Я чекаю приземлення свого літака. Зовсім скоро я буду вдома, побачу коханого чоловіка та інших членів сім’ї. Сидіння м’яке і дуже зручне. В салоні купа людей і цілковита тиша. Усе довкола якесь стерильне і сліпучо біле.
Шкода, що сиджу далеко від ілюмінатора. Так хотілось стежити за польотом. Але нічого, я завжди знайду, чим себе зайняти. Он стюардеса роздає безкоштовні газети.
Беру друковане видання, розгортаю і починаю читати. В очі відразу кидається стаття із назвою великими літерами. В ній розповідається, що двадцять дев’ятого квітня, о третій годині дня під час посадки розбився літак ТС-TRB (номера не пам’ятаю). Внаслідок цієї катастрофи загинули усі пасажири.
Я здивовано завмираю. Двадцять дев’яте квітня – це сьогодні… Третя година дня – це зараз… ТС-TRB – літак, яким я лечу…
Нещадний текст супроводжують яскраві фото мертвих людей. Серед них я бачу і своє зображення… Сумнівів не лишається.
Я відкладаю злощасну газету і знову озираюсь довкола. Тут панує все та ж тиша і лагода. Люди безтурботно дрімають у своїх кріслах. Вони не знають… Вони ще не знають, що їх більше немає…
Прислуховуюсь до своїх відчуттів. Невже смерть завжди приходить так непомітно і безболісно? Жодного натяку на те, що ти покинув світ живих. Ти там, де й раніше, просто читаєш абсолютно неймовірну статтю, більше схожу на чийсь розіграш, з якої випадково дізнаєшся про власну загибель.
А якби я не розгорнула газету?.. Хто б мене про це повідомив?..
Помирати – безперечно цікаво. Приміряю на себе цей новий стан. Відчуваю лиш інтерес. І жодного страху. Лиш легке хвилювання за моїх рідних встигає відвідати мене, маленькою пігулкою розчинившись у величезному океані абсолютного спокою.
… Я прокидаюсь, і ще деякий час не усвідомлюю, що я все ще жива, а моє захопливе видіння скінчилось. Ловлю себе на думці, що хочу продовження. Мені цікаво знати, що б могло статись потім.
Літаком я, до речі, на той момент ще не літала. Перша в моєму житті подорож небом, яка відбулась аж через декілька років, минула успішно.
Про що ж хотів мене попередити той сон?..
Все нижче сказане – це лише моя особиста думка і сприйняття вашого твору. Я не маю на меті когось образити чи принизити, і розумію, що кожен читає та пише по-різному. Моя оцінка базується на власному досвіді та вподобаннях, тому сприймайте її як пораду.
Гарний задум, відсилає до віщих снів, читається легко та цікаво, є сюжет та точка напруги. Успіхів!
Але хотілося більшого