Ця розповідь про звичайний ставок.
Звичайний ставок, що не мав берегів.
Звичайний ставок без берегів, що був подібний морю: безмежний і неозорий. В його чорних водах, в самій глибині, ховалось щось потойбічне і незриме простолюду, а може, навіть, таївся якийсь паралельний всесвіт, в якому зароджувалось та розвивалось щодня нове життя.
По вузькій стежині, що провисла прямо в густому повітрі над цим ставком і тягнулась з автобану в саме небо, рухалась дівчина. Йшла повільно, неквапливо, покинувши в нетрях минулого дня своє авто, якісь правила дорожнього руху та етики, закони Конституції і «норми» суспільства.
Стояла глибока золота осінь.
Під натиском білих кросівок тріскало вицвіле на палючому сонці листя, болюче скручене в тоненькі хрусткі трубочки. Пахнуло пилом та павутинами, які просвічувало наскрізь тонке сонячне сяйво. Дерева сяяли. Їх сяйво розчиняв туман, що клубками вмощувався десь на горизонті цієї вузької, а може широкої, лісосмуги.
На озері почувся ляскіт. Дівчина тривожно повернула голову до води. По щоках розлетілись пасма її волосся, викупані в любистку та ромашках, зібрані у тугий вузол на потилиці, нижче якого міцно перетискав шию ремінця фотоапарату.
По сірому плесі плив човен. Дерев’яний човен з гострим чолом і мужніми бортиками-плечами. В човні сидів чоловік. Його було важко розгледіти здаля, проте яскрава шапка, стягнута на очі, чорна борода та темні довгі гумові рукавиці швидко сформували образ рибака у фотооб’єктиві дівчини. Вона кілька разів натиснула на велику чорну кнопку. Поглянула на дисплей, злісно поморщила чоло, потім стала на коліна, сперлась на лікті і покрутила об’єктив, збільшуючи картинку. Через маленьке скляне віконечко фотоапарату дівчина помітила, як чоловік в човні піднявся на ноги і вдивлявся в воду, міцно затиснувши вудку в руках. Він напружився. На руках виступили сині вени, на лобі засріблився солоний піт, а в очах з’явились червоні кровоносні судинки. Боротьба тривала кілька хвилин. В воді щось злісно плескалось, шуміло, гуділо і кричало. Потім рибак витягнув десь з самого паралельного світу велику білу рибину і недбало кинув її в човен.
Дівчина продовжувала спостерігати за цим дійством крізь маленьке скляне вічко свого фотоапарату.
Кремезний чоловік в яскравому капелюсі закинув вудку знову. Рибина почала плескатися в неволі, хапаючи безмовним ротом туман і тріпочучи зябрами, немов крилами, які тягнули її на небо. Дерев’не судно захиталось. Від нього пішли хвилі по усьому ставку, що не мав берегів. Чоловік прикрив долонею собі очі, іншою рукою взяв важку поржавілу сокиру і, замахнувшись з усієї сили, коцнув рибу по голові.
– Ні! Ні! Не треба! – голосно закричала дівчина. Різкий біль здолав усе її тіло. В голові закрутилось і потемніло. Все навколо згасло. Голос ехом розійшовся по світу. Настала тиша. Така глуха і сіра. Тільки осінній вітер обривав пробиті тонким сонцем павучкові павутини, що виблискували поміж верховіть золотавих, наполовину оголених, дерев.
Дівчина заплющила очі на один момент. Кілька секунд в іншому світі холоду і невідомості, страху і повного відчаю.
Вона згорнулась клубочком на землі, притискаючи худі білі ноги до пишних грудей і занурюючи свою голову в змарнілі трубочки-листочки. Павуки миттю почали сплітати павутинки по її обличчю, а маленькі метушливі мурашки випивати солодкий нектар з її ягідного запашного блиску на губа.
Минула секунда. Одна піщинка впала і пісочний годинник, залишений на панелі приборів в автівці дівчини там, на далекій автомагістралі, перевернувся.
Дівчина відчула, як швидко наближалась зима. Вона йшла величезним важкими кроками по тій ж стежині над звичайним ставком без берегів. Від слідів зими замерзала трава, а на воді з’являлась крига зі швидкістю світла і зі звуком битого кришталю. Небо вмить втрачало колір. Дівчину вкривав рясний сніг і пристрасно цілував мороз у голу шию, залишаючи від поцілунків чорні синці та рани. На розтріпаних пасмах поселився іній, як і на чорних віях та бровах. Усе стало білим і важким.
– Піднімайся! Ну ж бо! Вставай кажу! – раптом потрапив в вуха дівчини чоловічий голос.
Якісь незнайомі великі руки ніжно і дуже лагідно підняли промерзлу голову дівчини, розгладили пальцями її волосся, і вчепили голову до шиї. Кров грянула до серця. Серце стукнуло кілька разів так голосно, що десь за автострадою водії почули звук грому. Та, у кого знову стукало серце, розплющила очі. Вона вдивлялась в постать роздягненого чоловіка з чорною бородою, що нависала над її обличчям. Кольорові кола, немов кілька тонесеньких обручів, огортали силует людини. Це були кольори його єства, його нутрощів, які не мали фізичної оболонки…
Дівчині досі було холодно. В руці вона тримала свій фотоапарат за шнурок і боялась дивитися на зроблені нею знімки. Вона відчувала, як в ній народжується бажання обійняти того чоловіка з веселкою навколо. А, може, те відчуття народжувалось не в ній, а в глибинах того звичайного озера без берегів.
Тепло чужого тіла, яке ще недавно розправляло своїми пальцями волосся на її голові, що була окремо від серця, могло врятувати її від холодної темряви. Чуже тіло стояло і мовчки чекало на дотик оголених рук, долонь, вен, грудей, живота і гладеньких стегон.. чекало..
Дівчина знала як зігрітися і вижити. Вона вхопила свій фотоапарат і з усіх сил помчала стежиною назад, до автостради, де покинула своє авто в неустановленому законами місці.
Падав сніг.
Густий і колючий.
А й справді: рух зігрівав тіло.
Лише тіло.
Раптом дівчина різко загальмувала. Оглянулась. На стежині, що тягнулась в небо, не було нікого. Ні душі. Лише на замерзлому озері стояв пустий зледенілий дерев’яний човен з бортиками-плечами.
У ньому не було білої рибини без голови.
І чоловіка не було. Лише його одяг.
Дівчина сіла в авто, завела двигун. Двірники змахнули сніг та листочки з переднього скла. В салоні зазвучала музика. Запахло любистком та ромашками. Пісочний годинник знову перевернувся і теперішня миттєвість стала минулим.
Дівчина ввімкнула фотоапарат. На дисплеї висвітлилось кілька знімків.
На них вона побачила…
себе.
І як хтось вбивав її заради того, щоб вона почала нове життя.
В новому світі.
Світі, який без берегів, що подібний морю: безмежний і неозорий.
Що в його водах ,в самій глибині, ховалось щось потойбічне і незриме простолюду, а може, навіть, таївся якийсь паралельний всесвіт, в якому зароджувалось та розвивалось щодня нове життя.
На мою скромну думку, трохи різкий перехід між подіями. Проте, як на мене, непогано зображено атмосферу ставка.
Трохи не зрозуміло вкінці. Склалось таке враження, що події пришвидшились. Можливо б було трохи більше розкрити фінал або хоча б дати підказки щодо того, що сталося.
Бажаю Вам успіхів у розвитку та вдосконаленні творчості!
Мова гарна, але ніц не зрозуміло.” І як хтось вбивав її заради того, щоб вона почала нове життя.
В новому світі.
Світі, який без берегів, що подібний морю: безмежний і неозорий.
Що в його водах ,в самій глибині, ховалось щось потойбічне і незриме простолюду, а може, навіть, таївся якийсь паралельний всесвіт, в якому зароджувалось та розвивалось щодня нове життя.” — романтизація насильницької смерті?🤔
Дуже дякую за коментар.
Насправді, за моєю ідеєю, мораль цього твору – сну в тому, що дуже часто для того, аби почати нове життя, почати все з початку , треба пережити дуже сильний біль і багато переломних моментів. І лише коли побачити та оцінити це збоку, подивитися на себе і свою ситуацію з іншої сторони, можна знайти сили на новий етап життя. А ще інколи людям,які зробили дуже боляче, варто бути вдячними за те, що завдяки їм ви стали тим, ким є і досягнули того, чого ,можливо, не досягнули б не розчарувавшись…
Я так зрозуміла то оповідання схоже на ту саму химерну прозу???? Я в ній до речі погано розбираюсь. Але ваше оповідання напрочуд непогане. Постійний перехід між світами і емоціями і відчуттями де не зрозуміло що і як і з ким відбувається, але з рештою мені воно чомусь сподобалось. Не скажу що прям шедевр, але щось в ньому є, таке невагоме, примарне і сенс десь навіть на задній частині свідомості проглядається. Пару зауважень маю. 1. крига зі швидкістю світла і зі звуком битого кришталю. – крига з звуком битого кришталю? не уявляється в голові ніяк, вибачте. треба інша певно метафора. 2. Тільки осінній вітер обривав пробиті тонким сонцем павучкові павутини, що виблискували поміж верховіть золотавих, наполовину оголених, дерев. – це складне речення його треба або розбити або перефразувати. у вас і так забагато метафор і епітетів в оповіданні, тому інколи читається трошки важкувато. 3. По щоках розлетілись пасма її волосся, викупані в любистку та ромашках, зібрані у тугий вузол на потилиці, нижче якого міцно перетискав шию ремінця фотоапарату. – з моменту “нижче якого” – втрачається розуміння. задовге речення, забагато порівнянь. 4. Дерева сяяли. Їх сяйво розчиняв туман, – повторення слова сяяли хоч і в різних реченнях, але ріже око. 5. на початку у вас було що дівчина полишила закони етики, закони Конституції і «норми» суспільства. – це тут взагалі до чого? по сенсу оповідання ця ремарка не має значення зовсім, вона тут не потрібна. Можете сказати що вона залишила своє життя за обрієм або щось таке. але етика, конституція і мораль не прив’язані до сенсу вашого твору.
Щиро дякую за коментар.
Дуже доречні підказки.
Підтримуючи тему, що це таки типу твір-сон, можу сказати, що речення про те, що дівчина залишила закони Конституції, правила і все інше… бо вона заснула) і все, що відбулось далі їй просто наснилось. І сенс сну і оповідання в тому, що ,на жаль, інколи треба пережити дуже сильну біль і розчарування, щоб почати нове життя і знайти в собі сили на нові цілі і етапи. Дякую)
Сподобався початок і описи природи, ставка, води, комах. У вас гарно вийшло скупати мене, як читача, у цих таємничих водах оповідання, але, на жаль, його сенсу зрозуміти не вдалося зовсім. Нічого не ясно, хто був мертвий і хто така дівчина, що з нею сталося, і ким був цей чоловік.
На жаль, вийшов гарний описовий ессей, але майже без сюжету.
Ваша думка – цінна.
Адже це мій перший досвід в подібному жанрі. Зважаючи на те, що тема твору повʼязана таки зі снами, хочу пояснити, що усе це просто наснилось дівчині, яка заснула в машині на обочині дороги. Саме тому є речення, що вона залишила всі закони Конституції, етики і так далі. Щодо сюжету, то сенс його в тому, що інколи щоб почати нове життя, на жаль, треба пережити дуже велику біль і навчити себе побачити свою ситуацію збоку, пережити її, оцінити, пробачити і – народитися знову. Дякую за ваш відгук) працюватиму над помилками
Уточню, що мій відгук – це суто моя думка і мій смак.
Написано барвисто, дуже багато епітетів, іноді вони навіть здаються зайвими. Багато повторів. Тільки в перших реченнях тричі повторюється “звичайний ставок”.
Та навіть так описи гарні. Гарна конструкція для чогось більшого. Сюжет мені здався трохи не повноцінним, а більш метафоричним. Можливо, автор так і закладав його з самого початку. Якщо так – дійсно є над чим подумати.
Дуже дуже дякую за такі слова. Це мій перший досвід в подібному жанрі. Зважаючи на те, що тема твору повʼязана таки зі снами, хочу пояснити, що усе це просто наснилось дівчині, яка заснула в машині на обочині дороги. Саме тому є речення, що вона залишила всі закони Конституції, етики і так далі. Щодо сюжету, то сенс його в тому, що інколи щоб почати нове життя, на жаль, треба пережити дуже велику біль і навчити себе побачити свою ситуацію збоку, пережити її, оцінити, пробачити і – народитися знову. Дякую)
Насиченість твору стилістичними фігурами дійсно вражає. Однак, навіть повтор слова “звичайний” на початку є доцільним, на мою думку. Особливо ж сподобалась і змусила посміхатися зевгма про те, як дівчина залишили авто, правила дорожнього руху та етики, а також закони Конституції тощо.
Дуже дякую за відгук . Це мій перший досвід роботи в такому стилі та і на подібну тематику. Тому вкрай важливо знати, що є люди, які розуміють, про там написано, і можуть відчути той сенс та ідею сповна.