: ― І раз вже на те пішло, чому б самому не помити посуд, замість того щоб вмикати воду щоразу, коли я залишаю щось в раковині?
― Не знаю чи ти помітила, але я можу торкатися тільки твердих неживих предметів. Вода не тверда і не те щоб не жива.

Грета відчула, як її шкіра покрилась сиротами, а ноги налились свинцем:
― Т-тобто не те щоб не жива? То по телеку розповідають правду про пам’ять води?
― Ну, не сама вода жива, просто в ній безліч живих мікроорганізмів. Ти не хвилюйся так, вони не шкідливі, для людини принаймні. А ще я нарешті тебе налякав, ― привид усміхнувся блискучою усмішкою анімешного Кудо.

Порожнє горнятко пролетіло повз його вухо і з дзенькотом розбилося об стіну. Привид покрутив пальцем біля виска, Грета розсміялася:
― Хто взагалі так робить? Ти в якому сторіччі живеш, який палець біля виска, крііінж, їй бо!
― Їй бо? ЇЙ БО?! Сто років не чув, хто з нас древній тоді взагалі? ― розсміявся у відповідь привид. ― І взагалі, ти час бачила, спати думаєш? Як ти завтра працювати збираєшся?
― Окей-окей, мамцю.
― І в душ сходи, вся спітніла до нитки!
― В душ, коли в мене вдома такий красунчик? А ти не підглядатимеш? ― примружила очі Грета?
― Пхе, дуже треба. Що я там не бачив?
Грета розгнівано схопила ще одне горнятко, але привид її зупинив:
― В тебе не така велика зарплатня, щоб чашками розкидатися, забула?
― От же бісиш. Все знаєш, так? Ну то й сиди тут, я в душ. І щоб більше не чіпав моїх трусиків, затямив?!

Грета захряснула за собою двері, роздяглася, залізла в душ і ввімкнула настільки гарячу воду, яку тільки могла витримати її шкіра. Коли вона вийшла, привида вже не було. Принаймні, втіленого привида. «Я так і не спитала його ім’я, ― подумала вона, відкриваючи вікна на ніч. ― Але зараз я надто втомлена, щоб знову його кликати, якось наступного разу».

Вранці Грета прокинулась в обід. Ніхто не розбудив її. Речі залишилися розкиданими з учора. Вона здивовано знизала плечима, зварила каву і взялася до роботи. Наступного ранку ситуація повторилася. І потім ― знову. Привид не з’являвся майже місяць. В квартирі стало помітно брудно, і Греті довелося прибирати самій. «Схоже, що привид зник, ― дівчина спершу зраділа цій думці, а потім, несподівано для себе, злякалась. ― ЗНИК?»

― Хах, підловив. Нікуди я не зник. Я перевіряв, як ти житимеш сама. Ну і безлад! ― привид помалу набував рис анімешного Кудо і з осудом оглядав помешкання.
Грета хотіла його штурхнути, але її рука пройшла крізь нього, наче крізь хмару.
― Ти нормальний взагалі? Ми ж тільки познайомились тоді! ― вона тупнула ногою.
― Ага, хвилювалась за мене? Так і знав, що не можна тебе саму лишати.
― Стоп, а навіщо тобі взагалі мене лишати, все ж нормально було?
― За місяць закінчується мій контракт з власником будинку. Я маю його покинути. А ти маєш знайти хлопця, дорогенька. Чи дівчину, хто тобі більше подобається.

Грета закотила очі. Звідки в неї взагалі має взятися час на хлопця, якщо їй все ще необхідно працювати по 12 годин на добу, аби хоч якось себе забезпечувати.
― Знаєш, ми не домовимось. Я не мала дитина, аби потребувати няньки. Я цілком можу про себе подбати. Не біси.

Привид лукаво усміхнувся та зник. Грета заспокоїлась: зрештою, це ж не людина, привид мабуть і не має бути дуже логічним чи бодай розумним.

Телефон задзеленчав сповіщенням про новий лист.
«Любі наші актори озвучки. В зв’язку з розширенням штату потребуємо нових чоловічих голосів. Приведіть друга і отримайте підвищення заробітної плати на 50%, а ваш друг отримуватиме нормальну зарплатню одразу. Аудіозаписи з прикладами голосів ваших друзів надсилайте у відповідь на цей лист. Щиро ваші, АнімаКотики».

― А оце вже цікаво. Слухай, привиде, не хочеш мені допомогти з озвучкою?
Привид не втілювався, але все ж відповів:
― Пропозиція гарна, але ні. Мій голос не запишеться. До речі, а пам’ятаєш тих хлопців, які прибирали тут, коли ти в’їхала? В них були гарні голоси. І не турбуй мене більше. Ти ж доросла, не потребуєш няньки.

Грета зітхнула. Вона згадала розмову з ними за кавою, яку сама ж і зіпсувала. Але схоже, тут без варіантів. В цьому місті у неї нікого нема. Вона набрала знайомий номер, Андрій відповів одразу ж:
― Чим можемо вам допомогти?
― Це Грета, ви з братом прибирали у мене нещодавно.
― А, це орендарка, яка боїться переслідувань? Так, пам’ятаю. В тебе знову безлад?
― Я не боюсь переслідувань, просто обережна. Ні, є інша пропозиція, ділова. Можете приїхати?
― Якщо вебкам, ми не по таких справах. Так, ми красунчики, але плануємо робити кар’єру в бізнесі. І ми відчищаємо плями, а не ставимо їх на своїй репутації.

Щоки Грети рясно почервоніли.
― Дуже смішно. Ні, я акторка озвучки, моя студія шукає нові голоси, чоловічі, подумала, що вам може бути цікаво.
― Мені цікаво! ― Грета почула з трубки голос Ярослава. ― Буду за півгодини!

Ярослав отримав роботу наступного ж дня. Йому довелося придбати собі мікрофон, і оскільки в його квартирі не було вільного місця, щоб записувати репліки, він працював в квартирі Грети.

Привид спостерігав за ними. Здавалося, ці двоє стали справжніми друзями. Отже, йому не доведеться лишати її на самоті в цьому місті. Його сторічний контракт закінчувався за три дні.

Наступного дня, коли Грета пішла за продуктами, ріелтор відкрив двері своїм ключем. Він пройшовся кімнатами, явно задоволений станом квартири, а тоді покликав привида:
― Агов, друже, ти нічого не забув? Наш контракт закінчується завтра.
Привид втілився в точну копію ріелтора.
― Я хочу його продовжити.
― Що, прив’язався до дівчинки, чи боїшся потрапити в пекло? Ти не виконуєш свою роботу, привиде. Якщо я не отримаю свою порцію щирого страху, моє тіло не витримає довго. Зникну я, зникнеш і ти. Без регулярного постачання страху я нічого не продовжуватиму. Обирай.

Привид залишився сидіти на канапі, і навіть не обернувся, коли ріелтор замикав двері. Як тільки Грета повернулась, він втілився в анімешного Кудо і все їй розповів.
― То ріелтор і є власник? Йому 150, а не 50? Крінж якийсь. Слухай, а чому б тобі не заключити контракт зі мною? Я не вимагатиму страхів і не збираюсь жити аж так довго.
― Ти готова зробити це для мене?
― Так, тільки скажи що?
― Тільки не смійся… Мені потрібне нове ім’я, дане в той же момент, коли прозвучить попереднє.

Наступного дня ріелтор знову прийшов. Він відкрив двері і з порогу вигукнув:
― Арістотель!
― Дмитро! ― крикнула в відповідь Грета.
Ріелтор сердито брязнув дверима, перебираючи усі відомі й невідомі лайливі слова.

― Дмитро, серйозно? ― реготав привид.
― Що? Я розгубилась. Нормальне ж ім’я.

За хвилину в двері подзвонили. Грета відчинила, очікуючи побачити старого ріелтора, але на порозі стояв Ярослав.
Він навіть не привітався, одразу обійняв Грету і поцілував її в губи.
― Вибач, що так одразу, але я боявся, що не наважусь, якщо хоч мить почекаю. Ти підеш зі мною на побачення?

Грета закивала й розсміялась, обіймаючи Ярослава. Вона запустила пальці в його волосся і почула в думках голос привида:
― Пам’ятаєш день підписання контракту? Так от, він звісно не чорт. Звичайна людина, але теж кучерявий. Як ти і замовляла, моя дівчинко. Хочу, щоб ти була щаслива.