У травня 2019 р. померла моя бабуся. Їй було 97 років.
Життя наостанок приготувало їй тяжкі випробування: їй випало дізнатися
про захворювання на рак обох синів, а також поховати чоловіка.
Через війну останні 6 років я не мала можливості їздити до моєї бабусі та
бути присутньою на її похоронах. Тому у пам’яті моїй вона
лишилася назавжди живою.
Бабуся Віра часто з’являється мені уві сні. Сни бувають різні, але зазвичай лишають тугу та щем за минулим, почуття незворотності часу та невідворотності чогось, про що ще зарано думати. Того разу мені наснився дідусь, — бабусин дідусь Петро, — був він в абсолютно новій сучасній будівлі, з великими вікнами, що розташовувалася поряд з будинком моїх батьків, на місці старої хати сусідів. Він протирав вікна зсередини і раптом посміхнувся мені. А стареньку цю хату сусідів моїх батьків і справді продали, і новий господар зніс її повністю, розпочавши будівництво нового помешкання, для магазину. І виходить, мій дідусь уві сні все це знав наперед.
Авжеж. «Большое видится на расстоянии», як сказав поет. Я впевнена, що наші померлі, відходячи на небо, потрапляють в інший час. Для них наше майбутнє — це відомі істини. Для них дізнатися про те, що очікує на нас через чверть століття і навіть століття, — це як нам прочитати книгу.
Цілком можливо, що в Раю, де тепер мешкають мої дідусі і бабусі, — адже я впевнена, що життя їхнє продовжується, — існують спеціальні бібліотеки з книжками, в яких описане не минуле людства, — як в земних книжках, — а наше майбутнє. І моя бабуся будь-якої миті, — адже саме з миттєвостей складається життя в Раю, замість звичних нам хвилин, годин та років, — може завітати до Райської бібліотеки та дізнатися майбутнє своїх онуків.
В Раю наші пращури також моляться за нас. Молитва їхні дивовижна. І ми зазвичай відразу її відчуваємо: вони з’являються нам уві сні, або у згадках. Раптом серед дня, бува, згадаєш бабусину фігуру та радість, коли ти приходив без попередження в гості. Чому згадав? — і сам не розумієш. Але все просто: це бабуся, там, на небі, молиться за тебе.
Раптом насниться бабуся, — з посмішкою та лагідним словом, — і защемить у душі, і зморшки на лобі та біля рота потемнішають. Але будь впевнений: цей сон є хорошим знаком: це бабуся молиться за тебе.
Просто пам’ятай: сон — це не сон. Сон — це звістка від твоїх пращурів.
Щемливо.
Дякую.
Щиро дякую Вам, що приділили увагу.
Приємно і мило.
Твір позбавлений сюжету, але він тут, як на мене, не потрібен.
Зустрічаються несуттєві граматичні помилки.
Від твору йде ментальний релакс.
Ще мені сподобалися мовні звороти.
Дякую, що поділилися враженнями.
Так, побачила помилки. Зазвичай перечитую перед конкурсами декілька разів. Але цей твір знаю майже напам’ять, тому і не побачила помилки. Це для мене урок. На майбутнє все ж таки потрібно вичитувати текст свіжим оком, краще звертатися до когось.
Зворушливий текст
Щиро дякую! Мені хотілося лишити теплі згадки про бабусю Віру, тим більше, що вона часто з’являється уві сні, наче вона ще тут, за нами. І завжди від цих снів віє щемом та ностальгією за минулим, за роками дитинства.
Берете простотою. Мені дуже сподобалось ваше завершення.
Щиро дякую! Найскладніше завжди даються перші та останні речення. Доводиться декілька разів переписувати, підбирати і зважувати кожне слово…
Насправді спогади ця тематика частково зайде
Дякую, що поділилися думками. Так, спогади – це дуже особисте і тому суб’єктивне.