Провідниця

«Шахреваре, дозволь сховатися під твоє крило. Дозволь минути лихо й уціліти. Дозволь знайти Захмарне царство…» — утікачці не вдалося закінчити молитву небесному вартовому. Звалившись на бік, вона прим’яла гілки невисокої бузини та вдарилася головою об суху землю.
Її розпашіле тіло лизали липкі погляди гончих. Вона нарахувала чотирнадцять мертвих псів, припускаючи, що їх може бути більше. Витягнувши довгі чорні язики, спритні тварі гнали дівчину з самого лісу вглиб промислового району. Вони то підбиралися, то відставали. Не інакше як відчували задоволення від цькування. Але ні мертві пси, ні короткі стріли, що проносилися зі свистом повз неї, не хвилювали утікачку — амулет Вари поки що захищав її.
«Ну давай, ще трохи. Нумо!» — під’юджувала себе дівчина, струшуючи стерті до крові долоні. Сипалися іскри, тріщало повітря, і вона злітала за секунди до наближення гончих. Сили вичерпувалися. Замість плавного лету дівчина могла лише здійснювати незграбні затяжні стрибки, піднімаючись трохи вище заколисаних досвітніми сутінками цегляних будівель.
— Де ваш господар? — зло прошипіла дівчина, видихаючи хмарку пари через щільну тканину маски.
Переслідувач так просто не відступить. Вона мигцем чіпляла його силует, витканий з антрацитових спор, що розпорошувався вітром і стелився по землі, як болотний туман. Демонопоклонник грався з нею. Чекаючи, поки вона заслабне, спокійно наздоганяв її.
Описавши невелику дугу, дівчина опустилася на одну з верхніх гілок розлогого дуба та сперлася на шорсткий стовбур. Рідке жовте листя не могло надовго її приховати, вона швидко розстебнула верхні ґудзики куртки та дістала вісім воронячих пір’їн. Добре, що вона прихопила їх про всяк випадок. Біле полум’я здатне сильно поранити тіло з душею, що загрузла в темряві.
— Хвіт фламме ліссер оп, — вона тихо промовила заклинання, і її пір’я, миттєво обвуглилося по краях та спалахнуло світлими вогниками.
Дівчина прикрила їх поділом куртки, щоб не видати себе занадто рано та завмерла. Першою її жертвою виявилася досить велика мертва гонча. Собацюра, пробігаючи повз дуб, відчув дівчину і, клацаючи гнилими зубами, почав підскакувати під деревом. Перо, кинуте вниз утікачкою, потрапило прямо в пащу тварюці, від чого та хрипко заскиглила і задимилася. Через мить, виділяючи сморід тухлого м’яса і сірководню, жилава тушка перетворилася на густу твань.
Маленька перемога додала їй трохи впевненості, та й за похилими дахами виднівся кінець кварталу, що впирався в канал річки Альтри. А значить, храм Шахревара близько.
— А-а-а, — пролунав знизу нудотний голос переслідувача, — ось де ти ховаєшся.
З тихим шелестом під дубом кублився вихор зі спор. Він повільно підіймався стовбуром, змушуючи дерево дрібно тремтіти. Гончі не допомагали господареві, вони хаотично бігали в різні боки, ніби втратили орієнтир та збилися зі сліду. Дівчина напружилася для стрибка, якщо переслідувач не набуде тілесної форми, то її атака буде марна.
На якусь мить вона пошкодувала, що не долучилася до клану карателів. Тоді вона знала б, як краще протистояти таким істотам. Зараз же їй лишалося покладатися на свою спритність та кмітливість.
«Шахреваре, дозволь сховатися під твоє крило», — подумки попросила вона, коли вихор майже підібрався до неї. Дівчина зігнула ноги для стрибка, струснула і звела кисті для концентрації енергії повітря, як раптом переслідувач, матеріалізувавшись по пояс, рвонув до неї та схопив за комір сорочки.
— Не так швидко, — задоволено промуркотів він.
Дівчина не пручалася. Дивлячись в його неприродно сині очі, вона акуратно, але швидко дістала прикріплений до поясу стилет, і щосили встромила в печінку демонового посіпаки. Він, не видавши ні звуку, послабив хватку, звалився вниз і всотався в землю, залишивши на поверхні закривавлений клинок. Хоч у скронях досі калатало, з її вуст вирвався видих полегшення.
Цього разу, підхоплена вітром, дівчина відлетіла далі. Щойно її ступні торкнулися землі, вона пустила перо в мертвого пса, що відбився вперед від зграї. У неї знову з’явилася невелика фора. Утікачка розправила руки й впевнено піднялася на пару метрів від землі. Легко та вільно, насолоджуючись лоскотним хвилюванням, яке м’якою лапою торкалося її сонячного сплетіння, дівчина описала коло над скупченими гончими й добила ще кілька тварин.
Зайнята собаками, вона не побачила, що переслідувач вже оговтався від поранення. Його антрацитовий силует відокремився від дубового стовбура та став об’ємним. Не відриваючи погляду від своєї жертви, він підніс до рота метальний хрест й облизав бічні леза. Залізо розжарилось та зашипіло; не чекаючи, поки воно охолоне, негідник запустив хрест у дівчину.
Утікачка не встигла зреагувати на свистячий шелест. Загострений кінець ужалив її в плече, посилаючи судомний імпульс до шиї й грудей. «Хом тільбаке вінн», — коротка команда вітру, і його хвіст опинився в її руці. Холодний пустун, мимоволі завдаючи болю утікачці, похитав та закинув її на дах водонапірної вежі. Лежачи на боці, дівчина запустила цілу руку під сорочку, і вилаялася. Долоня була вся вимащена кров’ю.
— Нікуди не йди, я скоро буду! — переслідувач, радісно обіцяючи свою появу, підіймався залізними сходами, ніби не був проштрикнутим у бік. — У мене є дещо твоє. Гарна штучка, не розкажеш, для чого тобі цей квадратний камінчик на шнурку?
Вилаявшись ще раз, дівчина підвелася на карачки й поповзла до поручнів. Втрата амулета робила її значно вразливішою.
— Зустрічаєш? — він, не сповільнюючи темп, подивився на неї та підморгнув.
Вона відповіла тим же і запустила перо. Переслідувач розсипався на спори швидше, ніж біле полум’я досягло мети. Хмара порохів не осіла, трималася на тому ж рівні.
— Ісфаре! — викрикнула дівчина, щойно її противник почав набувати обриси.
Стискаючи в руці прозору шорстку сферу, дівчина нахилилася над краєм даху. Снаряд виявився занадто важкий для пораненого плеча, він вискочив з її руки й, зачепивши коліно демонопоклонника, вибухнув дрібною блискучою потертю. Занадто низько. Утікачка чула, як загарчав її противник. Молячись, щоб він знову відправився зализувати рани в підземний астрал, вона перебігла за виступ, що підтримував шпиль.
Переслідувач нікуди не подівся. Його важкий плащ із шурхотом полетів униз. Накульгуючи, він почав підійматися швидше. Дівчина знала, що його гомілку пронизував пекучий біль, колись і вона через необережність сама себе поранила таким самим чином. Та схоже демонопоклонника не спиняло те, що його кров заливає чобіт, а ще більше заохочувало.
— Іди сюди, не бійся. Ти мене зацікавив, а таке рідко трапляється, — м’яко ступаючи по моховитій черепиці, він наближався до неї. — Поговорімо? Кому ти служиш?
Дівчина втиснулася в холодний камінь і затамувала подих. У її вухах шумів пульс, перед очима танцювали темні мушки, вона кілька разів похитала головою, відганяючи тривогу, і озирнулася. Внизу перед нею, вбираючи перші промені сонця, протікала річка. Оперезана дерев’яним мостом, вода огинала скелястий берег та бігла до сусіднього півострова, куди так хотіла потрапити утікачка.
— Я не заподію тобі лиха, хлопче, — він зупинився та прислухався, намагаючись зрозуміти, що робить його жертва. — Не бреши собі, ти не зможеш вічно втікати.
Біля підніжжя вежі хрипко гавкали гончі, їм не було видно дівчину, але вони збивалися в купу на запах її крові. Рукав сорочки просяк нею майже до манжета. Переслідувач посміхнувся та продовжив підбиратися до неї. Коли відстань між ними критично скоротилася, дівчина підскочила на тремтливих ногах, розкинула руки й щосили відштовхнулася від краю даху. Вона не дострибнула до моста. З гучним плеском її тіло увійшло у воду, здіймаючи іскристі бризки.
Альтра легко прийняла утікачку. Лагідно зімкнувшись, вода спочатку обпекла, а потім встромила в неї тисячі крижаних голок. Дівчина занурилася неглибоко, і сіпнулася, щоб виплисти на поверхню, але хтось міцно схопив її за щиколотку та потягнув на дно. Вона відчайдушно заборсалася, намагаючись вирвати ногу, але марно.
Страх пройняв її глибше, ніж холод. У мутній воді навколо неї біліли обриси голих роздутих трупів з тьмяними очницями. Він підняв потопельників! Дриґаючись, мов від болю, вони пливли до непроханої гості, що посміла порушити спокій в їхньому затхлому царстві. Дівчина завмерла, намагаючись утримати повітря в легенях і не закричати…
***
На трикутному столі тріщав гніт останньої свічки. Він ніби натякав присутнім, що скоро їхня маленька келія буде освітлена лише місячним рогом, що виглядає з-за віконної пройми. У храмі Шахревара не було заведено засиджуватися до ночі, бо ж кожен новий день приносив чимало важкої роботи. Цієї ж ночі у майстрині й старших адепток була на то вагома причина.
— Не можна її відпускати, занадто небезпечно. Ми провідники, а не шукачі справедливості. Для цього існує Орден захисту закону і порядку. Я накладаю на неї домашній арешт.
Старша адептка клацнула тонкими блідими пальцями, обернулася та глянула на дівчину, що сиділа на широкому підвіконні. На її зап’ясті блиснула тонка нитка-маячок, але вона ніяк не відреагувала. Продовжуючи байдуже дивитися на кам’яну підлогу, Айрін уважно слухала старших магів ордена.
— Чому ти така категорична, Кайла?
— Ми отримали підтвердження з трупарні, дівчинка стала ритуальною жертвою. Вони вже стикалися з подібними випадками. У покійної вирвали манубріум. Розумієш, що це означає?
— Забрали верхню кістку грудини, — роздратовано відповіла Марва. — Не роби з мене недоумкувату. Але обряд ще не провели, її можна врятувати.
— Пропонуєш відправити Айрін одну в секту демонопоклонників? Ти при своєму розумі!?
— А ти пропонуєш вдавати, що нас це не стосується? І згаяти час, доки карателі отримають справу? Скільки днів це займе? Явно більше, ніж ми можемо чекати.
Марва нависла над столом, ніби хотіла здаватися більшою. Її брунатна коса мало не прибила слабкий вогник свічки.
— Досить, — майстриня храму Селеста підняла пухку руку, закликаючи до порядку. — Ви не знайдете компроміс, не бачу сенсу сперечатися далі. Арешт не схвалюю, Кайла, зніми браслет. Дякую, що були тут і допомагали мені прийняти рішення, далі я сама.
Обидві жінки, насуплено переглядаючись, розтанули в повітрі.
— Айрін, ти як? — шурхотячи важким поділом ряси, Селеста підійшла до дівчини.
— Мені здається, я зараз пів міста рознесу, так мені паскудно, — дівчина гірко посміхнулася.
Вона так і не випустила з рук ляльку мотанку, притискала іграшку до грудей.
— Подивися на мене. Подивися, — наказала вона, прибираючи смоляні пасма з чола Айрін. — Я хочу знати, що тобою рухає.
ЇЇ безбарвні очі опинилися навпроти темних, майже чорних. Дівчина не пручалася. Навіть якби й хотіла, не змогла б закритися від Селести. Майстриня, минаючи своє відображення і відблиски згасної свічки, легко пірнула в них.
***
Рамман, зачепивши крилом раму, незграбно заплигнув на підвіконня. Він поспіхом повідомляв жахливу звістку — щойно знайшли мертву Ієсалель. Айрін перекинула колбу із залізним купоросом, смарагдові кристали вмить розсипалися біля шафи, і помчала стрілою крізь відчинене вікно. Летіла, перерізаючи сутінковий серпанок, до річкової таверни, де за натовпом роззяв була вона.
Біль у колінах від різкого приземлення Айрін не помітила — всередині пекло сильніше. Вона дивилася на Ісу, відчуваючи тікання хронометра в нагрудній кишені. Він відраховував дозволений час перебування душі Ієсавель у фізичному світі. Всього лише добу, а не три, як зазвичай. Це не побутове вбивство, аж ніяк не побутове.
Її маленька Іса лежала ниць, притиснувши руки до широкої рани у грудях. Все сталося несподівано і швидко, на її застиглому обличчі не було переляку. Вона ніби акуратно прилягла на тьмяну осоку і замріялася, дивлячись у небо. Злилася з сухим очеретом. Солом’яне вовняне плаття, солом’яні коси, солом’яно-жовті очі. Дівчинка навіть в’язку бубликів не впустила. Бублики з кров’ю…
***
— Злість, біль і жага помсти, — Айрін кілька разів кліпнула і похитала головою. — Та найважливіше — бажання повернути її душу.
— Мені теж дуже шкода маленьку пророчицю. Десять років, а така сильна була, — майстриня важко опустилася на підвіконня поруч з Айрін та обійняла її за плечі. — Три роки тому Іса прибігла під ворота храму і кликала мене. Настирно кликала, її проганяли, а вона верталася. Коли я вийшла, дівчинка схопила мій пасок та повела вузькими вулицями до річки. Вона бігала берегом, зупинилась тільки коли побачила плавучий док. Замість того, щоб послати її до батьків або куди якнайдалі, я приросла на кілька годин до пірса. Іса весь час стояла поруч. А як над горизонтом зійшла Денеб, вона стрепенулася та почала кричати. «Дивись! Їй потрібна твоя допомога!» — несамовито тицяючи на тіло в річці, не вгавало дівча.
— Ієсавель розповідала мені цю історію. Від вас я чую її вперше.
— Вони вирішили, що твої здібності стихійниці будуть корисними для їхнього господаря. Тому і не зарізали в ліжку йому на втіху, а викрали й затягли у своє лігво. Але ти пручалася надто сильно, зуміла втекти. Якби не маленька провидиця, краби й чайки добряче поласували б твоїм трупом.
— Я полюбила дівчинку не лише за це. В ній було стільки світла, стільки життя. З її сміхом я забувала про все на світі. Майстрине… Як так сталося? Чому вона?
— Бо їхньому монстру такі й потрібні. Чисті, здібні — найкраща пожива. Ти й сама це знаєш. Ти й сама була такою, доки не потрапила до них, — майстриня стиснула її довгі пальці. — Та чи під силу тобі вирвати душу Іси й провести до Захмарного царства?
— Селесто, я їй винна.
— Замкнуте коло виходить, — майстриня втомлено видихнула і підійшла до столу. — Вгамуй почуття, злість — поганий радник. І пам’ятай, що повітря любить вільних духом, а страх підпорядковує собі, гасить волю й обламує крила, — вона поклала на гладку стільницю амулет Вари й, кивнувши на прощання, вийшла з келії.
За спиною Айрін на карниз сів ворон. Він постукав у вікно і протяжно каркнув.
— Почекай трохи, Раммане. Мені треба зібратись.
***
Ворон показував дорогу, Айрін летіла за ним та молилася, щоб капище, до якого вони поспішали, було саме те. Рамман завів її від міста на північ, де між гірським хребтом і невеликим селом простягалася широка смуга хвойного лісу. На одній з його галявин сторожові ворони ще вдень помітили свіжу мітку — п’ять обмащених кров’ю каменів. Їх зазвичай залишають сектанти для демона перед ритуалом, а за «донора» беруть козла чи барана.
— Ти впевнений, що вони не в печерах!? — перекрикуючи шум вітру, питала Айрін.
Рамман не відповів, навіть голови не повернув. Пташці було складно роздивитися потрібне місце в темряві. На якийсь час він завис, ніби вирішив змінити напрямок, а потім різко спікірував до верхівок сосен.
— Все-все, зрозуміла, дурних питань не ставлю. Дякую, Раммане.
Ворони не помилились. На галявині, оточеній колючими голими кущами, стояв занехаяний склеп. Сосни тягли до нього жовте кострубате гілля. Лише сліпий не здогадається, що тут відбувається. Певно, місцеві жителі обходять цю місцину десятою дорогою, щоб не наштовхнутися на чорнокнижників або сектантів.
Айрін зачаїлася на високому дереві. Спостерігати за приготуваннями до ритуалу було не цікаво, дві темні постаті, кремезна і горбата, снували туди-сюди: розставляли смолоскипи, посипали галявину флуоресцентним порошком, закликали демона. Зазвичай такою роботою займалися послушники чи неоадепти. Під час дійства вони тиняються в стороні, підносячи чаші, чи подаючи ритуальні предмети. До них Айрін могла проявити співчуття та милосердя — їхні серця ще не впустили темряву, а тільки піддалися липкій спокусі.
Навіть здалека чоловіки здавалися дужими й міцними, але все одно сполохано зігнули спини й відійшли на протилежний край галявини, коли між шорсткими стовбурами з’явилися три жерці в просторих червоних балахонах. Вони не йшли, а парили, тягнучи за собою облямовані стрічками й олов’яними шипами подоли. На їхніх лисих головах чорніли татуювання — зірка Алголь, оперезана змієм. Цей знак Айрін випалювала розпеченим залізом зі свого плеча. Рубець погано заживав, і зараз обмежує рухливість правиці, та краще страшний шрам, ніж огидна мітка.
Коли вони опинилися перед входом у склеп, вона зосередилася і стягла за ремінь арбалет зі спини. Дещо заважкий для неї, але без багатозарядної зброї не обійтися, якщо ворог переважає в кількості. Перед тим, як вкласти болти до «магазину», Айрін дбайливо занурила кожен срібний наконечник у концентрований розчин аконіту. Не те щоб вона не довіряла освяченому металу, додаткова страховка зайва не буває.
Жерці виголосили чорні молитви на знак поваги мерзенній сутності, яку збиралися втілити на землі. Один з них махнув рукою, і полум’я смолоскипів забарвилося у зелений колір. Вниз від гніту, кублячись і осідаючи, повалив густий дим. Лиса трійка взялася за руки, і протяжно заспівала. Послушники, як по команді, розвернулися та втекли в гущавину. Айрін би теж не хотілося б віч-на-віч зіткнутися з голодним пекельним породженням.
Ще не знаючи, куди помістили душу Ієсавель, вона безшумно сплигнула з гілки й приземлилася за жерцями. Вони були надто зайняті ритуальним співом, що загнав їх у транс. Підозріло легко. Три швидкі постріли — і всі троє мовчки звалилися, як підкошені, розбиваючи черепи об кам’яні сходи проклятого склепу. Шкода що не мучилися від болючих спазмів, зашвидко здохли.
Поки вона порпалася в їхніх глибоких кишенях, трупи шипіли, тліли та обсипалися. Дівчина безжально топтала прах і тріпала тяжкі балахони, поки до її ніг не впав фіал зі світлою субстанцією. Слава Богам, корок щільно закривав отвір, втратити душу в такому місці — неприпустима помилка. Тремтячими пальцями Айрін потягнулася за знахідкою. Встигла підняти й сховати її у внутрішню кишеню куртки.
— Хайре шема! — привітався за склепом чоловік.
— Махре шема, — від хвилювання її голос став низьким і хрипким, але завчена колись фраза зірвалася сама собою, ніби її виштовхнули з рота.
Звісно ж, впевнена відповідь Айрін не задовольнила демонопоклонника. Він обходив склеп, галузки під його підошвами тріщали з правого боку. Дівчина почула клацання зведеного курка і підняла свій арбалет. Тримаючи одне одного на мушці, вони вийшли на центр галявини. Противник, як і вона, ховав лице під маскою.
З густого диму вискочив горбань і, бажаючи захистити старшого по клану, став між ними. Здоровань з гучним криком, кинувся на неї ззаду. Вона підлетіла, обернулась і розгонистим ударом в ніс оглушила його. Демонів посіпака кілька разів вистрілив у неї. Амулет між грудьми болісно натис і завібрував, і стріли обігнули її тіло, увіткнувшись у землю. Він опустив зброю і присів, а горбань зняв з поясу аркан та почав його розкручувати. Айрін це дуже не сподобалося — мотузка із самонавідним закляттям. Коли вона втікала з лігва вперше, то була піймана саме таким.
Імла густішала, все щільніше і щільніше затягуючи галявину. Дівчина позадкувала за димучий факел та ледь не потрапила в пащу мертвої гончої. Вишкірена тварюка випірнула мов нізвідки. Ось чому старшому захотілося поприсідати. Пси оточили склеп на його заклик. Довелося розвернутися обличчям до гончої, і цього зволікання вистачило, щоб аркан зі свистом опустився на неї. Мотузка боляче стягнула руки та груди дівчини, змусивши впустити арбалет і безсило сіпатися. Горбань навіть з місця не зрушив. Краєм ока Айрін помітила здорованя. Він, розсовуючи руками щільні зелені клуби, пер на неї. «Треба ж, цього разу здогадався не кричати», — дівчина посміхнулася, зігнулася і прошепотіла:
— Ісфаре, — у її лівій долоні слабо замерехтіла крижана сфера.
Вона кинула снаряд під ноги здорованю, щойно той наблизився. До гарчання гончих додалося пронизливе волання. Здерті клапті шкіри з ошматтям від чобіт обтраскали її рукав.
Горбань вибалушив очі й перелякано смикнув мотузку, поваливши Айрін на живіт. А щоб не оговталася, одразу ж проволочив її між деревами по соснових голках. Десь над вухом Айрін вила гонча, ще одна вчепилася за каптур і відірвала шматок тканини зі жмутом волосся. Пси входили в азарт, відчуваючи хвилювання дівчини, але демонопоклонник коротким свистом приборкав їх. «Хоче сам прикінчити», — вирішила вона, та підкорятися не збиралась.
— Знепритомнів, — знизав плечима горбань.
Він підійшов, посвітив над нею факелом і пару раз штовхнув ногою у живіт.
— Тягни сюди, тільки обережно. Та не волочи, а неси, аби мармиза ціла лишилася — бурчав старший. — Самому цікаво, для кого ми влаштовували цю виставу.
Горбань перевернув її схопив за грудки й закинув на плече. Слухняно, як в’ючний мул, поніс дівчину в ліс за демонопоклонником. Неподалік від них бігла зграйка гончих.
Айрін спробувала звести якомога ближче кисті, але мотузка заважала, та й послушник міг зрозуміти, що вона при тямі. Рамман не чув її звернення. Мабуть, сектанти встановили пастки, і сигнали не досягали сторожевого ворона. У неї був вибір: спробувати вирватися зараз, або почекати, поки її донесуть і зорієнтуватися на місці, або… Або витратити чимало енергії. Зате, якщо вийде, то скоро вона буде в храмі, проводжатиме Ісу крізь тонкі світи.
Щойно верхівки сосен заскрипіли від вітру, дівчина одразу ж звернулася до нього.
— Віннен торн, віннен торн, віннен торн, — шепотіла вона, поспішаючи закликати смерч раніше, ніж горбань її почує.
Дохлі гончі жалібно заскиглили, збилися в купу та пробігли повз них до господаря. Айрін не припиняла промовляти заклинання, тривога підганяла, збивала дихання. Вона вже відчувала холодні швидкі пориви, що долітали зверху до їхньої маленької компанії.
— Кинь його, — старший закрутився на місці, щоб вгадати, звідки чекати стихійне лихо. — Цей гівнюк чаклує, поки ми люб’язно доставляємо його в наш барліг.
Горбань жбурнув дівчину на землю й придавив чоботом, уважно вдивляючись її в обличчя. Вона зморщилася від удару, але продовжувала шепотіти, швидше і швидше, відчуваючи тремтіння землі та вібрацію дерев. Її трусило не згірше скрипучого гілля. Айрін розплющила очі й грубо випалила:
— Чого вирячився? Біжи, бо знесе до демонів! — від несподіванки горбань відсахнувся назад.
Дівчина повернулася на бік, і, нарешті, звела кисті. Дезорієнтовані пси кинулися в розсипну, демонопоклонник обернувся на спори та чкурнув під землю, а послушник, обхопивши голову руками, розгублено застиг на місці біля димного факела. Вона рвонула вгору, звільняючись в польоті від аркана. Завібрував амулет, оновлюючи захисне поле. Та радіти зарано. На неї, з пронизливим свистом, затягуючи все на своєму шляху, нісся повітряний вихор. Він був ближче, ніж здавалося, і сильніше, ніж їй хотілось.
Раптово, загроза для двох сектантів перетворилася на справжню катастрофу для найближчого села. Селеста не раз попереджала — зі стихією треба працювати, тільки перебуваючи в стані гармонії й спокою. Де ж їм тут узятись? Вона рвучко підняла руки та відлетіла далі від невблаганного смерчу. Він пер, байдужий до її спроб угамувати чи послабити його. Коли кілька заклять розтанули у повітрі, Айрін змінила тактику. Вона прокладала «коридор» для смерчу, штовхаючи його вбік гірського хребта. Повільно, зі страшним гулом, вихор міняв траєкторію. А увійшовши в торований простір, помчав до скель, все далі й далі, стоншуючись на ходу.
Проводжаючи поглядом широку й глибоку борозну, дівчина плавно опустилася. Вона вся змокла від холодного поту, маска вкрилася тонким шаром інею. Хвилі слабкості накочувалися й прибивали до землі. Певно, сьогодні їй добряче перепаде від старших магів клану, та й в магістраті навряд чи зрадіють подібній витівці. Тільки, це все пусте, порівняно з тим, що душа маленької Іси у неї.
«Раммане, ти мене чуєш? У мене вийшло. Вийшло!» — вона широко всміхнулася під маскою, дивлячись у чисте зоряне небо.
— Молодець, молодець, — весь цей час сектант стояв за кілька кроків позаду неї. — Люблю, коли жертва чинить опір.
Не обертаючись, вона побігла геть від голосу за спиною, у глиб лісу. Не можна розслаблятися завчасно. Про це Селеста теж часто говорила. Раммана вона не дочекається, доведеться вибиратися самій, з демонопоклонником на хвості.
***
…не закричати й не змусити потопельників рухатися швидше. Її били дрижаки, нило поранене плече, легені дряпало, тілом розливався гострий жар, — все це тягло на дно сильніше, ніж чіпкі руки мертвяків. Ниций демонопоклонник не просто виснажував її, а гнав у пастку. Так близько до дому, коли рятівний храм Шахревара привітно виблискував шибками під променями сонця.
Доведеться випустити Ісу раніше, без прощання. Інакше, дівчинка-пророчиця може знову потрапити до сектантів. Поки трупи не схопили її за руки, Айрін витягла з кишені фіал і зубами висмикнула корок. Поки вона самими губами промовляла закляття, мерехтлива субстанція змішувалася з річковою водою та слабко пульсувала. Дівчина відрахувала три секунди й притиснула долоні до очей, захищаючи їх від потужного яскравого спалаху. Потопельникам таке точно не сподобається, ці істоти дуже чутливі до світла.
І правда, хватка ослабла, давши їй можливість піднятися на поверхню. Їй залишалося зовсім трохи, щоб виплисти, але у переслідувача були на неї інші плани. Перше, що вихопила оком дівчина, був демонопоклонник. Він чекав її на березі, тримаючи над головою аркан.
Гончі, пантруючи за здобиччю, відлякували наймитів, що зійшли з порома. Люди сахалися та квапливо забиралися геть. Нікого не цікавило, чому дивний чоловік в обдертих штанях тягнув когось з води на мотузці. Поромник дістав люльку та розвернувся до чудернацької парочки спиною, за багато років роботи на річці, він і не таке бачив.
Заходячись судомними кашлем, дівчина впиралася руками й ногами в мул, встати на карачки у неї ніяк не виходило. Переслідувач почекав, поки вона почне дихати спокійніше, і смішливо поцікавився:
— Добігався, дурнику? — не випускаючи аркан, він схопив її за волосся на потилиці, і зірвав маску. — Отакої, мене не попереджали, що прийде наша утікачка.
— А то що, — прохрипіла вона, — квіти приніс би?
— Чом би й ні. Змусила ти мене побігати, але він наказав будь-що дістати тебе. Тепер розумію чому.
— Хто?
— Сама як думаєш? Той, кому ми мало не згодували пророчицю.
Айрін слабо сіпнулася від злості, чим потішила сектанта.
— Як то воно — усвідомлювати, що дівча через тебе загинуло? Як її звали? А-а-а, Ієсавель.
— Для чого був цей спектакль, з підставними жерцями?
Демонопоклонник розплився в мерзенній усмішці, від чого його тонка жовто-сіра шкіра вкрилася дрібними зморшками.
— Він нудьгував. Хотів подивитися, яка ти стала.
— І що, просто візьмеш та забереш мене до нього?
— А ти вже згодна? — він нахилив голову на бік і недовірливо примружився. — Що ж тебе ніхто не визволяє, не рятує? От ми своїх не кидаємо.
— Бачила, як не кидаєш.
— Це всього лише прислужники. Пил під його кігтями. Таких завжди вистачає, — скривився демонопоклонник, — а ти довела свою цінність.
Айрін зігнулася і, невиразно прошепотівши, схопилася за мотузку на талії.
— Тисне? Попроси, і я послаблю. Не соромся. Звикай мене просити, я тебе більше нікуди не відпущу. Я не встиг із тобою познайомитися, коли ти була в барлігу. Нічого, тепер у нас буде достатньо часу, — він нахилився й облизав темним видовженим язиком її щоку.
— Будь ласка, — здавлено промимрила дівчина, кривлячись від огиди.
— Гаразд, для початку непогано.
Їй тільки цього й треба було. Від сектанта вона дізналася все, що хотіла. Упевнилася у власних підозрах. Щойно він потягнувся до петлі, Айрін витягла з рукава перо. Біле полум’я злетіло по руці сектанта, швидко поширюючись вище, до шиї та голови. Він спробував його збити. Забіг в річку та почав метушливо пірнати, але чорну душу не відмити водою.
— Я думала, що проведу сьогодні Ісу, — Айрін, заповзла у воду. — Але ти теж заслуговуєш потрапити за призначенням.
Похитуючись, вона піднялася та зачерпнула в порожній фіал воду з тонкою плівкою попелу.
— А після, я прийду за рештою виродків з твоєї секти.