Секрет англійської троянди

Ніжні долоні пестилися між оксамитовими рожевими пелюстками троянд, що тільки-но розпустилися. Пишні бутони вабили своєю красою. В них хотілося зануритися, щоб повністю облитися їх ароматом. Котрий розбурхував свідомість своєю солодкістю. Шарлотта наблизилася до квіток, щоб вдихнути пахощі. Ніжно-рожеві пелюстки ледь доторкнулися її обличчя, залоскотавши. Вона вдихнула на повні груди, коли випрямившись, повільно видихнула, насолоджуючись. Дівчина пильно придивлялася до кожного куща, що висаджені садом. Їй кортіло роздивитися усі ці троянди, котрі росли довкола. Деякі, вона зустрічала вперше. Тендітні руки взялися за черговий бутон. Англійська троянда повністю розцвіла, густо усіявши кущ насиченим фіолетово-червоним цвітом. Навкруги розсіювався виражений аромат рожевого масла, наполегливо змушуючи зупинитися. Дівчина нахилилася до густо махрового бутона, щоб сильніше його відчути.
— Шарлотта!
Вона миттю випрямилася, різко підскочивши від несподіванки. Її права рука здригнувшись, випустила з долоні бутон. Раптовий запальний біль пронизав шкіру дівчини. Як з вказівного пальця миттю полилася тоненька цівка яскраво-червоної крові. Що плямою забруднила поділ білосніжної сукні.
— Де ти вже встигла?
Запитав здивований чоловічий голос, коли побачив кров.
— Випадково… Вкололася… — дівчина зніяковіла, ховаючи руку за спину.
— Пішли обробимо. Вечеря готова, вже холоне.
Хлопець позадкував, повернувшись назад до будинку. Дівчина ще раз оглянулася на кущ англійської троянди, знову вдихнувши його солодкі пахощі. Як вказівний палець запульсував, змушуючи згадати про біль. Коли вона покинула сад слідом за ним.
Дівчина зайшла до будинку, відразу пройшовши до їдальні. Він уже сидів за столом, чекаючи на неї, приставивши поруч стілець. Рана, що той обробляв, виявилася глибокою, від чого їй запекло ще більше ніж до цього. З пальця знову полилася кров. Вона скривилася, дмухаючи аби зменшити біль.
— Готово.
Він прибрав за собою, нетерпляче швидко присівши за стіл.
— Бери, що хочеш. Все готував сам.
— Дякую.
— Ми так давно не бачилися. Я радий, що ти приїхала, — його обличчя світилося радістю.
— Матінка нездужала, тому раніше побачитися не могли. Та зараз їй краще. Вона за тебе хвилюється, більше ніж за себе, — дівчина посміхнулася.
— Ну а ти як, сестро?
— Нічого. Все як завжди.
— У мене теж… Ти їж, їж.
Шарлотта тримала виделку в руках, лиш переминаючи її між пальцями.
— Вільям, вибач, але не хочу. Я з дороги, мені потрібно відпочити.
— Добре.Твоя кімната вже готова.
Він посміхнувся, але від цього задоволений не був.
Шарлотта підвелася з-за столу і відразу пішла до коридору. Де прямо, повернувши ліворуч, вже були привідчинені крайні двері. Вона пройшлася і ледь тій вистачило сил, перевдягнулася. Коли прилігши на м’яку постіль, дівчина розслабившись, відразу зімкнула очі. Стомлене, її тіло боліло, бажаючи лиш спокою та сну.
Сонце вже зазирало до кімнати через відчинені вікна, що виходили в сад. Ранкова прохолода впереміш з ароматом троянд, проникла до спальні, наповнивши її пахощами. Де між перинами, укутавшись, все ще солодко, міцним сном спала Шарлотта. Що розімкнула очі лиш по восьмій годині, коли сонце залило своїм сяйвом все навколо, зовсім не даючи шансу на продовження сну. Проміння, відбиваючись зайчиками від дзеркала навпроти ліжка, пострибало по її обличчю, повністю збудивши.
Вільям сидів у вітальні, читаючи свіжу ранкову газету. Хлопець завжди, ще з дитинства, прокидався набагато раніше від сестри. Скільки вони себе пам’ятали. Та схоже, відтоді зовсім нічого не змінилося. Вже встигши приготувати сніданок та попоратися в саду. Він смиренно чекав доки вона прокинеться, щоб піти прогулятися містом. Розпланувавши все до самого вечора, той у передчутті насиченого дня, сподівався на її добрий настрій. Та дівчина, схоже, готовою до цього не була. Він обернувся, побачивши, що та все ще ніби сонна стоїть на порозі вітальні.
— Невже ти не виспалася? — здивовано скрикнув хлопець.
— Я щось погано себе почуваю… І сон дивний був.
— Може, тобі просто поїсти треба? Вчора ж геть…
— Ні, справа не в цьому. Здається, у мене жар.
— Добре. Йди відпочивай, я принесу ліки.
Вільям, хоч того і не сказавши, але знову засмутився. Від вчорашнього вечора, Шарлотта мало говорила та виглядала виснаженою, хоча ще вдень, такою не була. Здавалося, коли вона тільки приїхала, ту нічого не турбувало. Він не впізнавав її, тому як дівчина завжди легко переносила дорогу. Відтак не було і тижня, коли б та залишившись у нього, сиділа на місці. Та окрім як змиритися з такою неприємною несподіванкою, йому нічого більше не залишалося. Тож смиренно прийнявши це, він став доглядати за сестрою, що відтепер не покидала свого ліжка. Від чого серце Вільяма стискалося в жалю і хвилюванні. Та тепер не через скасовану прогулянку по місту, а за її здоров’я.
Обличчя дівчини покрилося дрібними краплинками поту. Її тіло горіло. Жар не спадав вже декілька днів, хоч якби Вільям того не старався. Від цього, він сам вже був знесилений. Вона завжди спала, лиш інколи пробуджуючись, щоб випити склянку води. Тому він намагався без нагальної причини не турбувати спокою дівчини, хоч це і було важко. Коли провідуючи, Вільям з кожним разом сподівався, що тій стане краще. Та знову не бачивши ніяких зрушень до одужання, його голова починала роїтися поганими думками. Щось на її обличчі видавалося не спокійним. І хворобою це не було. Вона крутилася з боку в бік ніби ту щось турбувало. На вулиці було давно за північ. Коли Шарлотта різко пробудившись, знесилена сіла на край ліжка. Знову той сон. Невідомий чоловік, приходив до неї кожної ночі. Та жахіттям для неї це не було. Навпаки. Від його присутності, дівчині ставало добре. Від чого життя поза сном здавалося нікчемним, все більше затягуючи у свою безодню. Прокидатися було все важче. Коли вона хоч і не могла роздивитися обличчя незнайомця, але почала відчувати, щось, що країло ніжне дівоче серце в примарній надії відчути чи бодай побачити його. Кожного разу втікаючи від жахливої реальності, котра мучила хворобою, до того чоловіка, що загадково гладив її волосся та розповідав історії, котрі змушували її посміхатися без болю в грудях, вона наповнювалася безмежним щастям.
Вчергове прокинувшись, дівчина сумно видихнула, озирнувшись кімнатою. Навкруги глибока ніч. Пусто. Його тут немає. Відтак не потрібне було їй ні це життя, ні ніч, ні день. Коли не побачивши незнайомця, не посміхнеться. Туга огортала серце, змушуючи плакати. Й без того кволе тіло, ламало від жару та жалю. Коли вона полізла назад під ковдру, щоб заснувши, отримати щастя, знову зустрівшись з ним.
Хлопець похапцем збирався, коли зрозумів, що запізнюється. Черговий візит до лікаря був запланований на шосту вечора, як він згадав про це лиш за пів години, бувши зайнятим приготуванням вечері для сестри, що й так погано їла. Швидко заглянувши в кімнату до Шарлотти, Вільям впевнився, що та спить. Від цього йому стало спокійно. Тоді як покидати сестру на самоті, коли вона уві сні, було легше. Намагаючись не створювати шуму, вдягаючись на ходу, він покинув будинок, подумки молившись, щоб вчасно прийшов, заставши лікаря у себе.
Дівчина прокинулася, коли сонце майже сіло. Вона підвелася, озирнувшись. Вдома стояла тиша. Склянка біля ліжка була пустою, тоді як в горлі дерло. Дівчина насилу змусила себе встати, щоб піти на кухню. Повільно, крок за кроком, ноги важко йшли, ледь човгаючи. Змарніла, та ледь трималася, щоб не впасти. Тоді коли майже дійшовши, побачила на краю столу кухоль з водою. Вільям поспішаючи, забув віднести його до спальні. Тож тепер, дівчині нічого не залишалося, окрім як принести його собі самій. Коли на подвір’ї почувся шурхіт. Вона різко зупинилася, щоб прислухатися, подавшись до вікна. В саду, біля кущів троянд, роздивляючись їх, стояв чоловік. Шарлотта поклала кухоль на стіл, вийшовши на терасу. Не відразу сфокусувавши свій погляд, вона спочатку подумала, що то Вільям, котрий повернувся з міста. Дівчина чекала новин від лікаря. Та пригледівшись, очі не впізнали брата. В саду стояв хтось інший.
— Доброго вечора.
Чоловік повернувся, відчувши, що на нього хтось дивиться. Шарлотта спочатку злякалася та опанувавши себе, заговорила:
— Доброго вечора. Ви до кого?
— Я до Вільяма. Він вдома?
— Ні, але я впевнена, що скоро буде, можете почекати…
— Ні. Тоді прийду іншого разу. На все добре.
Чоловік на останок посміхнувся, покинувши подвір’я. Дівчина хотіла щось додати, але він пішов занадто швидко. Вона повернулася до будинку та прихопивши з собою кухоль води, повернулася до ліжка, де її чекав уже знайомий сон… Шарлотта сиділа на терасі, заливаючись сонячним промінням. Вона посміхалася, оглядаючись коли він прийде. Дівчина вдивлялася в сад, милуючись трояндами. Та раптом здригнулася від несподіванки, відчувши такі кохані, чоловічі руки у себе на плечах. Вона повернулася, коли заціпеніла, побачивши перед собою його обличчя, що досі було незнайомим. Чоловік, що приходив сьогодні наяву, тепер у її снах.
— То був ти? — пролунав щасливий зойк дівчини.
— Я ще прийду, але мені потрібно зустрітися з Вільямом.
Опісля він замовчав, загадково посміхнувшись, як тоді. Дівчина хотіла його обійняти та чоловік лиш віддалявся. Вона намагалася підійти до нього, коли відчула різкий біль у серці. Воно стислося, від чого Шарлотта прокинулася. Холодний піт покрив її обличчя. Вечір підступав з вікна, а навкруги знову нікого. Тиша. Лиш складений маленький папірець, що лежав на комоді. Права рука миттю потягнулася до нього, щоб прочитати. Вільям вчора запізнився до лікаря, тому сьогодні його знову не буде вдома. Він сповістив про це сестру, адже та спала, не прокидаючись, з учорашнього вечора, що тільки ще більше його занепокоїло. Бо ж до цього, вона прокидалася, хоча б випити води.
Шарлотта встала з ліжка та підійшла до вікна. Її очі схвильовано бігали по сторонах, оглядаючи сад. Вона чекала на нього. Коли погляд зупинився біля англійської троянди, що росла кущем з насичено фіолетово-червоним цвітом. Тоді як змучене від кохання серце знову защемило, подарувавши їй радість. Там стояв незнайомець, що вже приходив раніше. Дівчина миттю побігла до тераси, не відчуваючи втоми, навіть забувши одягнути взуття. Все окрім нього, було неважливим. Вона випурхнула з будинку на крилах кохання, що несли її до чоловіка зі снів. Шарлотта бігла, грузнучи ногами в чорній, після дощу землі.
— Ти нарешті тут.
Вона накинувшись, міцно обійняла його. Коли він поцілував блідо-рожеві вуста. Його доторки били її тіло струмом, розбурхуючи всі ті почуття, що вона з теплом тримала в собі, тоді як кожного разу бачила його у снах. Очікування зустрічі завжди було нестерпним та ось, тепер, він тут. Стоїть біля неї, обіймаючи, доторкаючись.
— Що тут таке…
Момент насолоди перервав крик брата, що повернувся з міста. Вільям стояв біля тераси. Його обличчя було блідим, неначе в покійника. А очі наповнилися жахом.
— Відпусти його.
Вільям не зупинявся кричати. Він повільно підходив до саду, де стояла Шарлотта. Вона обіймала брудне неживе змучене тіло. Під її ногами була розкидана земля, на купі якої лежав викопаний кущ англійської троянди та лопата. Білосніжна сукня, в якій та засинала, тепер стала чорною. Всюди бруд, на якому яскраво-червоними плямами лежали обірвані пелюстки та бутони троянди. Від чого в повітрі змішався запах вогкої землі з рожевим ароматом масел.
— Я приніс ліки. У тебе жар, ходімо до будинку.
Вільям намагався достукатися до здорового глузду Шарлотти. Але та все ще стояла, обіймаючи мерця. Її губи обсипали його поцілунками, тоді як пошепки вона повторювала, що кохає. Кохає його. Коли вмить, її поведінка змінилася. Ніби прокинувшись від палкої безодні любові, Шарлотта озирнулася на Вільяма, що вже був майже біля неї.
— Що ?
Її запитання прозвучало здивованим, коли та побачила його нажахане обличчя. Вона прийшла до тями, не чуючи раніше криків брата, тепер зрозумівши, що вони з коханим стояли не самі.
— Відпусти його.
Вільям показав рукою на труп, котрий та все ще тримала в руках. Її очі плавно подивилися на свої долоні, що стискали місцями вже згнившу плоть.
— Що з ним сталося?
Дівчина, оговтавшись, заплакала. Сльози застелили її обличчя тонкою вуаллю, що водоспадом, струйками стікала по шиї. Вона впала на землю, притиснувшись до нього ще більше.
— Все добре, ходімо, — Вільям кинувся до неї, обійнявши.
Та Шарлотта не збиралася нікуди йти. Вона лиш плакала, залишаючись сидіти на сирій землі. Як раптом, її руки потягнулися до Вільяма, щоб відсахнутися від нього.
— Він… Він говорив, що приходив до тебе. Навіщо?
— Шшшш, тобі, мабуть, здалося. Такого не може б…
— Навіщо?
— Та…
— Я тебе запитую! Навіщо? Відповідай!
— Це мій знайомий… Ми тоді дуже посварилися. Хоча серйозної причини для цього не було. Та я…
— Говори!
— Не стримався і штовхнув його. Він впав головою на комод. А коли кинувся до нього, дихання вже зупинилося. Я не хотів… Давай просто забудемо це й повернемо все як було…
Та дівчина вже не слухала останні слова брата. Її ліва долоня знайшла між кущами троянд садові ножиці. Коли вмить, рука піднялася, гостре лезо проблиснуло між останніми променями сонця, швидко увіп’явшись у його тіло. Вільям миттю звалився на землю, стікаючи кров’ю. Вона полилася, кривавою річкою зросивши собою вічнозелені троянди. Останній його хрип пронісся садом, після чого піднявся сильний вітер.
Шарлотта впала колінами на землю. Як жар сильніше охопив її тіло. Вона палала, заживо помираючи від туги за коханим. Сльози стали гарячими, мов розпечене олово, що почало виїдати очі. Коли не в змозі стерпіти цього, її рука знову піднялася, вмить з усієї сили проткнувши собі ножицями серце. Все ще дихаючи, вона поповзла до коханого, що лежав в сирій землі між яскраво-червоними бутонами троянд. Тоді як її очі востаннє стулилися, в надії знову побачити його образ, щоб бути з ним навіки.