СОННА СИМФОНІЯ СИНЕСТЕЗІЇ
Сонячне сяйво світить симфонно.
Сонце сміється. Сонечко сонне.
Солодкий сміх стрімко струменем спадає.
Сапфірово-ситцево срібне сонце сяє.
Сирітська світлина. Самотня стіна.
Сумує столітня синьоока сосна.
Сниться сон сосні самотній.
Солов’їв співає сотня.
Сльози сантиметрами спадали…
Соромно-соромно сиротині стало.
Симфонія стихає,
Серце стискає…
Спокій спокійно ступає-спускається…
Сонечко сонне сміється. Сховається?
Сонечку, стій!
Світла сувій…
Серце стукає сильніш…
Стомлений стоїть спориш…
Сюрчить спокійно стрибунець:
«С-с-с-с-с-с». Кінець.
Людмила Кирієнко
Добрий день, Людмило Кирієнко! Маю слабкість до віршів, які наприкінці римують кінці. Тому Ваш вірш мені сподобався. Хоча до синестезії схильності й не маю.