В. чИТАЧ

Не роби цього читачу. Зупинись. Я наказую тобі – стати! На твоїх очах, вишукана панна, з білосніжно-ніжною шкірою, довгими тонкими пальцями, витонченими устами, та голубими очами помирає. І це не тому, що я неконтрольований маньячелло. А тому що, це все лише з твоєї пихи, коли ти не хотів спинитись. Вона була вразлива до чужих поглядів, і лякалась до напів-смерті від думки, що її хтось побачить.
Ти задоволений?
Можеш собою пишатися.
А тепер ти облишиш їх у спокої, і підеш до справжніх справ?
Я відчуваю, ти садистично мене ігноруєш. Добре. Чоловік, що змінював лампочку у своїй квартирі, на високій драбині, надто замислившись узрів твоє величезне мокре око, що дивилося крізь шпарини друкованих слів. Його прозріння, що було неочікуваним, що і є частиною природи прозріння, стало останнім у житті. Він з переляку злетів униз, і звернув шию. Поліція відкрила розслідування. Нехай міська божевільна, чуттєва натура, (випадково) сконала, але двоє! За один тиждень!? Щось тут не так.
Вони йдуть за тобою читачу. Ти ж спинишся, правда? Перестанеш гортати сторінки?
Я знав що ти це зробиш.
Ну от, тоді й маєш.
Підліток осліпив себе ручкою, поки малював з дзеркала автопортрет. Він побачив і намагався осягнути тебе. Перша зачіпка бюро була отримана, вони стали ближче до тебе і твого безсердечного зору.
Ти маєш шанс злитися з натовпом, втекти, загубитися серед нерозкритих справ. Ти скористаєшся ним? Лише перестань бігти очима далі, й читати. Будь добропорядним, свідомим громадянином.
Май совість! Хворий соціопате!
Жертва маніяка, що була прив’язана до столу, із закритими органами чуття, що могла врятуватися, могла! якби не ти – вмерла від голоду, доки маніяк, читаючи твої думки, сконав поруч від божевілля, що вилилось у крововилив у мозкові.
Вони благають спинитися. Автобус повний молодших школярів, повністю згорів. Водій не міг перестати чути чиєсь дихання та серцебиття, він вимагав перестати. Це знову був ти. Може хочеш знищити весь світ, і те, що я колись любив? Зроблено Вбивце. Його більше не існує, і мене теж.