Сезон полювання #5. Принцеса трьох світів.

“Якщо влада являється обов’язком – очікуйте багатства. Якщо привілеєм – бідності. А якщо метою – крові.
Антуан ле Стар “Загальна теорія влади”
754 р.”

1 червня. Корчма “Перехрестя”.

Рейсовий магобус зупинився біля постоялого двору “Перехрестя”. До найближчого населеного пункту було не менше двадцяти ліг, а тому, водії часто зупинялися тут, щоб підзарядити батареї своїх маговозів. Для цих потреб, до Перехрестя була підведена стаціонарна лінія енерговоду з Даноградського гідроджерела.

З маговозу вийшли три дівчини: дві блондинки і одна брюнетка, і пішли до корчми.

Зайшовши всередину, дівчата були здивовані: в порожньому залі таверни, за одним зі столиків, сидів сам король Лен ІІІ Мудрий зі своїм молодшим сином, принцем Стефаном. Помітивши мисливців король подав їм знак підійти.

– Ваша величносте, ваша високосте… – Привіталися дівчата, підійшовши до короля та принца. Їм було зрозуміло, що король чекав саме на них, а отже, потрапити до ельфів, у найближчий час їм не судилося. – Чим зобов’язані?

– Є контракт, саме для вас. – Не став зволікати король.

Дівчата сіли за столик навпроти Лена ІІІ.

– Ми вас уважно слухаємо. – Промовила Віррая. Хоч блондинка й виросла на далекому хуторі, в переговорах з королем, почувалася значно впевненіше, ніж Катріна, яка виховувалася не рідною тіткою, і ніколи не знала своїх батьків.

Перш ніж почати розповідь, король поклав на стіл магографію молодої симпатичної дівчини з рудим волоссям. Проте увагу білявки привернули очі незнайомки: такого ж фіолетового кольору як у Вірраї.

– Це – принцеса Антуанета Марія Елеонора дю Валь. Рід дю Валь вже більше ста років управляє імперією, що має свої землі на теренах трьох світів. Прямих офіційних переходів між нашими світами немає, проте є один невеличкий дикий перехід у Карських горах, неподалік села Зорецвіт… – Мисливці добре знали цю місцину, адже були родом з тих країв. Катріна виросла у самому селі Зорецвіт, а Віррая на хуторі, неподалік села, хоч і в дитинстві ніколи не зустрічалися. – Згідно із законами імперії Вальдан, принцеса не зможе наслідувати трон свого батька, доки не одружиться. Антуанета, єдина дитина в імператорській сім’ї…

Віррая ще раз поглянула на магографію принцеси.

– Як на мене, то вона ще занадто мала, щоб думати про заміжжя.

– Проте достатньо доросла, щоб посісти трон свого батька. Антуанета і Стефан зарученні ще з дитинства. Весілля назначене на перший день липня. Такий стан речей задовольняє як Гарон так і офіційну владу Вальдану. Але, мов кістка, стоїть поперек горла Мадеї. Справа в тому, що Вальдан є найбільшим постачальником драконячої луски у наш світ, а також являється величезним ринком збуту наших артефактів, і, країна що матиме родинні зв’язки з імператорською сім’єю, отримає чималу вигоду.

– Зрозуміло, – відповіла Віррая, – звичайні інтриги можновладців, тільки ми тут до чого?

– Імператор важко захворів. Місяць тому, і боїться що не доживе до весілля дочки. Тому я пропоную вам контракт на охорону Антуанети, до її весілля.

– Пробачте, ваша величносте, та ми не можемо прийняти ваш контракт. Це суперечить кодексу мисливців…

– Не суперечить. Якби це було інакше, я б не звертався до вас.

– Тату, – промовив принц Стефан. – За тією інформацією, що ти їм дав, все дійсно виглядає як звичайні придворні інтриги. Мисливцям там робити нічого. Розповідай їм все.

Король важко зітхнув:

– Молоде покоління… Але він має рацію. Зараз не час гратися у таємниці і загадки. Принаймні з вами. Сімнадцять років тому, у імператора народилася перша дочка, Аріана. Імперія тоді переживала скруту: великий спотнанний розрив реальності відкрився неподалік столиці. З розриву лізла різноманітна нежить. Ні війська, ні найняті мисливці не справлялися. До того ж, активізувалися змовники, які прагнули скинути чинного імператора. Щоб захистити свою спадкоємицю, імператор Крістіан дю Валь, відправив Аріану разом зі своїм братом Артуром до свого старого друга. До мене. Проте в Гароні ні Артур, ні дівчинка так і не з’явилися. Згодом, коли розрив закрився, а більшу частину нежиті знищили, тіло Артура знайшли неподалік переходу в Карьких горах. Він був мертвий. Я сам виймав стрілу з його серця. А от принцеса зникла безслідно. І все б нічого, та місяць тому, коли захворів Крістіан, Артур з’явився у палаці.

– З’явився як нежить? – Запитала Катріна.

– В тому й вся суть. Він однозначно живий. Маги одразу ж перевірили його. І це однозначно Артур. Але, я сам бачив його мертвим. До того ж, він не відгукується на магічний пошук.

– Так, як і будь-яка нежить. – Промовила Віррая.

– Що ж, в будь якому випадку, ви зацікавили нас. Ми беремо цей контракт.

– Я ж казав, що мисливці не зможуть відмовити, коли почують про нежить… – Промовив принц, не звернувши увагу на незвичайно тиху Катріну, а от його батько звернув.

– Боюсь, нежить тут ні до чого. – Відповів йому король. – Тут щось інше.

– Інше. – Відповіла блондинка. – В нашій місцевості, була лише одна дівчинка, яка зовсім нічого не знала про своїх батьків…

– І хто це? – Запитав король, зрозумівши, куди хилять мисливці. А що, якщо та дівчинка і є зникла принцеса Аріана?

– Я. – Тихо відповіла Катріна, і Лен по новому подивився на вічно гостру на язик дівчину.

– Давайте книгу, підпишемо контракт.

– Боюся, що офіційний контракт лише буде заважати нам у цій справі. – Відповіла Віррая. – Якщо там дійсно є нежить, ми її й так оприходуємо, а якщо ні, контракт не дасть нам втрутитися у справи живих. До того ж, якщо Катя, дійсно, зникла принцеса…

– Тоді, дозвольте, хоча б дати вам артефакт разового переходу, щоб не гаяти часу.

– Звісно ж. – Віррая забрала артефакт переходу. – Нам час іти. До зустрічі, ваша величносте, ваша високосте…

2 червня. Десь у невідомих скелях.

Знайти дикий перехід було не складно. Усі жителі Зорецвіту й околиць знали про нього, але ніколи не використовували. Знали, тому що іноді з нього вилізали зграї скельних шорів, і тоді, чоловіки збиралися, щоб винищити цих вертлявих і нахабних паскудників. Не користувалися, тому що по той бік переходу були суцільні скелі, а найближче поселення розумних було надто далеко. Та й сам перехід був маленький, і налагодити регулярну торгівлю через нього було неможливо.

– Вірр, а ти впевнена, що вони мої… родичі? – Запитала Катріна, коли дівчата вийшли з хутора.

– Кать, як я можу бути в чомусь впевнена? На місці проведемо необхідні аналізи, і все вияснимо. Ти краще скажи, що робитимеш, якщо виявиться, що ти, насправді, принцеса?

– Якби ж я знала. Я з дитинства мріяла про родину. Тітка ніколи не розповідала мені про батьків. Але й тебе залишити саму я не можу. Ми ж сестри, і надто багато пережили разом, особливо в Інфероні. До того ж, ти мене чудово знаєш, усі ці придворні інтриги, бали, світські раути… не для мене. А от від хорошої бійки я ніколи не відмовлюся. Який наш план? Ти ж вже щось придумала?

– Придумала, – не стала заперечувати блондинка. – Ти ж не забула, що я вищий маг? Вилікуємо імператора, а потім буде видно. Не забувай, що нам потрібно знайти дорогу в Едерон. Події у Воледарі, однозначно, показали, що залишатися довго серед людей для Аліель небезпечно.

– Це точно, – посміхнулася Катріна, – або нею закусить якась нежить, або – вийде заміж за смертного.

– Ельфійки не виходять заміж. – Гордо відповіла Аліель, – ми для цього надто розумні. Ми просто зустрічаємося з тими, хто нам подобається. Та й до стосунків ельфи ставляться значно вільніше ніж люди. Ельфи живуть надто довго, щоб прожити своє життя з кимось одним. Тому й у нас немає поняття шлюбу, і зради. Для прикладу, мій батько, за останні сто років тричі міняв своїх партнерів, а потім, всеодно, повернувся до моєї мами. В цьому, для нас, немає нічого дивного.

– Почула б тебе моя тітка, – відповіла Катріна. – Тобі краще не знати, як би вона таке назвала…

Перехід розташувався у невеличкій ущелині, і являв собою місце, де тканина між світами була надто тонкою, але через свої малі розміри, не був візуально помітний. Проте маги могли легко відчути його. Віррая впевнено вела подруг вузькою ущелиною. Катріна, яка не була магом, спочатку навіть не збагнула, що вони вже минули перехід. Оточуючі гори майже не змінилися, та чим далі дівчата йшли ущелиною, тим більш помітною ставала різниця.

Карські гори поросли буйними лісами, а тут були лише голі скелі, і чим далі від переходу відходили дівчата, тим менше дерев траплялося…

Йти скельною стежкою довелося довго. Лише ближче до обіду вони дісталися невеличкого селища. Розпитавши людей мисливці дізналися, що ввечері буде магобус до столиці.

3 червня. Тіррас, столиця Вальданської імперії.

Столиця імперії вражала своєю архітектурою та розмірами. Порівняно з Тіррасом, Орд, столиця Гаррону, виглядав провінційним містечком. Величезні будинки, що, швидше, нагадували палаци з неймовірнокрасивою архітектурою, широкі вулиці і величезні площі. Та саме головне – поряд з людьми по вулицях столиці мирно ходили крилаті дракони.

Дівчата крутили головами, намагаючись розгледіти якомога більше. З роздумів їх вивів несподіваний рев дракона. Обернувшись мисливці помітили, що на них женеться невеличкий червоний дракончик, розміром з бойового коня. Перехожі, з переляку, розбігалися хто куди. Дракон збив Вірраю з ніг, підім’яв під себе, і став її облизувати.

Перелякана Аліель стояла в ступорі, не знаючи, що їй робити. З давніх легенд Едерону вона знала про кровожерливих, підступних монстрів – драконів. На їх щастя, останнього дракона Едерона було знищено задовго до її народження… Катріна з інтересом розглядала дракончика.

– Вірркар, що за манери? – Почувся гнівний рик. Неполік дракончика стояла велитенька червона дракона. Дракончик відпустив Вірраю, і понурив голову.

– Пробачте, тітко Вірро, я дуже сильно зрадів, коли побачив вас. – Прогарчав дракончик.

Блондинка встала з землі, лагідно погладила дракончика по голові.

– Привіт малий, я теж рада тебе бачити.

– Але ж і вимахам ти, – промовила Катріна, підходячи до дракончика, – привіт, мракобіс.

Велетенська дракона поклонилася мисливцям, прогарчала:

– Пробачте, минулого разу я так і не представилася. Мене звуть Доргарра. А це мій син Вірркар.

– Нас двох ви вже знаєте, – відповіла Віррая, – а це моя учениця принцеса Едерону Аліель.

– Едеррону? – Перепитала Доргарра. – Цікаво, звідки ви знаєте про цей світ, і як їхня принцесса опинилася тут?

– Опинилася вона тут випадково. – Відповіла Катріна. – Трохи більше місяця тому, в нашому світі сталася ядерно-магічна катастрофа. Одні, не зовсім мудрі люди, підірвали ядерний реактор на Інферонському джерелі. Велетенський викид магоенергеї призвів до того, що тканина світу стала розповзатися. Утворювалися спонтанні розриви, от в один з таких розривів і затягнуло нашу вуханьку. А ви звідки знаєте про їхній світ?

– Серед драконів Вальдану, збереглися легенди про наш дім, світ, де ми колись жили. Згідно легенд, той світ називався Едеррон. Ми жили там разом із ельфами. Жили мирно, доки ельфи не почали проти нас війну. Дракони сильні, але ельфів було значно більше. Ми програвали. Ті дракони, що вижили у страшній бійні покинули Едеррон, навіки запечатавши його. Тепер потрапити в цей світ ззовні, або покинути його – неможливо.

– Дивно, – Відповіла драконші Аліель. – Серед мого народу теж збереглася подібна легенда: дракони обманом і підступом заманили нашого правителя, великого Феанора у пастку, і вбили, а потім напали на Золотий ліс, спаливши його вщент. Нам нічого не залишилося, як атакувати у відповідь. Усі дракони були винищені, а в ході бою, сильне магічне перевантаження, відрізало Едерон він інших світів. Усі старі переходи зникли, а нові так і не з’явилися.

– Це все справи минулого. – Відповіла Віррая. – Минуле потрібно пам’ятати, а не жити ним. Принаймні, тепер ми знаємо як глядіти твій світ. Доргарро, ти ж допоможеш нам знайти втрачений портал?

– Ти гадаєш, що зможеш відновити шлях в Едеррон?

– Шлях? Ні. Відновити повністю зруйнований перехід не можуть навіть вищі маги. Це мені не під силу. А от відкрити невеличку стежку, зробити разовий прокол реальності по старій траекторії, цілком можливо. Сподіваюсь, Доргарра покаже нам місце де колись був портал?

– Покажу. – Відповіла дракона. – Але ж ви сюди прибули не тільки тому що шукаєте шлях в Едеррон?

– Ми сюди прибули зовсім з іншого питання. – Чесно відповіла Віррая. – Нам потрібно потрапити до імператора дю Валь.

– Це буде складно. Ходімо кудись в спокійне місце, там поговоримо.

***

Дракона відвела мисливців у свій дім, збудований у одній з печер у скелях, неподалік столиці. Хазяїн дому, велетенський чорний дракон на ім’я Ротхгарр, дізнавшись, хто прийшов до них, особисто відправився на полювання, щоб пригостити дорогих гостей своєю коронною стравою: запеченим у власному полум’ї диким биком.

Доки чорного дракона не було, Доргарра розповіла мисливцям, по справи в імперії:

– Все значно гірше ніж ви гадали. Крістіан важко хворий, і з дня на день має померти. Принцеса, яка, щодня, виходила на вулиці Тіррасу, цікавлячись проблемами простих людей, і намагаючись їх вирішити, живе в імператорському палаці як бранка. Брат імператора, Артур, оголосив себе протектором імперії, доки законна спадкоємиця престолу не одружиться. От тільки в якості чоловіка для принцеси він оголосив не принца Гаррона, як це було обговорено батьком Антуанети, а нікому не відомого графа з далекого, маловідомого світу. Можливо, Крістіан й зумів би виправити ситуацію, та всі цілителі, що прийшли до імператора, щоб зцілити його, так і не вийшли з палацу. Усі офіційні посли теж зникли. То ж, не раджу вам туди пхатися.

– Схоже, що, відкрито, нам туди й справді ліпше не лізти. Аль, ти ще не забула, як керувати фантомами?

– І де ти збираєшся знайти достатньо сильного духа?

– А чим тобі не подобається мій дух?

– Але ж… Ти впевнена?..

– Так, а тепер, обі заткнулися, і пояснили нам, баранам, що ви, такі мудрі і всесильні маги, знову задумали? – Грізно промовила Катріна.

– Кать, не хвилюйся. Нічого страшного…

– Ага, сестричко, знаю я твоє “нічого страшного”, після такого, як правило, величезна територія стає непридатною для життя. Розповідай.

– Я ж кажу, що немає чого розповідати. Я відділю свій дух від тіла, і сходжу у розвідку в палац імператора.

– А вухаста тут до чого?

– Дух, це лише вмістилище свідомості, але не свідомість. Дух немає бажань, не має фізичного чи магічного втілення. Тому, він не може самостійно рухатися. Але, якщо сильного духа об’єднати зі свідомістю сильного мага, виникне нова, ефемерна сутність – фантом, яка буде мати властивості нежиті, але дозволить духу і його оператору діяти як розумна істота, і запам’ятовувати інформацію…

– Тобто, ти вирішила стати нежиттю?

– Лише на короткий час. Та й я не буду нежитю в прямому розумінні цього слова…

– Вірр, тобі мало іклів, які отримала в Інфероні? І так вже на вампіра схожа. Тепер ще й в мракобіси вирішила податися?

– Кать, а у нас є вибір? Чи може ти знаєш якийсь спосіб, як нам таємно потрапити в палац, і все там дослідити?

– Не знаю. – Сумно промовила Катріна. – Та це не означає, що його немає.

– Можливо й є, але ми не маємо часу. Не знаю, та я відчуваю, що в смертельній небезпеці не тільки імператор та його дочка, а й уся імперія… І наш рідний Гарон теж.

– Гаразд, але я буду контролювати процес. Тож розповідай, чого мені слід очікувати…

Тірраc. Імператорський палац.

Охорона палацу була на рівні. Біля кожної шпарини стояли два охоронці з магострілами, прослизнути в палац не було можливості, ні через парадний вхід, ні через ходи для прислуги та охорони. Добре, що хоч фантому не потрібно було дверей, для проникнення всередину, хоча й тут було не все так гладко. Магічний захист палацу теж був на висоті, в чому, фантом створений з духу Вірраї та свідомості Аліель встиг переконатися, необережно сунувшись у вікно. Силовий удар був такої сили, що їх викинуло назад, у рідні тіла. Лише за пів години, коли вщух головний біль, дівчата наважилися знову створити фантом.

Цього разу вони діяли значно обережніше. Перш ніж сунутися у зручну шпарину, перевіряли її на наявність захисних чарів.

Дві години пошуків не дали ніякого результату. Проникнути в палац не міг навіть фантом. Лише ближче до півночі, їм вдалося знайти шпарину, незахищену магією. Ця шпаринка вела в підземелля, де були облаштовані підвали. В цих підвалах тримали вина, інструменти, різний непотріб… Деякі з приміщень підвалу, нещодавно були перетворені на темниці. В них знайшлися й зниклі цілителі, й зниклі посли. Ця знахідка одразу ж прояснила багато чого: вмираючого імператора ніхто не збирався лікувати. Залишилося визначити, хто ж так сильно хоче посісти трон: любляча донечка чи воскреслий братик.

Повештавшись трохи підвалами фантом знайшов відповідь і на це питання. В одній з камер новоствореної в’язниці, знаходилася принцеса Антуанета. Брат Імператора, високий чоловік із короткостриженим світлим волоссям, стояв у камері принцеси:

– Ти повина розуміти, що або зробиш як я скажу, або, на третій день після похорону твого батька, ти, як завжди, втечеш з палацу у місто, і твоє тіло знайдуть у стічній канаві. Це буде така трагедія для імперії…

– Ти не посмієш цього зробити. – Промовила Антуанета.

– Ще й як посмію. Ти собі не уявляєш, на що здатні люди, заради влади…

– Ти чудовисько, дядько…

Далі слухати фантом не став. Тут було все зрозуміло. Потрібно було вияснити, що з імператором, та й скласти детальний план палацу.

4 червня. Печера Доргарри.

Лишень фантом розвіявся, і свідомості двох блондинок опинилися в рідних тілах, Катріна не витримала:

– Розповідайте. Що там?

Віррая сіла на кам’яній підлозі:

– Все значно гірше, ніж ми уявляли. Принцесу тримають у підвалі. Там же тримають усіх послів, і цілителів, що прийшли до імператора. Палац охоронять надійно. Проникнути туди не наробивши зайвого гамору, неможливо. А якщо ми прийдемо офіційно – опинимося в підземелях.

– А навіщо заново вигадувати меч? – Промовила Катріна. – Зробимо, як робили це у Воледарі. Контракт на доставку вухастої принцеси додому ніхто не відміняв.

– У Воледарі був простий візит ввічливості. Ніяких зобов’язань, ніяких претензій. Тут таке не пройде. Не той рівень. Що ми їм скажемо? Якого мракобіса ми приперлися в палац імператора?

– Пошук дороги до Едеррона. – Втрутилася в розмову дівчат дракона. – Саме в бібліотеці палацу зберігається інформація про наш рідний світ.

– Що ж, як потрапити в палац, ми розібралися. А що далі? – Запитала Аліель.

– А далі моя робота. – Відповіла Віррая. – Ваша задача, відволікти увагу від мене, щоб я змогла накласти на себе два аркани: двійника і тінь. – Поглянувши на Катріну, яка вже відкрила рот, щоб задати питання, блондинка поспішила пояснити: – Двійник створить мою точну нематеріальну копію. Головне, щоб ніхто не заговорив з двійником, або не торкнувся його. А тінь дозволить мені стати невидимою в межах тіні. Тобто, на сонці мене побачать, а в тіні – ні. У мене буде пів години, щоб зробити задумане. В той час ви двоє повині потрапити в підземелля, звільнити принцесу і, якщо я не зможу вилікувати імператора, відвезти її в Гарон.

– А ти?

– Кать, не забувай, що я вищий маг, і зможу вибратися з палацу. Я вас наздожену.

Тіррай. Палац імператора.

– Лорде-протекторе, до нас гості.

– Хто цього разу? Чергові посли, чи чарговий шарлатан-цілитель?

– Ні, цього разу це незвичайні гості. Двоє мисливців і ельфійська принцеса.

– А їх сюди яким вітром занесло?

– Вони кажуть що їм потрібно відвідати імператорську бібліотеку.

– Гаразд, – промовив Артур. – ти зацікавив мене. Я скоро вийду до них…

***

В палаці їх зустріли більш ніж прохолодно. Поцікавилися метою візиту, і залишили самих в невеличкому коридорчику, чого й хотіли дівчата.

Лишень гвардієць зник за важкими дверима Віррая створила свого двійника, що став з правого боку від Алієль, зліва стояла Катріна, і розчинилася в тінях палацу…

***

Артур, некваплячись, увійшов у яскравоосвітлений денним сонцем тронний зал. Сів на престол і, лише після цього герольд голосно промовив:

– Її світлість, приснеса ельфійького народу Едерону Алієль Феанор з супроводом.

Артур дочекався коли дівчата підійдуть ближче до трону.

– Хто ви? – грізно запитав протектор.

Замість відповіді Катріна викликала книгу мисливців, і подала її чоловікові, що займав імператорський престол.

Артур поглянув на книгу, переконався що перед ним справді ці дівчата. Подивився на їхні вкрай низькі магічні показники. Повернув крнигу Катріні, посміхнувся і, тепер, вже доброзичливо, промовив:

– Яка потреба привела вас в імперію Вальдан?

– У нас контракт на супроводження принцеси Аліель в Едерон. Лише в імператорській бібліотеці Вальдану залишилася інформація про цей закритий світ.

Доки Катріна говорила Артур підвівся з трону, підійшов до дівчат, встав навпроти двійника Вірраї.

– Що ж, я не бачу в цьому проблеми. Лишень дайте відповідь на одне запитання. Ваші очі… – Артур спробував узяти дівчину за руку, та його рука пройшла крізь примару. – Що за… Охорона!

Не гаючи часу Катріна вихопила прихований кинжал, схопила Артура. Приклала лезо до шиї самозванця.

Охорона зупинилася.

Аліель дістала з кишені Катріни магофан. Набрала номер. Дочекалася виклику.

– Віррая, ти де, у нас проблеми. Нас розкусили…

***

В кімнаті було досить темно. Імператор Крістіан лежав на ліжку. Його дихання було лель відчутнє. Поряд з імператором сиділа якась жінка. З її очей котилися сльози.

Помітивши незнайомку жінка здригнулася.

– Хто ви?

– Я прийшла допомогти. Нас прислав сюди король Лен ІІІ Мудрий.

– Ви вилікуєте Крістіана? Артур сказав, що це неможливо…

– Все можна виправити, крім смерті. Ви чули колись про аркан благословення? Це аркан вищої цілительської магії. У мене немає часу розбиратися, що з імператором. Благословення вилікує все. Окрім смерті.

– То ви…

– Так, я вищий маг…

На те щоб вилікувати імператора, багато часу не знадобилося, зате знадобилося багато сил та енергії, і вже за кілька хвилин, Крістіан, що тепер виглядав не старше тридцяти років, зміг встати з ліжка, а Віррая, безсило сіла на підлогу, і притулилася спиною до стіни.

Імператор здивовано дивився на свою дружину, не розуміючи, що відбувається навколо. Імператриця дивилася на свого коханого чоловіка…

Про юну відьму, яка й була причиною цього дива усі забули.

До реальності їх повернув звук виклику магофону. Вірая дістала його з кишені, прийняла виклик:

– Віррая, ти де, у нас проблеми. Нас розкусили. – Почувся жіночий голос з магофона.

– Тримайтеся, я скоро буду.

Мисливиця важко встала з підлоги.

– Пробачте, ваші величності, та слід розкласти всі крапки над “і”. Ваша присутність конче необхідна в тронній залі…

***

Картина, що відкрилася їм в тронному залі була більш ніж дивною. Якась чорнява дівчина тримала в заручниках брата імператора.

– Покладіть зброю. – Промовила брюнетка. – Я принцеса Аріана Марія Елеонора дю Валь.

– Це не можливо. Аріана мертва… – Промовив Артур, та брюнетка лише посміхнулася.

– Як бачиш, я жива. А от хто ти такий? Наскільки мені відомо, король Гарона особисто витягнув стрілу із серця мого дядечка. – Помітивши нових глядачів, Катріна звернулася до Вірраї. – Вірр, ти можеш визначити, що це за гидота?

Блондинка підійшла до Артура, якийсь час уважно його роздивлялася, перш ніж відповісти.

– А й справді гидота. Це метаморф. Паскудний аркан, який, замикаючи маготоки в середині тіла, дозволяє перетворитися на будь кого. Достатньо мати лише частинку тіла оригіналу: волосинку, краплину крові, кістку… Проте є один нюанс. Замкнені в середині маготоки перетворюють людину на нежить, через що він і не відкликається на магічний пошук.

– Ти зможеш зняти цей аркан?

– Зможу, але комусь буде дуже боляче…

Легкий пас рукою, якісь дивні слова, і Артура скрутив нестерпний біль. Катріна ледь встигла забрати кинжал від його горла.

Коли зворотня трансформація завершилася, Катріна уважніше придивилася до худорлявого юнака.

– Лорд Грай. Так це ви себе мітили в наречені для моєї сестрички? Мало ми вам з хлопцями стусанів свого часу надавали?

– Ти його знаєш? – Запитала Віррая?

– Так. Це синок одного з очільників ради Мадеї.

– Так ось якими методами вони діють… – Промовив імператор. – Стража, зв’яжіть цього самозванця. Ми подаруємо його Лену, на весіллі Антуанети. Доречі, а де вона.

– В темниці. Аль, приведи принцесу. Ти ж теж пам’ятаєш дорогу.

– Гаразд.

***

Алієль повернулася швидко, але сама.

– Принцеса зникла!

Катріна знову дістала свій кинжал, і підійшла до бранця.

– Зараз, вилупку, ти мені все скажеш.

– Кать, зачекай, є швидший метод.

– Який?

Замість відповіді Віррая підійшла до своєї напарниці, швидко вирвала з її голови волосину, встромила її в свій магофон. Натисла щось, і стала роздивлятися отриману схему на екрані.

– Мракобіси! – Не гаючи часу, дівчина набрала особистий номер короля Гаррона. – Ваша величносте. Згідно наших данних викрадачі везуть принцесу Антуанету до дикого переходу біля Зорецвіту. За десять хвилин вони перетнуть перехід.

– Я буду там скоріше. – Відповів король Лен.

***

– Може поясните, що тут відбувається? – Запитав імператор.

Дівчата коротко розповіли свою історію. Під кінець, Віррая додала:

– Так як я вищий маг, деякі прості аркани в мене виходять надто руйнівними, через це, деякі, найнеобхідніші з них, я внесла в свій магофон, і написала відповідні програми, для роботи з ними. Коли ми дізналися історію вашої доньки, в нас виникли підозри, що Катріна, це і є Аріана, адже вона єдина в нашій місцині, хто нічого не знає про своїх батьків. Тепер у мене є вагомі докази цього.

– Які? – Запитала імператриця.

– Аркан родинного зв’язку. – Віррая показала імператору та імператриці екран магофона, де була мапа їхнього світу на якій горіли п’ять червоних крапок. Одна з них рухалася до помітки: “портал”. – Ось, бачите, це Катріна, це ви, а оця крапка, що рухається, це Антуанета.

– А п’ята крапка? – Запитав Крістіан.

– Це я. Це довга історія, і зараз не стосується нашої справи…

Магофон звону подав сигнал виклику. Це був король Лен.

– Все гаразд. Принцеса Антуанета врятована. Ви можете забрати її додому?

– Так, звісно. – Відповіла Віррая, та перш ніж дала відбій їх зупинив імператор:

– Лен. Потрібно поговорити.

– Гаразд. Запрошую тебе, Крістіане до нас. Гадаю ти не проти компанії двох талановитих мисливців? Зустрінемося в Зорецвіті.

Коли зв’язок перервався, Віррая звернулася до імператора.

– Перепрошую, ваша величносте, та перш ніж відправитися додому, ми б хотіли завершити ще один контракт. Нам потрібно повернути Аліель в Едерон.

5 червня. Гаррон. с. Зорецвіт.

Для зустрічі правителі обрали єдиний у Зорецвіті шинок, що був власністю жінки, яка виховувала Катріну. Не зважаючи на те, що Зорецвіт не був ні містом, ні багатим селом сам шинок був оздоблений не гірше, ніж найроскішніші ресторани столиці, та й кухня тут була чудовою.

Для того, щоб гідно зустріти високих гостей, власниця взяла собі в помічники додаткових працівників, серед яких були й батьки Вірраї.

Король Лен особисто зустрів імператорську сім’ю дю Валь в супроводі мисливців. Провів до шинку, зачекав доки всі сядуть за стіл.

– Бачу ви таки змогли знайти шлях в Едерон. – Спершу Лен звернувся до мисливців.

– Так, – відповіла Віррая. – Доргарра, та драконна, яку ми врятували біля Хутора Садового, чудово знала той світ, і показала нам де знаходився зруйнований портал. Далі справа техніки, та гадаю, ви розумієте, що для вищого мага – це не проблема.

– Що ж, радий чути, що ви успішно впоралися з черговим завданням. І, я так зрозумів, що наші підозри по те, що Катріна і є зникла принцеса Аріана підтвердилися?

– Цілком. Інакше ми б не знайли так швидко Антуанету.

– Це не правда. – Раптово втрутилася в розмову власниця шинку. – Катріна не принцеса.

– Тоді чому вона нічого не знає про свіїх батьків?

– Тому що я їй не розповідала про них. Я пообіцяла… – Жінка поглянула в очі короля, імператора. Важко зітхнула. – Її мати, моя сестра, жила в той час у столиці. Вона випадково завагітніла, і щоб високопоставлений чиновник, коханкою якого вона була, нічого не дізнався, приїхала сюди. Вона народила Катріну тут. Потім дала мені грошей, але за однієї умови, Катріна ніколи не буде шукати своїх батьків. Тому я й не розповідала.

Король Лен уважно розглядав обличчя жінки.

– Іо. Чому мені при нашій першій зустрічі, це прізвище здалося знайомим? Вашу сестру звали Міріам Іо?

– Так.

Лен голосно розміявся.

– Завжди мріяв про сестру, але й уявити не міг, що вона буде такою язвою… Міріам Іо, була офіційною фавориткою мого батька. То ж ти, Катріно, моя сестра.

– Але ж, якщо я не маю родинних зв’язків з родом дю Валь, чому ж тоді спрацював магічний пошук? – Здивовано запитала брюнетка.

– Інферон. – Тихо відповіла Віррая. – Ми провели обряд єднання крові. Тепер, магічно, ми рідні сестри, а одже й кровні родичі одного з нас, автоматично стають такими для іншого.

– Фіолетові очі – відмінна риса роду дю Валь. – Промовила імператриця, розглядаючи дівчину, що виявилася її, давно втраченою, донькою.

– Ні, це не можливо. Мої батьки. Вони підтвердять… – Віррая знайшла поглядом маму, проте та похитала головою, і відповіла.

– Я не можу мати дітей. І ніколи не могла. Коли ми знайшли тебе в горах, той чоловік вже був мертвий. Допомогти йому ми не могли. Тому забрали тебе до себе, і виховували як власну доньку.

Віррая підійшла до батьків, обійняла.

– Ви завжди будете моїми батьками.

До них підійшов імператор дю Валь. Він встав на одне коліно перед фермерами, поцілував руки матері Вірраї.

– Дакую вам, що ви врятували і виховали мою доньку. Вона стала чудовою людиною. – Потім він повернувся до Вірраю. Уважно подивився на неї.

– Дякую, що врятувала мені життя, доню. Дозволь познайомися з тобою, принцесо Аріано дю Валь.

– Віррая, для мене якось звичніше.
_______________________
Решту аповідань серії можна прочитати на аркуші: (отакої, тут було посилання, але навіщо), або на букнет: (отакої, тут було посилання, але навіщо)