Пурскані (вареники) пироги(на бойківському говорі)

Бувальщина
Правила читання: звуки с-ш, ч-щ, з-ж перед і, я, ю, ьи та перед м’якими приголосними вимовляються, як один м’який звук шь, чь, жь.
Звук в перед приголосними та після голосних вимовляється, як англійський w.

«От, чіси настали! Знову-м ніби батрак – без полі, без ґаздівства! – гирко думов Йван, беручи величезний оберемок соломи на ґралі. – А ті маскалі гирше обдерті, ніж я був у наймах, крутіт, як жид сонцем! То вни дают людьом землю, то вни вже відбирают!?»
І Йванови пригадовсі першиій тра`фунок з маскальима. Всі бі`даки села, а між ними він, Іван, пішли до ґміни, аби подивитисі на маскалів, що нарешті прибули бідниій русинськиій `нарід з ярма ляхів врітувати. Так їм у церкві ксьондз файно казов на `казаню. І що вздрів?.. Зійшли з поїзда такі зашморгані, немиті й дуже якісь перипуджені жов`ніри. А їх `охвіцери були, гед-би, розбійникі з очима, шо свирльит ті `наскрузь! Йвана аж сіпнуло!
«Хіба такі дадут землю, коли вна така дорога, а вни так злиденно виглядают?.. – крутилосі в голові, як ґедзь над коровов.»
Що перши зробили рітівники, то виставили бочку самогонкі й почьили наліво, направо всіх брати до ґурту і споювати. Як хтось питовсі їх, чи є в них вдосталь масла, то прості жов`ніри опускали очи, а старші над ними казали, гед-би хижий птах крічьив: «Нє пєрєживайтє, хватіт, єшо й астанєцца! – і сверлили кождого очима, як сверлом.»
Йвана `такой не минуло пригось`тіні. Хтось го штуркнув до тої бочкі і гальба самогонкі вже була коло писка. Йван троха потігнув і мало не обблювов маскальи, що підвирнувсі під руку – так му не пішов смак огидної борачьинкі в горівці! Але той і так виглядов, як оббльований у свому мундирі – більши чи менши! Решту самогонкі Йван якось зумів вілліти на бік. Молодому біда`кови добри запамніталисі жиди в коршмі з горівков! То була така пиятика, що навіть ґазди пропивали там поле! А наглі пшекі були заодно з тов жидо`війов! І Йванів тато пропив всьо, що мов, а йго син мусів іти в найми…
Але Йван хоч і наймитувов, та будучи файним і розумним леґіним, запопав собі свою Касуничку – дівку з морґом полі, з хатов, як писанков, ще й вродов писанов! І поволи вни собі ґаздували, як в Бога за дверима. Їго молодичка кождиій раз щебетала при любови, же йго ноги, гі дуби молоденькі, вкорінені моцно в землю перид бурев! А їго стан, для неї – йго любкі, як сота з медом для бджіл! А він, горьичий, як оґьир, не міг втамувати спраги її солодкими принадами!
А зарас? Що то сі діє!? Як ту землицю відбирали до якогось кольгоспу, то була справжна битва за рідну годувальницю – за той божиій урожай городини, садовини, на якиій чекала кожда сім’я й не могла сі ним натішити, й про що просили Бога щогодиноньки в молитвах! А тут приійшли визволитиілі, тиій кажут, же нема Бога!? А тих, хто сі противив, то зразу до буциґарні! Навіть ксьондза, що їх хвалив, дись с`пирчили. Каська ледви стримала свого Йван`цуні, аби той щось не ляпнув де згорі`ча тим `бідам. А сама сі `бідкала, як то бути взимі без власного хліба? Бог знає!? Нужда, тиій годі!

І от ниіні всі – і хто богаччиій, а чи зли`дар – зарас разом батракуют в тому кльитому кольгоспі. Мают стиртувати солому для якоїсь хверми у сусідному селі задурно – за якісь трудодні! Чи ви таке віділи? Світ такого не відів!
Кількох хлопів з їго села поселили в якоїсь Параскі-комуністкі. Провда, вни чули від тутешних людиій, же вна – ні бабчіста, ні комуніста – має свого бога в однім місци! Баба без хлопа, тиій що робити, най сі діє божа волі!
Хлоп`ньи було багато, тиій тре добри їх годувати, аби сі новій владі притерти до бідного `народу. Тиій Параска варила майжи що чериз день пироги мащені оливов і диісь-колиісь смитанов. А ту смитану, наполовину з водов, видавов партиіїць з хверми, де зігнали безстидники всю ґаздівську ху`добиіцю.
Але ті пироги не мож було прирівньити до недільних пирогів їго Касуньки! Та вна не лише солодюцька любка на бам`бетили чи в пахньичі студолі! Та в неї всьо горіло в руках – така в него моцна ґаздинька! З нев він куповсі в маслі, як ті пироги в макітрі!
«Ох!..» – лиш кьишко вздихов при тих спогадах бідниій Йван.

Сонінько вже стало на по`лудни. Хлоп`ньи спішила, аби виконати норму, що приписали комуністи. Осьть від соломи за пазухов і на плечох так кусала, що хтілосі поскорше скупатисі в ріці. Дома в такиій чьис Йван робив би й робив задоволениій. Здавало сі, що втома не взьме го ніколи, а поцюлюнкі Касуньки, як ті льоди, освіжьили й смачно підсолоджували жиіттьичко! А на оті роботі – гирши наймів – чось навіть не відчувов, що-м людина!
Одна й та робота гіби не кінчьиласі. А пошьирпаниій тракториць пиркав і пиркав нагружениій знов і знов все свіжов соломов. Хлопи сі розгорічьили від шпаркої роботи, тиій ще від соньці. Рісниій піт котивсі з загорілого тіла потоками, лиш очи блиісьчьили на лици, гет, чорному від порохів. Але поміж роботов, яка би вна не була, чоловік є чоловіком – то сі не відбувало без жиртувані. Які вже бан`диіґі гнули хлопи, що Йван аж сі попід груди бров!
Лиш Петро схопивсі скоринько до вітру, як Гнат вже жиртує: « Дивісі, аби-с скоро розв’їзов очкур в ґачьох, би де сі тиільи не вродило, як у Штефана торік!» А тогди з голосним реготом ще додов: «Жінка на йго крик до стайні, а там не тиійлиь, а ґачі повні гім…! Ха-ха-ха!»
Нарешті, Пара`сунька почьила кликати стир`товщиків на обід. Рудик, поляк, що лишивсі в селі після того, як пани драли з маєтків до свої Жечі, був на самім чубку стирти й захтів скоринько злізти звідти. Почьив міс`тушитисі, бо не знов, як краще то зробити.
− `Івони, `лапай ґралі! – крикнув він зверху й почьив за чьис бідкатисі на свій польскій манер: «Як мам `достать сі до доліни?..»
− Сідайте, пане, на краєчок та й поплюйте зблизька на ноги і всьо буде в порьидку! – гукнув му поважно Йван, ховаючи усьміх за зваб`ливим вусом над губами, а Прокіп бриснув скрами з очиій: «Як порадиві-с тому Лейзарови, що тримовсі руками за гілю на дереві, тиій не міг злізти,: «Та поплюй в руки!» – що той і зробив!» І голосний сьміх покотивсі відлунньом по гористому лісі над ріков.
− Щось мі так чисником засмирділо, − почьив фуркати носом дебелиій Матій.
− Та то, вуйку, ваш ніс найвищиій за всіх, тиій того все щось ви`нюхує, − уточнив Йван жир`том далі.
− О-о, а то провда, що нашу Пара`суню чуть не по`тьив той… і ї спас чисник і тоя? – нагадов си щось Гнат і витріщив запитально синезні очи.
− Та, кажут, же коли вна була ще `бахурка, вже троха підс`кочка, то пасла кози на ріни, − почьив поважно Прокіп. – Тиій все до неї приходив кавалір в один і той же чьис коло по`лудні. А потому дись пропадов, шо вна навіть не знала, куда!
− І шо? Не змогла такой женити йго на собі, бо до тепер в дівках ходи? – вмішьивсі Петро, що більше мовчит, ніж го`вори.
− Ага, женити – хіба гонити! Та то ж був той – нечистиій! Тьфу, згинь бідо! – плювовсі через ліве пличе Прокіп, притоптуючи на коринастих ногах. – Та вна мусіла йти до ксьондза, аби поміг го позбутисі. Тиій ксьондз порадив взьити чисник тиій квітку тої, тиій то всьо вплітати в косу, поки той не приблизивсі до неї.
− І що?.. – майже разом запиталисі з страхом хлопи, самі, гіби `лиіхі від порохів.
− Лиш той виійшов з лозини, як Параска давай вплітати тото зілі в косу. І якраз вспіла всьо, а той вже майже коло неї… стов недалеко, як вкопаниій, тиій почьив співати: «Якби не той чисник-лук, та не квітка тої – була би ти, дівчинонько, сеї ночи моя!» Йго ноги й рукі почьило кривити й за чьис появилиісі ратиці, а тогди нараз зник, гіби розстов у повітрю… Чур, пек їму! – не ставов плюватиісі оповідальник.
− Гм-м-м!? – загуділи, як джмелі, хлопи i кождиій сплюнув три рази чериз ліве пличе.
− Ну, зато вміли потьити ї комуністи, бо ксьондза `пірвали, безбожниійкі! І чисник забрали разом з полечком.., тиій косу обтьили, аби немала в що вплітати, – прошипів Йван, гостриій на язик.
− Мовчи, язичку – будеш їсти кашку в Параскі! – поплисков Прокіп по плечох молодого нестримного Йвана.
А тут пироги так смачно запахли з хати, що черво в кождого почьило вуркати, гі жьиби на дощ. Матій так поспішив, що ледви вспів зігнутисі в три погибелі, щоб пройти крузь низькі двері Паращиної халупи, а головов аж досігов `ґраґара, бі`дака.
Ґаздиіні стояла коло `печи з повнов макітров пирогів. З під фусткі визирало коротке пасмо волосі, як в тих російських бабів коло їх таких самих шлічних во`яків, лиш, хіба що, без `дзиґара в писку.
− То таке, хлопці. Кождиій раз їли-с ти пироги, ма`щені смитанов. А ниіні може би-с ти їли `пурскані? – почьила Параска лагідну мову з ґречної прозьби до хлопів.
Ро`бітникі зго`лодані, як сіроманьці, пообзиралисі один на одного, тиій почьили кивати головами в знак згоди. Ну, і Парасуні підійшла до полиіці, узьила смитану, а тогди поволи набрала повниій писок і зігнуласі над макітров з пирогами… й випурскала всю смитану з писка на пироги, не лишивши жодного сухого.
Гнат з Матійом так сі гнали до двирій, що ще троха й одьвирок би винесли з собов, бо Матій забув зігнутисі в дверох. Но, а з двору було чути, що їх аж з п’ьит тьигне.
− Вже-с мо сі наїли кашкі від Параскі, − ледви пролиґнув Йван то, що сі хтіло виртати з горла.