Синхронізм

СИНХРОНІЗМ
В. Трофимов
У всіх є свої особливості та дивацтва. Точніше, мені так здається, що вони у всіх є. Мої дивацтва пов’язані з футболом. Наприклад, коли я дивлюся футбол по телевізору, то щоразу смикаю ногами або схоплююся. Дружина і діти під час трансляції матчу намагаються триматися від мене подалі, але все одно лякаються. Їм повезло, що вони не бачили, як реагував на промахи «Гірника» мій батько. Він схоплювався, хапав стілець, на якому сидів, і гримав ним об підлогу. Тому всі стільці в нашій квартирі виглядали дуже підозріло.
У молодості я грав за дворову команду на першість міста і за заводську команду на першість області. Чесно кажучи, особливих талантів у мене не було і досягнення були дуже скромні. Іноді, виходячи на заміну, вдавалося забивати гол, але не більше двох-трьох за сезон. Після навчання в інституті я закинув велику гру і пішов у великий теніс. Проте любов до футболу залишилася, і я ще досі вболіваю за «Гірник» і збірну Країни.
Минули роки, і одного чудового моменту я раптом виявив якусь дивну закономірність: якщо я дивлюся гру «Гірника» по телевізору, то команда обов’язково втрачає очки. Цим спостереженням я поділився зі своїм знайомим. Звичайно, це був не просто знайомий, а фанатик футболу. Він знав усе, що було пов’язане з катанням м’яча по полях нашої країни аж від часу проливного дощу на матчі «Гірника», який відбувся тридцять років тому.
Не називатиму його прізвища. Скажу тільки, що всі знають його за кличкою Хмурий. Він володіє феноменальною пам’яттю і здатністю «спохмурніти» в розпал будь-якого свята. Можна було думати, що він не дуже вірить у кінцеву перемогу добра на землі і миттєво відчуває злі наміри футбольних суддів і представників влади. Поряд з ним усе відразу ставало зрозумілим і похмурим. Звичайно, іноді його перекошене обличчя освітлює усмішка, але ця швидкоплинна радість найчастіше пов’язана з черговим викриттям. Хмурому приносить задоволення виявляти диявольські підступи чергового президента, прем’єр-міністра або олігарха. Робить він це, дивлячись на їхні портрети в газетах.
Дізнавшись про мою особливість, Хмурий відразу не повірив і зажадав підтверджень. Після серії з двох ничиїх і одного програшу він попросив припинити це «неподобство».
− Я не розумію, що відбувається, але мені хочеться, щоб «Гірник» все-таки став чемпіоном! − такими були його перші слова, коли ми зустрілися в якомусь кафе. Було видно, що Хмурого ця подія буквально вибила з колії. Він збуджено потирав руки і, оглядаючись на всі боки, тихо бубонів:
− Просто так нічого не буває. Щось має статися! Ось побачиш!
Я скривився і похитав головою:
− Фігня все це! Я з цим добром живу ось вже п’ять або шість років. Дивлюся тільки уривки матчів у новинах, і зі мною нічого не стається.
− Багато ти розумієш! − напирав Хмурий. − Звідки ти знаєш таємниці буття? Твій погляд ковзає на поверхні явищ, і ти не прислухаєшся до того, що говорить тобі внутрішній голос!
− А на фіг мені потрібний цей внутрішній голос? Я хочу просто дивитися футбол і отримувати задоволення від гри «Гірника»!
Хмурий посміхнувся і з розумінням кивнув головою:
− Бач ти який! Тобі мало результату, ти ще і задоволення бажаєш отримати. Гаразд. Не будемо товкти воду в ступі. Хмурий заспокоївся і постукав пальцями по столі:
– Я маю подумати і розробити комбінацію для використання твоїх паронормальних здібностей у мирних цілях.

***
Минули декілька тижнів, і я отримав е-mail від Хмурого. Він просив викласти на папері всі мої спогади, пов’язані з футболом. Найперше його цікавили описи і результати ігор, які я відвідав «живцем», і яскраві враження, пов’язані з цими результатами.
Оскільки яскравих вражень від футболу в мене було не дуже багато, то я не полінувався і описав всі свої походи на стадіони і живі враження, викликані відвідинами цих місць спортивної культури. Якщо коротко, то всі враження можна було звести до таких: дзвінкий удар порожньою пластиковою пляшкою по голові, ковзаючий несильний удар скляною пляшкою по спині, дикий рев, штовханина, мат і лушпиння від насіння в необмежених кількостях.
Найцікавіше, що після того, як я кілька разів перечитав свої футбольні мемуари, то мені відкрилися очі на те, чому я не був на стадіоні останні тридцять років. Крім того, у мене виникли сильні сумніви у власних розумових здібностях. Після багатьох років я так і не зміг тямущо пояснити самому собі, чому, наприклад, після програшу київського «Дінамо» шотландському «Селтіку» (це було більше сорока років тому), я три дні носив на рукаві траурну пов’язку.
Відіславши свій бестселер Хмурому, я на пів року забув про його існування. За цей час «Гірник» якимось дивом «заповз» у полуфінал кубка УЄФА. Це було небаченою подією в історії нашої команди. Зрозуміло, що всі уболівальники молилися всім богам, стукали по дереву і в думках шепотіли чарівне слово «а раптом?». Друга гра півфіналу мала відбутися у нашому місті. У першій грі «Гірник» зіграв 1:1.
За день перед грою зателефонував Хмурий і запросив на матч у VIP-ложу. Я відразу відмовився:
− Дивитися не буду. Від гріха подалі. Раптом пощастить?
Але Хмурий не відставав:
− По «ящику» дивитися − це одне, а живцем − це зовсім інше. Раптом твій феномен допоможе нам перемогти?
− Стривай- но, − здивувався я, − а звідки у тебе квитки у VIP-ложу?
− Звідти, − гмикнув Хмурий, − я зробив тобі рекламу в дуже вузькому колі моїх друзів. Якщо не приїдеш – можуть бути неприємності.
− Ти з’їхав з глузду! − заволав я, − гад ти повзучий! Виродок футбольний!
Але Хмурий нічого не пояснював і похмуро попередив:
− Сиди вдома і не сіпайся! Мої кореші жартувати не люблять і жартів не розуміють!
Я кинув слухавку і пішов за пляшкою. До початку гри залишалося двадцять шість годин.

***
Після першого тайму рахунок був 0:1 на користь німецького «Штутгарта». Над містом і стадіоном нависла примара «смерті». Те, що відбулося далі, пояснити неможливо. Можна лише описати.

21.47 – Свисток судді і команди йдуть на перерву.
21.48 – Чоловік у під’їзді житлового будинку розмовляє по мобільному телефону, ховає телефон, підходить до дверей якоїсь квартири і натискає кнопку дзвінка. Двері відчиняються. На порозі з’являється господар квартири – чоловік пенсійного віку у спортивному костюмі. Той, що дзвонив, суне йому під ніс якусь ганчірку і підхоплює тіло, яке обм’якло. Підбігають ще двоє чоловіків. Вони беруть людину, що знепритомніла, і засовують у великий пакет.
22.06 – Біля стадіону сів гвинтокрил. З нього вилазять два чоловіки з великим пакетом. Ті, що зустрічають, а їх шестеро, хапають пакет і бігом заносять його в підтрибунне приміщення.
22.10 – Двоє чоловіків акуратно підтримують немолодого чоловіка у спортивному костюмі і заводять його у VIP-ложу. Поки вони вмощують його в крісло, рахунок гри стає 1:1. Один із супроводжуючих дає щойно прибулому понюхати нашатир, а інший наливає у кришку термоса гарячу каву.
22.20 – Рахунок стає 2:1 на користь «Гірника». Офіціант підкочує до крісла, в якому сидить немолодий глядач у спортивному костюмі, сервірований столик на коліщатках. Ікра, бутерброди зі сьомгою, пляшка французького коньяку.
22.46 – Матч закінчився. Рахунок 3:1 на користь «Гірника». Небо над містом квітне фейєрверками. У одну з квартир мікрорайону «Текстильник» заносять тіло п’яненького уболівальника. Це той самий чолов’яга пенсійного віку у спортивному костюмі. В кишені його куртки побрязкують ключі від новенького БМВ.
00.37 – Столик у ресторані п’ятизіркового готелю. За столиком три чоловіки. Чути голос Хмурого:
− Я вивчав його мемуари цілих три місяці і нарешті зрозумів головне. Він був на стадіоні усього три рази, але у всіх випадках, коли він там з’являвся, «Гірник» вигравав! Сьогодні, точніше вчора, він потрапив на стадіон четвертий раз у житті.