Вона сиділа в кав’ярні сама,
І не через те, що в неї не було з ким там бути
Просто аби з ким, і каву пити не погодилась
Вона більше не корилась коханню
Не боялась іти на перекір чоловікам
Поглянувши на хлопця, котрий не зводив з неї погляду вже більш ніж 40 хвилин
Вона підійшла і промовила:
“Чоловіки не люблять, таких як я
Добрих, люблячих, ніжних,
Вони полюбляють, щоб як диявол
Щоб світ перевертався в її руках
Ні, зовсім не до тебе, щоб було любові багато
А щоб була 24/7 на роботі,
Щоб в костюмі на тачці своїй,
Щоб не дивилась на тебе,
щоб була самостійна
Без покори,
без романтики
і без цілунків.
Люблять таких із ким важко
Але не таких як я.
Зі мною не цікаво, або цікаво дружити
Зі мною офігенний секс, але не мовчки лежати
Зі мною можна світ весь проїздити, але посміхатись іншій
Зі мною можна каву пити,
але ніяк не обирати кавові зерна додому.
Зі мною не хочеться відпочивати,
Зі мною ж лиш краще пограти.
Я – гра,
я – казка,
я – та чашка не допитого зранку вина,
я не можу мовчати, коли ти вбиваєш
я не можу спинити, коли ти летиш
єдине, що можу запропонувати
– Давай від сьогодні і до старості тільки у виш?”
А потім не глянувши більше ні на кого, розрахувалася і вільно пішла.
Вона не чекала реакції чи слів
Вона сказала лиш те, що було на душі.
Після чого купила кавові зерна в магазині за рогом,
а потім сіла в свій купер і поїхала додому.
Так, її не чекали ні донька,
ні чоловік,
синочок не біг із букетом.
Вона не чекала розплати,
щоб всі полюбили її
Вона лиш чекала, коли циферблати
Показали б на слово СІМ’Я.
І чи вірила вона до того у любов,
чи знала як біжать роки, рядки і клятви
Та зараз їй лиш треба одного
Навчитися з собою управлятись.
І рік минув.
Вона змінила кабли на венсИ
А сукня трошки стала вузькувата
Бо пузико росте щодня і всі ті реверанси
Для неї зводяться до книжки й чаю
Й диванного стилю життя,
Але то зовсім не на довго,
Вона не хо сидіти вдома з дітьми до кінця
Вона вже не купля тих зерен кави
Вона не дивитись сама кіно
Той хлоп, який почув всю біль її життя він знав,
Що стане батьком для дітей,
для неї мужиком
Вона поїхала на купері
А він сів в ауді і їхав вже слідом.
Білий вірш про біль… Боляче. Дякую))
Напочатку не зрозуміла навіть, що то вірш і думала, що далі піде оповідання, але твір цікавий, змушує задуматися
Як на мене, це жахливо( я не про ваші вміння в білі вірші. Просто тут нема жодного сюжету. Рожеві соплі розмазані екраном та й все🤷
Дуже плоско, дуже наївно, дуже не дуже. Підтримую попереднього коментатора Mari Karrr
Дуже дивно, але мені сподобалось. Побачила всю біль героїні, яка не може, не хоче, не вміє бути щасливою з тим, що має. І навіть після того, як її життя змінилось і з’явилась омріяна сім’я, чоловік та діти, з дітьми вона сидіти не хоче. Я бачу суть літератури не в тому, щоб написати ідеальний твір, а в тому, щоб він торкнувся твоєї душі і змусив, щось усвідомити. Цей твір саме такий.
Хмм, досить цікавий формат, вірш показує різні концепції того якою повинна бути жінка,але в нашому випадку вона хоче бути собою,такою якою вона є, без забаганок інших
Не бачу тут оповідання,більше поезія. Поезія мені складно йде. Але написано непогано. Трошки забагато стеріотипів, але нічого, сенс зрозумілий.