— Напевно, знову близнята, — чоловік погладив круглий живіт Айші і поцілував її в щоку. Айша кивнула в дзеркало, перед яким стояла. Натягла сукню, щоб побачити опуклий пупок.
— Відунка каже, дівчинки. Четверо.
Чоловік насупився:
— Чотири дівки?
— Чотири, так, — Айша поклала руки на живіт і закрила очі, чекаючи бурі.
За стінами міста завивав самум. Чарівні стіни не пускали його до людей, і він несамовито, як бджоли-самогубці, знову і знову кидався на камінь, розсипався і збирався наново.
— Ну і добре, не жаби ж, — вимушено пожартував чоловік. — У мене вже двоє наступників, пора і про тебе подумати.
Айша розплющила очі і подумала про себе.
*
То був не бордель. Там були напівроздягнені (а за місцевими мірками — так і зовсім голі) жінки, і запах кальянів, і солодкі парфуми, і килими з подушками, і шарудливі фіранки.
І жодного чоловіка.
У далекій і спекотній Імперії жінки, закутані у покривала, дріботіли в тіні своїх опікунів-братів, опікунів-чоловіків, опікунів-батьків. Не зводь очей, не провокуй. Будь мудріше, ніжніше, жіночніше.
Маленькі, літні, хворі, слабкі — твоє. Брудне, нудне, безкоштовне — твоє. Тихше, тихше, тато стомився.
Позбутися покровителя ти могла, лише якщо явила б суду тисячу золотом — цілий статок, мішок грошей. Для твого блага, звичайно, щоб Імперія була впевнена, що ти не пропадеш без опікуна.
Та де ж їх взяти.
Ні, це був не бордель. Це був аукціон. Сюди приходили з товаром, а йшли з грошима і зв’язками. Жінок довго стискали, як пар кришкою, ще трохи — і Імперія ошпарить всепроникні пальці. У підпіллі все йшло в торг: наркотики, зброя, раби. Контрабандна спеція, прикраси і окремі камені, необроблена руда.
Айша спустилася в тісні сіни, завішані верхнім одягом — з щільних тканин, що пристойно закривають обличчя, ключиці і приховують форми. Пахло парфумами і теплим маслом. Айша роздяглася до спідньої сукні, відкритої тільки чоловікові, роззулась, і пройшла далі — в вітальню, де серед запахів кави, кальянів і спецій сиділи або лежали на подушках жінки.
Килими на килимах, маленькі на великих, пухнасті — на вже лисих від ліктів. Килими поменше прикривали плями від вугіллячок, потертості і відверті діри. Килими на стінах в декілька шарів берегли місцеві розмови від чужих вух.
Цей будинок був не просто землянкою, як і всі будинки в Імперії, вкопаною у землю до вікон, щоб зберегти нічний холод. Цей будинок був не просто кавовим клубом заміжніх жінок.
Це було місце свободи. Тут скидали з покривалами набряклий побут, безсилля відсутніх рішень, безумовну згоду з кожним, хто носить бороду, стягували кашлючих дітей, сварливих бабусь, звільнялися від запаху кухні і мила…
…щоб лишитися тими, ким вони й були: людьми. Якими їх ніяк не міг визнати світ. Здатними на все, амбітними та владними, підступними і безстрашними. Злодійками за злодійським законом.
Айша тихо приєдналася до жінок. Їй дали звикнути, взяти до рук горнятко з кавою, вдихнути дим, а потім одна з завсідниць підсіла ближче:
— Ти ж в перший раз? Я Умида.
— Я Айша.
— Можеш звати мене Умм, Айша. Чим торгуєш?
Айша відвела очі. Умида простягла пальці в перснях і погладила опуклий айшін живіт. Айша затамувала подих і спитала:
— А ти?
— Я продаю інгредієнти, — охоче відгукнулася Умм і прибрала руку. — Для зіллів: різні рідкості, похмільний мох, зуби магічних створінь, усяке. Найдорожче, звичайно, те, з чим ніхто не схоче розлучитися. Жодна жінка, — вона знову протягнула руку до живота Айши, але не доторкнулася, і прибрала руку.
Найдорожче…
Айша згадала, як чоловік, лежачи поряд, пестив її живіт, ще тільки круглуватий, маленький.
— Люблю тебе вагітною, — каже, — і Айші здається, що думка про синочків, що зріють у її череві, збуджує його більше, ніж примусова стриманість, з якою він має ставитись до своєї дружини на людях. І вже точно — більше за її тіло, молоде й соковите, і ще точніше — більше за неї саму, хто б вона не була.
Айша давно вже бачила у дзеркалі незнайомку. Де й поділася та жартівлива дівчина, в яку він закохався попри важке покривало, крізь яке видно тільки жваві очки. Та й кому вона була потрібна.
— Будеш робити що забажаєш, люба, — шепоче він у вушко, і пальцями ніжно прибирає волосся з щоки. — що заманеться. Доки носиш сина, усе що хочеш…
‘Я хочу припинити це. Будь ласка, тільки не знову.’
— Може, не треба нам більше дітей?
Чоловік схилився їй до лоба, цьомнув:
— Може, й не треба. Двоє вже є, зараз третій буде. Хіба ще дівчинку чи двох…
‘Я не хочу цієї дитини.’ Але чоловік вже спав. І більше питати Айша не насмілилася.
*
Завіса зліва розсунулася, і темна, майже чорна, жінка запросила всіх на гру. Айша встала першою і, проходячи повз, затримала погляд на її шовковому одязі, під яким стовбурчилися рукоятки ножів або ж кинджалів. Жінка не криючись обдивилась Айшу у відповідь. Від неї пахло алкоголем.
— Тобі налити чогось? — запитала вона нарешті.
— Ні, дякую. Я не п’ю, — Айша опустила очі і відійшла до стіни.
— Ну-ну, ще освоїшся, — сказала їй чорна жінка в спину.
Краєм ока Айша оглянула приміщення. Великий стіл із зеленим сукном — явно привізний, багато стільців навколо, барна стійка з тією чорної жінкою біля стіни, і ще кілька завісок з дерев’яних намистин на довгих нитках.
Жінки заходили і сідали абияк — не за старшинством і не по черзі, і не за статусом, а просто: хапали стільці і ставили куди їм зручно. Айша почекала трохи, і взяла стілець й собі. Сіла там же, біля стіни, і стала дивитися прямо на жінок, як ніби не було голосу в голові, який шепотів “відведи погляд, відведи, непристойно витріщатися”.
Жінки переговорювались або сиділи мовчки, або розкурювали люльки, або довгі цигарки, або пили чай, або міцне вино з чайних чашок. Умида зайшла, підморгнула і сіла поруч з Айшею. Біля ніг поставила перев’язану як цукерка сумку, яка важко брязнула.
Ліва завіска зашаруділа, і вийшла жінка досить літня: на вигляд їй було років сімдесят, а може, то південне сонце висушило її, як урюк. Вона сіла на чолі столу, інші посовались, щоб вийшло півколо зі стільців, а барменша принесла сувій паперу і чорнильницю.
— Це Іда, — прокоментувала Умм появу літньої жінки. — Вона тут все придумала.
Іда тим часом розкотила порожній сувій на столі і постукала чорнильницею.
— Записуйте свій товар, дівчатка.
Всі так само безладно вставали, підходили до столу і вписували: ім’я, товар і початкову ціну. Айша теж встала, і Умида встала разом з нею, і заглядала за плече, доки та виводила павучим почерком те, що мала. Умм втягнула повітря, і спіймала погляд Айші:
— Ніхто не купить, вони боягузки.
Айша нічого не відповіла, і відійшла до стіни.
Жінок було тринадцять. Коли всі закінчили писати, Іда знову постукала чорнильницею, і всі замовкли.
Почалися торги.
Айша мовчала і слухала, що пропонують. Слухала ціни. Рідко платили грошима — частіше міняли. Гроші небезпечні, гроші треба пояснювати. Товар натомість… ключі від складів переходили з рук в руки, передавали паролі входів і місця зустрічей.
Торгували доступом. Товар охороняли ті, кому плювати на вигляд господаря.
Хто давно вже не розрізняє облич.
Шуміли, лаялися і торгувалися, багато пили. Іда майже не втручалася в процес, іноді тільки підвищувала ставку. Напевно, на інтерес, тому що сама нічого не купила.
Коли раптом стало тихо, Айша зрозуміла, що її черга. Жінки не дивилися на неї, не читали її ім’я в списку, хоча було зрозуміло, що вони знають, хто вона. Знають по її товару.
Іда дивилася на неї не зрозуміти як — було димно і напівтемно, а вона сиділа в тіні.
— Четверо ненароджених немовлят… дівчинки. Тисяча золотих.
Айша захотіла якось виправдатися, пояснити… Передумала. Знизала плечима, якого біса ще пояснювати цим стерв’ятницям.
— Я куплю, — Умида помахала рукою зі свого місця.
Айша завмерла, кашлянула, щоб прочистити горло:
— Всіх?
— Всіх, — Умм посміхнулася, недобре і криво. — Маю покупця.
— Скільки даси?
— Ну, якщо немає конкуренток… — Умм обвела поглядом жінок. Ніхто не подивився у відповідь. — Тоді двісті п’ятдесят за штуку.
Іда шумно зітхнула.
— Домовилися. — Айша простягла руку, а Умм надряпала зобов’язання на клаптику паперу, і вклала їй в долоню.
*
Після опівночі Айша вповзла, підтримуючи живіт, під ковдру до чоловіка. Він перекинувся, щоб її обійняти, вона уткнулася в його гаряче плече холодним носом. Чоловік притиснув її міцніше:
— Знову затрималася на кухні?
— Тісто катала. Завтра коржики будуть.
Чоловік поцілував її в потилицю, нерозбірливо втішив:
— Нічого, скоро народиш і не будеш так побиватися. Вчетверо швидше буде.
Айша не відповіла, він все одно вже спав. Закрила очі і влаштувалася зручніше.
Їй залишалося шість з половиною тижнів до розлучення.
Вау. Я пропустила геть усі пунктуаційні помилки, бо історія захопила. Люблю історії, стилізовані під схід. Сюжет наштовхує на продовження – чи розлучиться вона, чи дійсно там доньки. Чи роблять ці підпільні торгашки ще щось таке таємниче й революційне. Можливо, на такий сон автора надихнула “Оповідь служниці”)) в будь-якому разі, це претензія на повноцінний роман!
Цікава історія, дуже захоплива. Змушує задуматися.
Цікавий післясмак: історія написана добре, читати цікаво, але сама історія не сподобалась. Стільки вже написано про “бідну жіночу долю”, а тут ще й у такому гіпертрофованому вигляді… не знаю, можливо, війна так впливає на сприйняття.
Можливо, якщо розвинути в роман чи повість, то буде краще. Бо головне – утримувати увагу – автору/авторці вдається дуже добре.
Все нижче сказане – це лише моя особиста думка і сприйняття вашого твору. Я не маю на меті когось образити чи принизити, і розумію, що кожен читає та пише по-різному. Моя оцінка базується на власному досвіді та вподобаннях, тому сприймайте її як дружню пораду, а не остаточний вердикт.
Реалістичні діалоги, є занурення у світ, сюжет є пару питань : якщо вона продала дітей то як збирається це приховати (там схоже суворі правила і явно не на її користь). Чоловік хоче дітей , вона ні – розумію , як торговка може дістати дітей без відома чоловіка при цьому в цьому світі нема методів контрацепції якось не вкладається .
Цікавий та захоплюючий сюжет. Дуже інтригує. Мені б хотілось дізнатись чи насправді там 4 дівчинки та чи зможе вона їх віддати після народження. Думаю продовження буде не менш захопливим. Цей твір нагадав мені про всіх жінок, яких залишили без права вибору і залишають кожен день. Дійсно чудова робота. Дякую
Дивний, жорстокий світ.
Дякую за оповідання.
Написано майстерно. Незрозумілий механізм купівлі-продажу у випадку головної героїні, проте короткий формат, гра з несподіванкою та колоритне завершення для мене компенсували цей недолік.
Чудово написаний текст. Атмосферний і професійний. Відчувається, що це може бути повноцінна історія. Я щиро переживала за Айшу. Автор чудово передає атмосферу «Імперії», небезпечної для жінок, та відчуття безвиході. Коли я прочитала фразу «Доки носиш сина, усе, що хочеш…», у мене за головну героїню стиснулося серце. Ваш текст дійсно змушує перейматися долею персонажів, що просто чудово. Я була здивована, коли вона продала своїх ненароджених дітей. Це було цікавим і неочікуваним рішенням, хоч і доволі спірним.
Деякі сюжетні моменти мене трохи заплутали. Можливо, я читала недостатньо уважно, бо для оцінки дається багато оповідань. Також не до кінця зрозуміла, як ця історія пов’язана з тематикою конкурсу.
Дуже хороше оповідання, атмосферне, з відсилкою до реальних країн де є подібні заборони для жінок – хороша відсилка. Написано цікаво, читається легко, історія захоплює. Дякую. Є пару моментів – невеликих покращень)))
посовались, – слово ріже вухо, може інше якось придумати?
а може, то південне сонце висушило її, як урюк. – чи південне сонце висушило її як урюк.
сукном — явно привізний, – не привізний, а може краще заморський, чи інше слово. привізний віддає русизмом.
обдивилась Айшу у відповідь – обдивилась… теж інше слово треба.
ножів або ж кинджалів. – ножів просто, або ножів чи кінджалів. або ж – не звучить
Та й кому вона була потрібна. – це речення взагалі лишнє, не потрібне. не несе ніякого сенсу, тому що воно звучить окремо від двох попередніх, а не доповнює їх.
Найдорожче, звичайно, те, з чим ніхто не схоче розлучитися. Жодна жінка, — вона знову протягнула руку до живота Айши, але не доторкнулася, і прибрала руку. – це має бути трошки інше розділення речень, і ви часто ставите тире там де йому не місце, з точки зору читання не місце. Приклад: Найдорожче, звичайно, те з чим ніхто не захоче розлучитись жодна жінка. Знов протягнула руку до живота Айши, але не торкалась, прибрала руку.
одна з завсідниць – завсідниць. не те слово, подумайте інше. прочитайте в голос свої твори – дуже рекомендую.
стягували кашлючих дітей – це я тут не зрозуміла, стягували в якому сенсі? в сенсі позбувалися в цьому середовищі дітей? тоді слово не те, треба інше.
пухнасті — на вже лисих від ліктів. – це порівняння не зрозуміле, хоча речення хороше, тут я загубилась. пухнасті які лисі від ліктів? бо тире сприймається як пояснення…
і пройшла далі — в вітальню, – тут тире лишнє, просто пройшла далі у вітальню.
Айша спустилася в тісні сіни, завішані верхнім одягом — з щільних тканин, що пристойно закривають обличчя, ключиці і приховують форми. Пахло парфумами і теплим маслом. Айша – це має бути одне речення, не крапка, а кома і все.
У підпіллі все йшло в торг: наркотики, зброя, раби. Контрабандна спеція, прикраси і окремі камені, необроблена руда. – також має бути одне речння.
в дзеркало, перед яким стояла. – і так зрозуміло що вона перед дзеркалом, не треба це уточнювати. просто – в дзеркало.
І тире, на майбутнє, майте на увазі – там де вам хочеться поставити тире воно може і не потрібно, подумайте. І там де вам хочеться зробити перелік чогось, не робіть окремого речення. Вам здається що там змінюється інтонація, бо ви ставите крапку, але коли читаєш в голові крапка не треба.