Анна яка ніколи не була дорослою

1
Кажуть, що самоідентифікація – це шлях до дорослішання, так мудро розумувала Анна одного прекрасного ранку.
-Але всі місця і ролі вже зайняті, – говорив її внутрішній голос. -А ти хочеш бути особливою!..
– Тоді я буду дівчиною Бонда! – нічого кращого Анна не змогла придумати.
-Хм …, -голос всередині замовк і сховався за стіною сумніву і недовіри.
– Піду нафарбую губи, – гордо і трохи зухвало, кинула Анна вслід ховаючому голосу сумління.
2
Сьогодні Анні приснився сон.
У ві сні Анна сварилась з мамою і шукала прихистку в тата.
Раптом тато перетворився на молодого чоловіка і подарував Анні пристрасний поцілунок. Це був він – Бонд! Красунчик з білосніжними зубами. Анна прокинулась від дивного лоскоту в животі.
– До чого тут мама і тато?! Піду пориюсь в шафі, десь має бути моє чарівне 👗 плаття, в якому мене побачить Бонд і закохається…
3
Бонда ніде не було, ні в кімнаті, ні на дворі, ні на сусідній вулиці.
– Мені що ще треба його шукати?,- хмикнула незадоволено Анна, – губи намальовані, плаття пасує як найкраще, що ще потрібно щоб стати його дівчиною?
– А він взагалі про тебе знає? , – внутрішній голос, мов черв’як, підточив самовпевненість Анни.
– Але ж я вирішила бути його дівчиною, цього досить!!!
– Тоді сиди і чекай, коли він з’явиться на крутій тачці і забере тебе з собою.
– А довго чекати? ,- сама себе, якось сумно, спитала Анна. Щось їй підказувало, що відповідь її не влаштує.
Анна дивилась в вікно, намагаючись розгледіти в далені спортивну машину…

4

Одного разу Анна потрапила з подругами до клубу. Там вона познайомилася з молодим чоловіком , який досить добре підтримував розмову і щедро замовляв напої. “Запишу його в телефоні під іменем Бонд! Нехай спробує. Якщо нічого не вийде, просто зітру телефон. Чому Бондові можна було міняти дівчат , а дівчина не можна міняти Бонда?” – так Анна ,чи не вперше , знецінила свою мрію і підняла власну самооцінку

5
Анна з дитинства любила читати. Дома було багато всілякої літератури з різних галузей знань. Книги, як найкращі друзі були завжди поруч і могли дати потрібну пораду. Але сталася дивна річ: одного разу, реальність перестала відповідали книжковим описами, а поради , вичитані з розумних палітурок, більше не спрацьовували. – Має ж бути якийсь секрет! Можливо ,- подумала Анна, – в мене попросту немає такої книги, де є всі відповіді. – А ти готова до цих відповідей?, – прозвучав тихо голос всередині.
– Я готова задавати питання.
– Тоді добре їх сформулюй! Навчишся правильно ставити питання – знайдеш ключ до розуміння.
6
Інколи в Анни був поганий настрій. Вона не хотіла нічого робити, не хотіла нікому телефонувати і навіть втрачала апетит.
В такі дні Анна багато фантазувала. Їй вбачались незвідані ландшафти, міста і люди, з якими вона ще не була знайома, і які вперше бачили Анну. Тоді вона собі уявляла, що може представитися будь ким . Наприклад, письменниця чи художниця, яка шукає натхнення.
Ця гра Анні дуже подобалась, бо сценарій завжди писала вона сама. Тільки від неї залежало кого вона зустріне і куди помандрує.
” От якби так було і в житті!”- помріялось Анні. “Було б все просто!”
” В житті – цікавіше, спрощувати не означає полегшувати, але ця життєва філософія ще не є в доступі.” – десь в підсвідомості зароджувались нові думки, майбутні цеглини дорослості.

7
Іноді, Бонд платив Анні.Платив за те, що вона мала залишатися інфантильною , залежною та зручною для нього. Вона мала мовчазно сприймати історію їх існування і, просто бути хорошою дівчинкою. Плата була умовною. Гра – заздалегідь хибною. Але, ця історія тривала, бо Анна, трохи побоювалась самої себе . Бонд вважав, що купив Анну цілком. Часто ,намагаючись достукатись до правдивої Анни, Бонд губився у темряві, потім , виринаючи на поверхню , ставав могутнішим для неї, ніж раніше…

8
Цілий ранок Анну переслідувала одна думка. А чи є у Її Бонда День народження і, коли? Певно є, але якщо так, то чому вона про це не знає? Якщо Бонд справжній, то він мусив би народитись. В нього теж є мама і тато. В нього теж було дитинство і розбиті коліна. Йому читали казки на ніч і співали колискові.” Виходить Він такий як я.” – ніжно подумала Анна.
” Він такий як ти … – в унісон повторював голос в середині. Він такий як ти..- наспівував голос і присипляв пильність Анни. “Якщо він такий як я, він – найкращий!”- так Анна легко попала в пастку ідеалізації . Найкращі не можуть бути поганими…
9

Цього вечора Анна вирішила почитати. Її цікавило що таке вірус? Вікіпедія пояснювала, що це неклітинний інфекційний агент, який може себе відтворювати тільки в живих організмах. “ Як Бонд …”, – подумала Анна і замислилась. Цікава річ. Сьогодні їй захотілось мати руде волосся, мляву розбещеність, здійснення власних забаганок, та отримання відповідей на свої запитання. Висновок клекотів внутрішньо: вона жива і це – крутий факт! А Бонд… як вірус намагається вжитися в її історію, створити вибух і забезпечити обмеження. «Не сьогодні…» – подумала Анна і, знявши високі підбори та зручно вмостившись під ковдрою – смачно закохалася в сон.

10

Статус “дівчина Бонда” Анну водночас і дратував і улещував.
Анна завжди серед подруг мала гордий та загадковий вигляд. Вона трималася зверхньо та могла приходити на вечірки сама, бо “ в Бонда справи”. Анні не ставити зайвих запитань, щоб уникнути її спопеляючого погляду.
Та з часом бути одною, хоч і зі статусом, їй стало набридати.
“Хто ти без Бонда?”- питав їх внутрішній голос.
“Хто я? – питала сама себе Анна, – Чи не стала я красивим доповненням до чужого мені життя?”.
Так Анна вперше відчула, що таке “хибне Self”.
Шлях “до себе” починається інколи там, де закінчується шлях “ від себе”…

11
jiБонд не з’являвся вже декілька днів. Анна почувалась покинутою і зігнорованою. В такі дні весь світ навколо був ворожим і атакуючим. Анна зовсім не хотіла виходити з дому. Тоді вона була в своїй коробочці. Створивши ,ще на задвірках свого свідомого життя, цей стан, дівчина пересиджувала в ньому найсумніші та найтривожніші моменти. “Власна коробочка” давала спокій і комфорт. Анна завжди мріяла, що колись все буде інакше і Бонд дасть їй безпечний простір. Він буде завжди біля неї стільки скільки їй потрібно, він з”являтиметься по першому її зову…
Це щось мені нагадує- тремтячий голос свідомості намагався поєднати актуальні переживання з дитячими спогадами про піклування мами.
Але Бонд не моя мама!- думала Анна.
– Мистецтво витримувати власну незадоволеність і є дорослість…
– Хто б мене навчив цьому?
– Життя, час і бажання дорослішати.
– Не сьогодні,- Анна знову залізла в коробочку свого внутрішнього світу. Там було як завжди тепло і спокійно, та вперше Анна відчула, що тут їй тісно…

Бонда вже не було кілька тижнів. Анна почувалась іноді розгубленою, але насправді, впевнішою, чим будь – коли.
Анна зовсім не хотіла виходити з дому. Карантин був тому в плюс. Вона була в своїй коробочці. Створивши цей стан ще на задвірках свого свідомого життя, дівчина пересиджувала в ньому найсумніші та найтривожніші моменти себе.
Наразі, “карантинна відпустка” давала спокій і комфорт.
Колись Анна мріяла, що все буде інакше і Бонд дасть їй безпечний простір. Він буде завжди біля неї стільки скільки їй потрібно, він з”являтиметься по першому її зову, але в реальності так не було. Мистецтво витримувати власну незадоволеність і є про дорослість. Хто цьому вчить? Життя, час і бажання дорослішати.
“Подумаю про це завтра”. Анна знову залізла в коробочку свого внутрішнього світу. Там було як завжди тепло і спокійно, та вперше вона відчула, що тут їй тісно…

12
Бонд звалився, як сніг на голову. Сьогодні він був рішучий , і запропонував Анні далеку подорож вдвох.
“Ура! Він мій герой. він – найкращий, він хоче бути зі мною. Хто б мені що не говорив про Бонда – нехай замовчить негайно.
Вони не знають який він. Вони оббріхують його через заздрість. А він любить мене!”
В цю ж мить, всі попередні сумніви і умовиводи Анни , розсипались як піщані замки. Анна бачила перед собою ідеальну картину майбутньої подорожі , де вони – ідеальна пара в ідеальному місці. Сьогодні , навіть , внутрішній голос мовчав, або Анна його просто не чула.
Хіба можливо почути тривогу, коли її заглушила ейфорія?..

13

Крім Бонда в Анни були подруги. Хороші. Близькі. Такі з якими можна було попліткувати про всіх і вся. Зазвичай вони збирались рідко, але з цілим багажем історій.
Сьогодні був день суцільних “Чому?”. Чому Бонд займає стільки місця в думках?
Чому він не хоче нічого міняти? Чому він не чує мене? Чому він врешті решт не прийде і не вибачиться за всі свої огріхи? Чому?
Бо він мужчина і мусить займатись ділом. В іншому випадку він буде бабою..
А як же любов?
Любов до кого?
До мене – здивовано відповіла Анна.
От і почни з любові до себе.
Анні ніколи не подобались такі випади в її сторону, але цього разу вона задумалась: “коли я латаю свої дірки чужими емоціями, в мене немає шансу на пошук і використання власних ресурсів.”
Але, зрештою, чому б тобі про це не поговорити з ним?
Він може розсердитись і подумає, що я нав”язуюсь.
Ти ніколи про це не дізнаєшся, якщо хоч раз не спробуєш.
А якщо він розсердиться?- не заспокоювалась Анна.
Треба хоч раз погладити тигра проти шерсті, щоб знати як він з цим обійдеться.

14
Анна стояла перед складним вибором. На горизонті з’явився новий кандидат на місце Бонда. Новий об’єкт не був принципово кращим. Його перевага була в тому, що він був непізнаним, багато обіцяючим та сповнюючим надій. А Бонд? А що Бонд?. Анна мала до нього багато непроговорених образ і притензій. А що найгірше, Анна стомилась бути в постійному розчаровані. Ті поступи, які весь цей час Бонд робив для Анни розчинялись на тлі її грандіозних очікувань.
Що я втрачаю? – питала себе Анна.
Бонда ти любиш, це ти його обрала, він тобі зрозумілий і передбачуваний. – сьогодні внутрішній голос був голосний і чіткий.
Бонд заставляє тебе рости! Це безапеляційно. В іншому випадку ти скотишся до свого інфантильного бажання злиття з об’єктом. В нас всіх є туга за єдністю, але реальність інша.
Анна відчула сором…Вона мусила зробити вибір спочатку в середині себе. Залишитись з Бондом означало стати зрілою через довгий шлях внутрішніх страждань і трансформацій. Піти від Бонда означало дати собі спокій тут і зараз…

15

Анна любила дощ . Дощ любив Анну. Він йшов безперестанку вже 3 тиждень. Анна ,замотана в теплий коц, замріяно дивилась в дзеркало. Сьогодні її тягнуло на філософські роздуми, як і завжди. В дзеркалі Анна бачила себе. Все, що вона про себе знала, відбивалось в звичайному 2-d форматі. Весь її об’ємний світ і образ був спроектований на плоску тонку плівку за склом…Відображення в дзеркалі Анні загалом сподобалось, але воно було однобоким. В ньому не було глибини і характеру. Про все це можна було лише фантазувати і здогадуватись.
Але ж має бути якась підказка?! ,
Очі! Твої зіниці найкращий рефлектор внутрішнього світу!Очі одночасно і транслюють і сприймають.
Але як я дізнаюсь, про що людина думає?
Спитай! Тоді почнеться діалог.В момент, коли твоя цікавість заставить тебе говорити з іншою людиною відбудеться чудо – ви створите стосунок. Тимчасовий чи тривалий буде залежати від вас обох.
Від нас обох,- ніби в унісон з внутрішнім голосом, Анна повторила думку вголос. Я давно не розмовляла з Бондом! Пора припинити мовчання…
Дощ змінив ритм і почав стишуватись.

16

Анна була вічною студенткою. Навчання стало процесом, в якому досягти остаточного результату було неможливо. Бо як можливо вивчити чи пізнати все?.
Анна з превеликим захопленням колекціонувала свої дипломи. Єдиний, хто не розділив цей вічний навчальний процес був Бонд. Не то, щоб він забороняв його, просто не підтримував.
Він обезцінює мої досягнення,- думала Анна.
Але поки ти поглинута одним процесом, в тебе немає ні місця ні часу для інших не менш важливих подій! ,- пробував конфронтувати з нею внутрішній голос.
Чому?
Не знаю, думай сама, чому тобі важливо тікати в навчання, а не займатись іншими приємними справами ?)
А хіба не можна їх поєднувати?
Можна, тоді тобі прийдеться менше вчитись і більше бачитись з Бондом.
Але в нього ніколи немає на мене часу…
Це хороша спроба виправдати себе, але ,Анно пора застосовувати знання, а не просто накопичувати їх…
Анна зітхнула ,переклала книги зі столу на полицю та вперше подумала про свободу…

17
прнатиогнегАнна захворіла. Це було майже катастрофою, бо одна справа хворіти в дитинстві, а інша – в дорослому віці. Більше немає мами , яка поправить одіяло, немає тата, який посварить маму за те, що не догледіла дитину. Поряд є тільки велика кружка з гарячим напоєм, який ти сама собі приготувала.
Лежання в ліжку без роботи нагадувало відпочинок на морі. Анну поглинули асоціативні роздуми про приємне. Вона вже майже відчула теплий дотик хвиль і зловила себе на думці, що ще хочеться побути безпорадною маленькою дівчинкою.
В такому стані, Анна відчувала самотність і розгубленість. Найбільше їй хотілось щоб примчав Бонд і потурбувався про неї. Бонд не примчав. Він просто зателефонував і жартома сказав: “ Я давно хворію тобою! Якщо потрібна допомога – скажи”. . .Це був одночасно і докір і
найпотрібніший вияв близькості. Анна вперше відчула різницю між батьківською турботою і чоловічою підтримкою.

18

Анна закінчила навчання. Їй на мить здалося, що тепер весь науковий світ тільки і чекає на її відкриття. Світ мовчав. Анна образилась і зібрала валізу.
Якщо світ не іде до мене, тоді я іду у світ.
“Не так вже і погано отримувати новий досвід” – подумала Анна і купила квиток на літак.

Розповідь 19

Анна продовжувала міркувати над початком, який є у всьому.
Важливо спробувати його відчути на смак.
Багато хто проходить повз нього, не помічаючи, боячись доторкнутися до нього, усвідомити, що ось він, початок нової історії.
Ми часто важко переживаємо деякі події в нашому житті, страждаємо від втрати контролю, губимося, руйнуємось.
Ми витісняємо роздуми про те, що це лише початок нового, що потрібно спробувати його прийняти, відкрити свої обійми, впустити в своє серце і свій дім, відігріти та відпоїти теплом, залишити в собі бажаним гостем.
Анна міркувала про майбутнє, теперішнє і минуле.
Вона розуміла, що минуле готує основу для нового, про нього можна дозволити собі сумувати, про майбутнє можна трохи тривожитись, а жити важливо в теперішньому.
Так хочеться вміти залишати в собі солодкий присмак того, що тільки починається…
Анна дорослішала з кожним днем, іноді сумувала за Бондом, писала йому листи, подумки говорила з ним, вчилась відчувати початок…