ОВА

– Опустіть зброю і не рухайтеся. Руки до гори, – увірвався демон з вогняною кулею у будинок колишнього священика. Переляканий чоловік із його дружиною поспіхом виконали його наказ. Окрім них у будинку нікого не виявив.

– Я уже тобі казав не вриватися так на місце аномалії. Одна й та сама помилка кожен раз. Скільки можна? – звернувся до нього світлий ельф. Темна ельфа тільки тяжко зітхнула і провела по обличчю. А вампірка пропустила вперед вордалаку, якого вона пробудила півстоліття тому, і зачинила за собою двері.

– Потрібно бути готовим до найгіршого. А істотам, які покладаються в усьому на природу, такого не зрозуміти, – пояснив демон та загрозливо поглянув на ельфа. Серафима безтактно встрягла у діалог во істину інформативний та багатозмістовний і встала між учасниками конфлікту:

– Припиніть ваші чвари. Ви псуєте імідж нашої компанії, – демон закотив очі на зауваження, а світлий ельф швидко відступив перед командиркою, – Ми члени Організації Виявлення Аномалій. Розвідник виявив сліди аномалії на цьому місці. Ми прийшли визначити причину. Це не займе багато часу і не завдасть жодної шкоди ні вам, ні будь-кому іншому.

– Знайшов, – прошелестів зовсім поруч від жінки священика чорнокнинижник. А обидвоє власників дому настільки ошелешено почувалися від почутого й побаченого, що навіть слова не промовили, – Я відчуваю сліди магії. Щойно пробудженої магії, яка відкрила портал у пекло.

– Який в біса портал? Про що йде мова? Наша донька зникла вранці. Ми всюди шукали Оксану, але її ніде немає. Взагалі ніде, – пояснив колишній священник. В його очах відчайдушно плескотіла паніка.

– Тому що вона зникла через портал. Якщо не поквапитися, то живою ви її уже ніколи не побачите, – підійшла неочікувано зі спини некромантка. Чоловік глибше занурився в думки, а жінка різко розвернулася в її бік. Некромантка зі сміхом розчинилася серед темряви до того, як мала ризик отримати на горіхи.

Вурдалака перетворився на людину й став поруч із вампіркою. Вона погладила його по голові за хорошу роботу та підійшла до смертних:

– Не сприймайте слова Мар’яни за щиру правду. Ми повернемо вашу доньку цілою та неушкодженою, – запевнила вампірка. Вурадала нюхав залишки магії на підлозі, чорнокнижник уважно розглядав власний палець, некромантка висіла на його руці, темна ельфа позіхала, демон жував фруктову жуйку, світлий ельф дратувався через його поведінку. Загалом виглядали не дуже професійно. Серафима поклала руки на плечі смертним та переконала їх:

– Безумовно, Віолето. Шановні, вам немає про що хвилюватися. Ми добре виконуємо наші обов’язки. Клянуся своїм статусом й іменем командирки четвертого загону, – на райдужках смертних осіли світло-блакитні чари й вони забули про цей випадок. А четвертий загін покинув будинок колишнього священника без перешкод завдяки новому порталу чорнокнижника.

– Знову до пекла. Я так давно там не був, – він, до речі, виглядав на диво радісним.

– Трясця. Знову в пекло. Я тільки з нього на роботу прийшов, – не поділяв радості чорнокнижника демон.

– А в мене усе йде за планом, – знизала плечима некромантка.

– Хочеш провідати кузен, Мар’яно? Але ти позавчора була у них, – нагадала їй темна ельфа.

– Світлано, а ти була хоч раз у пеклі? Я не був, – поцікавився у неї світлий ельф.

– Декілька разів. Там доволі спекотно. А так нічого такого, Оресте. Тому можеш не хвилюватися, – вона ще раз позіхнула та потягнулася.

– Саме пекло знайти не складно. Але щоб пройти далі, потрібно якось оминути істот у дев’яти колах пекла, – серафима випустила зі спини шість крил. Навіть дощ не мочив їх, а зустрічався з бар’єром і осипався бризками на землю.

– Антоніно, чому раніше не сказала? Вести бесіди з мерцями це якраз те, про що я мріяв, коли влаштовувався на роботу, – Орест не стримав невдоволення.

– Даремно ти так. Це набагато веселіше, ніж ти думаєш, – вирішив заступитися за командирку чорнокнижник.

– Для тебе вештатися по кладовищу та оглядати трупи в морзі також непогане заняття, Маркіяне, – з іронією промовив Орест. Чорнокнижник промовчав щодо того, що відвідував подібні місця лише заради Мар’яни, – Денисе, тобі кожен день чекають подібні тортури перед роботою? Я б ні за яких умов не покидав би дім на твоєму місці, – звернувся світлий ельф до демона. Денис виглядав невимушено та йшов із закинутими руками за головою.

– Авжеж, ні. Тільки істоти з пропискою в пеклі можуть телепортуватися в потрібний пункт призначення. Я б так і вчинив, але складу вам компанію на завданні, – співчуття Ореста до Дениса після його слів різко випарувалися.

Вони підійшли до воріт у пекло. Цербер їх охороняв і загрозливого гарчав на тих, хто потурбував його спокій. Вурдалака швидко перетворився на пса й став на задні лапи. Випустив стрімко чотири крила з довгими пазурами й закрив спиною колег. Шерсть перетворила на голки і розплющилися під очима ще по оку. Проте Віолета дістала з кишені смаколики й кинула один в бік від себе, якомога подалі від Цербера.

– Лови, Максе, – вурдалака кинувся за ним, а вона скористалася можливістю та підійшла до Цербера. Вампірка теж дала йому смаколик і погладила його по голові. Вона п’ять століть тому зняла нашийник з Цербера, тому охоронець пекла не тямив себе від щастя, щоразу коли бачив її.

Коли Макс повернувся, помітив вампірку поруч з Цербером і загарчав від ревнощів. Вона обійняла обох собак одночасно й неначе не помічала лютої неприязні вурдалаки в бік Цербера. Охоронець пекла гнів Макса не сприймав всерйоз і заплющив очі від насолоди. Члени Організації Виявлення Аномалій безперешкодно пройшли до першого кола пекла.

Нерозбірливо перемовлялися між собою істоти. Але що більше четвертий підрозділ відходив від воріт пекла, то легше вони з набридливого брязкоту розрізняли окремі слова, а потім навіть речення:

– Найкраща релігія – християнство.

– Ні, католицизм.

– Неправда, це мусульманство.

– А ось і ні. Конфуціанство.

– Брехня повна. Це синтоїзм.

– Немає кращої релігії за буддизм.

Сирафима поплескала у долоні, щоб привернути увагу до себе. Дедалі гучніші суперечки з кожною миттю припинилися, немов хтось перекрив джерело гірської річки. Антоніна з примирливою усмішкою на янгольскому обличчі звернулася до них:

– Послухайте, неважливо яке у кожного з нас віросповідання. Важливо те, наскільки міцна віра в серці кожного ж нас. Не має значення як називається та чи інша віра. Нас об’єднує те, що всі вірять в щось або когось, незважаючи на те, чи заперечують вони цей факт чи ні.

Вони вправно обійшли істот, кожна з яких нав’язувала іншим свою релігію. Маркіян похвалив Антоніну:

– Ти гарно виголошуєш промови. Не знав що ти так умієш.

А серафима у свою чергу провела по блакитному волоссю рукою та відповіла:

– Я і сама не знала, що здатна на таке.

Якщо в першому колі темрява в’їлася на стелі й стінах коридору, то в другому легке червоне світло прокладало четвертому підрозділу шлях. Його оточувало багато дверей.

– Нам потрібно розділитися, інакше шлях будемо шукати вічність, – запропонував світлий ельф. Він уже оцінив масштаби проблеми й не знаходив місця від люті, що його переповнювала. Здавалося, ще б трохи й він луснув би як достиглий огірок.

– Не хочу цього визнавати, але Орест має рацію, – Денис неохоче погодився з його планом.

– Гаразд, розділимося. Перевіримо зараз по кімнаті й зустрінемося тут, – Антоніна ухвалила остаточне рішення і безстрашно ступила у найближчу кімнату.

Усередині кімнати сидів смертний та випивав вино з келиха. Коли чоловік помітив Антоніну, підійшов до неї зі спини. Обдав гарячим диханням її вухо:

– У тебе такі гарні крила. Білосніжні три пари крил, – він провів по них й Антоніна не стримала тремтіння. Вона давно не ходила на масаж для крил. Якби виділила час й змінила масажиста тиждень тому, вона би відмовилася від такої пропозиції, але вона цього не зробила. Спокуса виявилася надто великою.

Світлий ельф необачно зайшов у другу по рахунку кімнату і врізався у монстриню. Орест не очікував такого. Розгубився, а вона сперлася рукою на двері біля його обличчя. Він постарався втиснутися між молекулами дверей й стати невидимим, але припинив марні спроби й тихо сказав:

– Тримайте себе в руках, будь ласка.

Денис зайшов в третю кімнату й помітив свого знайомого:

– Привіт, Степане. Як життя, як буття? Ми ж зі університету не бачилися, – він без жодних запрошень нахабно сів на ліжко в очікуванні відповідей та витріщився на нього. Його колишній одногрупник перебирав довге розкішне волосся кольору свіжого чорнозему:

– Привіт, Денисе. Не очікував побачити за таких умов тебе, але я радий. Ти зараз на завданні, чи не так?

– Я теж радий з тобою зустрітися, – він його обійняв, – Так, я зараз по роботі в пеклі. Потрібно знайти зникле людське дитя. Не бачив випадково?

Степан похитав головою:

– Ні, я давно тут людей не бачив.

– Шкода, – він взяв подушку і поклав на неї підборіддя, – Але нічого страшного. Ми усе одно її знайдемо.

– Я також у цьому переконаний, – демон раптово змінив тему, – Не проти зі мною обмінятися номерами? Сходимо кудись разом. Як у старі часи.

Денис засяяв як щойно вимитий і натертий горщик:

– Авжеж, я не проти. З нетерпінням чекатиму на це.

Максим довго не затримався у четвертій кімнаті. Він помітив там смертну, схожу на Віолету. Вурадалака вирішив, що вона точно не Оксана, тому одразу кинувся на пошуки вампірки. Коли Максим увірвався в п’яту кімнату на порятунок Віолети, то помітив її в компанії зомбі. Вампірка їй плела колосок й мугикала пісню під ніс.

У шостій кімнаті Мар’яна налякала ледь не до гикавки вампіра. Некромантка його невтомно переслідувала. Він тікав від неї, як невинний цнотливий хлопчик, а по його слідах невблаганно слідувала некромантка, неначе вона ґвалтівниця.

– Пішли разом у церкву. Ти чув, що там в стінах часто мурують людей заживо? Я хочу це перевірити! – вампір сховався під ліжко, але Мар’яна знайшла його і там й почала витягувати звідти за ноги бідолашного.

У сьомій кімнаті чорнокнижник ходив із боку в бік. Стихійник на ліжку поступово засинав.

– А ти знав, що магія кожного виду має різний запах? – Маркіян і далі промовляв, немов й не помічав нудьгу й сонливість мовчазного співрозмовника, – У світлих ельфів магія пахне як зелень, у темних ельфів – як вологість, у некромантів – як земля, до прикладу. А в стихійників запах відрізняється між собою. Я здивувався, коли дізнався про це сто років тому. Але загалом їх розбіжності несуть певний сенс. У вогневих, авжеж, магія має запах попелу, у повітряних – свіжості, у земляних – піску, у водних – чистої джерельної вода. Чесно кажучи, я досі думаю над тим, чому в земельних не земля. Але яка різниця, чи не так? – він зупинився лише тоді, коли почув відверте хропіння.

У восьмій кімнаті Світлана натиснула на плечі зомбі, щоб він сів. Вона тяжко зітхнула на його спробу її поцілувати:

– Розумієш, не всі істоти в цьому світі у такому зацікавлені. Я взагалі не шукаю стосунків. Тому тримай свої руки при собі, хлопче, – він мовчки підняв руки, немов визнав помилку й відступив. Вона у свою чергу лягла на ліжко й закуталася в ковдру.

– Хочу спати, – вона обійняла подушку й майже проміняла пекло на країну власних снів, але голос Мар’яни негайно вивів її з цього стану:

– Прокидайся і жахайся. Про смертність свою не забувай та неси цей тягар аж до самої смерті, – Мар’яна з кожним словом поступово зменшувала гучність її злегка хриплуватого голосу.

– Дякую, що розбудила. Повтори якось ці слова. Поставлю на будильник і кожного дня бадьоро прокидатимуся. Ходитиму на роботу з ще більшим ентузіазмом, – з непорушною серйозністю попрохала темна ельфа, а некромантка тільки загадково усміхнулася та кивнула на її слова.

На договірному місці вже зібралися члени четвертого підрозділу, окрім командирки. З першої кімнати Антоніна впевнено вийшла з такою фразою:

– Зателефонуй мені. Хочу ще раз масаж від тебе, – її крила аж блищали від того, що вони пережили зовсім недавно.

– Виглядаєш чудово, командирко, – помітив чорнокнижник.

– Він точно зробив тобі лише масаж? – не повірив Орест.

– Так, я встигла утекти від нього, до того, як він простягнув руки нижче моїх крил, – знизала Антоніна плечима й пішла далі по коридору задоволена тим, що надурила того смертного.

Вибратися з другого колу, яке охороняли спокусники, виявилося не так легко, як з першого кола вірян.

Третє коло нагадувало ресторан чи кафе. Столи прогиналися від кількості їжі та напоїв, а стільці ревіли від ваги ненажер. Члени четвертого загону безшумно прокралися повз декілька столів. Але смертна помітила їх:

– Вітаю, шановні. Нас уже тривалий час не провідували гості. Пригощайтеся, будь ласка, – жінка запросила їх на вільні місця.

– Дякую за пропозицію. Ми б з радістю прийняли її, але ми дуже поспішаємо, – Віолета ввічливо за всіх відмовилася.

– Нічого, я розумію. Випийте хоча би чаю, – не давала їм спокою вона і простягнула чашку.

Демон пошепки нагадав колегам:

– Пам’ятайте, нам нічого не можна тут їсти, якщо не хочемо застрягти в цьому колі навічно.

– Справді, я не знав, – промовив Орест і подавився простягнутим чаєм.

– Чому я не сумнівалася що так воно і станеться? – без емоцій поцікавилася Світлана.

– Оресте! – прогарчав не гірше Цербера Денис.

– Ви не проти пробіжки, сподіваюся? Хоч у нас іншого варіанту й немає, – Антоніна задала риторичне питання і безстрашно повела підлеглих на вихід. Вони також прискорилися, як і переслідувачі.

– Чому так напружилися? Одна мить, я зараз усе вирішу, – заспокоїла Мар’яна колег і почала ритися в глибоких кишенях. Некромантка перебирала мимохідь їхній вміст під час бігу, мов взагалі не переймалася тим, що відбувалося, – Ні, ні, ні, теж ні. А це? Хоча ні. Нарешті, – вона дістала папірець із символом та приліпила до спини Ореста, – Жахливо предчудово.

Члени Організації Виявлення Аномалій ось так й дісталися до четвертого кола пекла.

Четверте коло переливалося кольорами й постерами реклами як торговий центр. У кожному відділі пропонувалися найрізноманітніші товари, а в деяких кімнатах стояли ігрові автомати та інше обладнання, яким могли похизуватися власники казино.

Йшла світла ельфа в дорогому вбранні, а поруч із нею ледве встигала її дитина:

– Мамо, можна мені хоча б цукерку? Я чула про таке, але ніколи її не куштувала.

– Олено, я уже вкотре тобі сказала, що ні. Що ти зробила, щоб заслужити її? Я так і думала, що ти суцільне розчарування. Тобі краще повчитися у старшої сестри. Вона склала іспит на двісті балів із кожного предмету на відміну від тебе, нездаро, – жінка від дитя відмахнулася, ніби від набридливого комара в літню ніч.

– Повторюю, нічого не чіпати. Ти взагалі слухаєш, Оресте, – світлий ельф ледве відвів погляд від сцени, свідками якої вони мимохіть стали, й тихо мугикнув на слова Дениса.

– Так, я зрозумів,

– З тобою точно усе гаразд? – Віолета одразу помітила зміну його настрою, – не хвилюйся щодо того, що сталося, Оресте. Ти не знав. Але тепер ти знаєш, тому не вчиниш так більше, чи не так? – він лише кивнув задумливо.

– Вибачте, я за звичкою прийняв чашку з її рук. Часто опинявся в подібній ситуації без змоги відмовитися, – згадав він себе в спогадах і зашарівся.

– Нічого страшного. Це я не передбачила та я не попередила тебе заздалегідь, – визнала без вагань помилку Антоніна і поплескала Ореста по плечу.

– Чи можемо дитині якось допомогти? – поцікавився у всіх темний ельф. Світлана відповіла:

– На жаль, ні. Вони уже мертві. Нікому й нічим тут неможливо допомогти, – темна ельфа також поділяла його почуття щодо побаченого.

– Якщо тебе образив хтось мертвий, то я його з радістю оживлю і закатую до повторної смерті, – некромантка поклала йому підборіддя на плече. З усіх присутніх членів четвертого підрозділу Мар’яна мала певні здогади, тому й звернулася до Ореста з подібною ідеєю.

– Дякую, але не треба. Чесно, усе гаразд, Мар’яно, – Денис спробував погладити її по голові, але вона прибрала її до того, як він устиг. Темний ельф забував подеколи, що вона не схвалювала тілесний контакт, якщо ініціатива йшла не від неї.

– Одну мить. А куди подівся Денис? Він щойно тут стояв? – вказав на порожнє місце із собою Орест.

Демон накупив різних смаколиків і присів біля дитини тієї жінки:

– Пригощайся, маленька. А ту скажену ельфу не слухай. Вона хоч і твоя рідня, проте якщо вона поводиться як нечисть, вона ніколи не буде тобі насправді близькою, – Олена з вдячністю прийняла пакунок і витерла іншою рукою сльози від образи. Денис скуйовдив волосся меншої ельфи. Вона підійшла до стіни й остаточно зникла на його очах.

– Ти щойно упокоїв душу. Але хіба це не навичка екзорцистів? – Світлана з сумом простежила за блискітками біля стіни, які сформували на підлозі одне єдине слово – “дякую”.

– Серед моїх родичів були екзорцисти, – знизав плечима демон, – Вихід існує з кожної ситуації, але ніхто не обіцяв, що він буде очевидний.

П’яте коло зустріло четвертий підрозділ сонливою тишею. Істоти мирно спали. Одні сопіли, другі хропіли, треті говорили, четверті так чи інакше рухалися увісні.

Члени Організації Виявлення Аномалій обережно проходили між рядами сплячих та сновид. Стихійник підкрадався зі спини до них й старався ухопити. Але чоловік невдовзі полишив марні спроби упіймати хоча би одного з них й наступив раптово на хвіст вурдалаці. Максим заскавчав від болю і пробудив сплячих навколо, а вони в свою чергу завадили сну інших. Вурдалака не на жарт образився на таке ставлення і повернув бойову форму. Стихійник не зважав на те, що це його провина, а одразу влаштував скандал:

– Ви поплатитеся за те, що вчинили так із нами. Власним життям, – істоти біля нього огидно захихотіли.

– Послухай сюди, шановний, – обурився Орест, – Це сталося із твоєї провини. Ти зробив боляче Максу, коли наступив на нього. Може хоча б вибачишся заради пристойності? Чи одразу перейдемо до того етапу, як твої так звані колеги по нещастю роздирають тебе на шматки за те, що ти їх потурбував, клятий стихійниху? – підійшов темний ельф впритул до нього. Істоти обмінялися поглядами красномовно після слів темного ельфа, а опісля спрямували їх на того, хто справді це усе почав.

– Друзі мої, невже ви й справді повірите якомусь чужинцю, а не мені? – почав стихійник розумно відступати.

– Ти нам не друг. Ніколи ти не був ним, – почулося бурчання зомбі.

Четвертий підрозділ не гаяв даремно час й одразу перейшов у шостого коло пекла. У ньому біля кафедри стояв дракон. Його уважно слухали в аудиторії і записували нотатки. Члени Організації Виявлення Аномалій зайняли вільні місця в останніх рядах і уважно вслухалися в лекцію, яку розповідав цей викладач:

– Як я уже неодноразово наголошував на попередніх заняттях, безсмертним може стати кожен, хто присутній в цій аудиторії. Нагадую, на попередній лекції я розповідав про настій, який підтримує роботу наших внутрішніх органів. А ще я розповідав про мазь, яка омолоджує шкіру та прибирає зморшки. Не забуваємо і про заклинання, яке запускає навіть мертве серце. Істота знову повертається до життя, – Маркіян здивувався настільки відвертій брехні, – На нашій останній лекцій нарешті відкрию для вас ефективне використання засобів, секретними рецептами яких я щедро та безкорисливо з вами поділився.

Нестійка увага його аудиторії змістила з викладача на Маркіяна, коли він різко встав й твердо покрокував до кафедри. Чорнокнижник посунув псевдовикладача з безсоромно зайнятого місця й безжально скинув папери стихійника на підлогу.

– Скільки завгодно слухайте таку маячню про безсмертність від лжевчителів або витрачайте неосяжну кількість грошей у спробах уникнути неминучого, але нікого не врятує марне борсання у вигадках та ілюзіях. Навіть якщо ви знайдете спосіб переродження, ніколи не згадаєте про це. Якщо й переродитеся заново, то все одно врешті-решт кількість спроб завершиться і зникнете назавжди у небуття. Жодне зілллєваріння чи магія не убезпечить вас від того, що чатує кожного із нас. Я здобув чотири вищої освіти й марив тим самим, коли був молодий як і ви. Мені нестерпно після такого слухати його слова. Але ви у змозі обрати. Або повірити в його солодкі слова та померти в жалю, або змиритися з цим й продовжувати жити так, щоб не шкодувати про жодний проведений день в ні цій аудиторії, ні взагалі.

Істот вразили слова чорнокнижника. Вони почали вставати одне за одним та покидати кімнату. Невдалий викладач старався їх марно зупинити, але жоден уже до його слів не дослухався. Стихійник кидався із боку в бік, ніби його заживо смажили на сковороді. Маркіян поплескав його по спині зі словами:

– Одно разу ти зрозумієш, що я мав на увазі й подякуєш мені за це. А поки ти можеш мене ненавидіти так, як ти того й бажаєш.

Стихійник провів четвертий підрозділ злим поглядом, який продовжив шлях далі до сьомого кола.

Члени Організації Виявлення Аномалій не одразу зрозуміли, що їх оточили в цьому темному лісі. Розбійники взяли їх в коло, які перебивали одне одного, коли вони зверталися до гостей:

– Віддавайте усе цінне.

– Або катуватимемо.

– Пошкодуєте про своє народження.

– Будете у канаві борсатися, поки не вмрете.

– Краще роздеремо їх.

– Агов, не треба насильства. Я віддам вам найцінніше, що у маю. У моїх колег такого ви й не знайдете, – раптово заговорила Світлана. Розбійники кинули на неї погляд, наповнений скептицизмом й недовірою.

– А як нам знати, що не обманюєш нас? – взяла монстриня темну ельфу за комір.

– Упевнена, ви швидко зрозумієте, – коли Світлана без поспіху потягнулася на їхніх очах до внутрішньої кишені, відчула на шиї міцну хватку. Але коли вона дістала обручку, монстриня відпустила її прямо на землю.

– Не може бути. Це один із найрідкісних дорогоцінних металів у всьому магічному світі. До того ж ручна робота. Я ніколи не бачила подібного, – монстриня немов на собі відчула погляди й прокашлялася для більш грізного вигляду, – Гаразд, можете йти. Цього разу відпустимо.

– Ти упевнена? А раптом це пастка? – не вгамовувався один із розбійників. Одного її вигляду для його переконання й переляку йому вистачало.

У восьмому колі пекла члени Організації Виявлення Аномалій неосяжно довго піднімалися по нескінчених сходинках

− Вибач, що так сталося. Я навіть не знала, що запропонувати, − відчувала за її втрату провина Антоніна.

− Усе гаразд. Мій чоловік наші обручки заговорив. Не встигнеш й кліпнути, як вона повернеться, − темна ельфа показала командирці підмізинний палець лівої руки, на якому дійсно знову виблискувала обручка.

Коли химерно завита конструкція привела їх до єдиного кабінету на височезній будівлі, Орест ледве не викрикнув:

– Серйозно? Ви знущаєтеся з мене чи не так? – Денис одразу затулив його рота долонею, тому слова темного ельфа перетворилася на бурмотіння.

Чорнокнижник використав магію і показав колегам те, що відбувалося всередині. За округлим скляним столом сиділи монстр, вампір, зомбі, темний ельф, світлий ельф, демонеса, смертна та стихійниця.

– Я привела новий товар, як ви й хотіли, пане, – підлабузливо звернулася зомбі до монстра, – Партія нових істот прибула сьогодні вранці.

– Щодо грошей не хвилюйтеся, підробив стільки, скільки й просили, – виголосив самовпевнено вампір, – Ви ж пам’ятаєте, що я можу скопіювати будь-що. У мене точний зір й умілі руки.

– Як добре, що я домовилася з поліцією. Вони продали мовчання за меншу ціну, ніж очікувала. Сподіваюся, Ви не проти, що скористалася у цій справі справжніми грошима, – тихо промовила смертна.

– Для такої справи й не шкода. Це наша безпека в першу чергу, – схвалив її діяння монстр.

– Я такий радий, що ти прислухалася до моєї поради. Усім відомо, мої наміри чисті й перевірені досвідом, – лукаво похвалив жінку світлий ельф.

– Ми ніколи й не сумнівалися в тобі, – лицемірно засміялася стихійниця.

– Так, авжеж. Крім декількох десятків разів, коли наш бізнес ледь не пішов на дно, – пробурмотів, але достатньо гучно темний ельф.

Члени Організації Виявлення Аномалій на цьому відволікалися, тому що вони синхронно обернулися і побачили янголу. Вона ні слова до них не промовила, оминула їх та зайшла всередину кабінету.

– Ти когось бачила по дорозі сюди, Ангеліно? – уточнив монстр перед тим, як вона зайшла.

А вона безсоромно збрехала:

– Нікого не бачила. Продовжимо нараду?

Четвертий підрозділ у здивуванні продовжив йти до останнього лабіринту, а саме до дев’ятого кола пекла.

– Не хвилюйтеся, колеги. Ми достатньо доказів отримали, щоб затримати їх та корумпованих поліцейських в цьому місці, – Антоніна підбадьорила підлеглих.

– Справді так, але я полегшення від цього не відчуваю. Команда з них й справді так собі, – Віолета не могла підібрати слів від того, що вона щойно побачила, – Я рада, що ми інакші, чи не так?

– Що правда, то правда, – першим на це питання віднайшов відповідь Денис. Вона звучала коротко, але містила більше емоцій, ніж будь-які довгі промови.

Дев’яте коло члени Організації Виявлення Аномалій подолали швидко й уже вони наближалися до виходу. Але біля нього Віолету чекав сюрприз:

– Не можу повірити. Ви тільки погляньте хто завітав. Остання із нашого роду, – над Віолетою навис вампір. Максим загарчав і перевтілився на собаку.

– Неправда, ти назавжди відмовився від нашого роду. Ошукав мене. Зрадив рідних, друзів, однодумців. Навіть утік із країни. І все задля чого, скажи мені? – щиро його не розуміла вампірка. Заплющила очі та в легені набрала побільше повітря, – задля миттєвого збагачення. А я довіряла тобі, вважала непоганим вампіром, – колеги вперше бачили когось із родичів вампірки. Вони взагалі виглядали по-різному.

– Я б повернувся одразу назад, якби один тип не підвів мене, – миттєво випалив на свій захист вампір, – але мене він підвів під монастир, і навіть після смерті я вимушений бути поруч із ним, – вказав Остап на постать вдалечині.

– Ти покинув мою маму вагітною й вбив мою сестру, хоча обіцяв моєму батьку про нас дбати. Я ніколи цього тобі не пробачу, – Остап відійшов від входу, коли Максим підступив до нього ближче.

У саме пекло четвертий підрозділ зайшов у цілковитій тиші. Тільки глухі всхлипуваня вампірки ледве торкалися вух. Серафима мовчки обійняла її. Некромантка обійняла їх обох. Одним за одним члени Організації Виявлення Аномалій приєднувалися до обіймів. Останній неохоче підійшов Орест, але заради підбадьорення вампірки він постарався менше проявляти черствість.

Чорнокнижник і вурадала виявили свіжий слід магії, який мав зв’язок із їхньої ціллю. Четветий підрозділ спритно прискорився та опинилися в потрібному місці через п’ятнадцять хвилин.

Оксана сиділа в оточенні трьох демонів, які всіляко догоджали їй. Один годував її з рук соковитими якогадами та розрізаними фруктами, другий робив масаж, а третій завершував манікюр. Чорнокнижниця, яку батьки помилково сприймали за смертну, розплющила очі, коли почула кроки членів Організації Виявлення Аномалій.

– А я вас чекала. Довго ви, – Оксана махнула рукою. Демони, які завершили свою роботу, дружньо встали та пішли повз серафиму, яка їм бісиків пускала.

Денис ошелешено поцікавився у демонів:

– Що сталося? Чому ви їй підкорилися, Стасе, Тарасе, Панасе? – демон знав їх як непохитних та злих особистостей, тому не очікував такого.

– Уявляєш, вона взламала найскладніший захисний бар’єр й проникла сюди, – Стас злякано прошепотів.

– Змусила нас читати по ролях еротичний роман про поліаморні стосунки, – додав Тарас.

– А ще те, що ти уже бачив. Як добре, що ви прийшли, – остаточно добив Дениса фразою Панас.

– Справді, підлітки в пубертаті лякають. Як старший брат вам кажу, – перший раз за день заговорив Максим, чим спантеличив Ореста ще більше.

– Думав, ти не говориш, – на сьогодні зі світлого ельфа вистачало вражень сповна.

Чорнокнижниця дочекалася, коли демони, яких вона осідлала вийдуть і перейшла безпосередньо до теми розмови:

– Якщо вас надіслали за мною батьки, то я нікуди не піду. Вони мені нав’язують свої цінності, а я цього не хочу.

– А ти можеш і не приймати їхні цінності, – закотив очі до стелі Орест.

– Він має рацію. Але в магічну школу тобі доведеться ходити. Набагато краще буде завершити її екстерном, якщо хочеш стати частиною магічного світу, – підвела її до висновків обережно Антоніна.

– Що я бачу? Розпусна серафима, турботливий демон, скажена некромантка, полонений нею чорнокнижник, сором’язлива вампірка, приручений нею вурадалака, травмований світлий ельф та постійно сонна темна ельфа? Я в справі, – Оксана підняла з насидженого місця та приєдналася до четвертого підрозділу.

– Ти спостерігала за нами весь цей час, чи не так? – поставив риторичне питання чорнокнижник. Оксана тільки кивнула. А він простягнув їй руку, – Гарний хід, пані.

– Я стану кращою за тебе й обійду тебе одного дня, Маркіяне, – вона дала йому смачний ляпанець по руці. Настільки сильний виявився, що обпік його шкіру.

– З нетерпінням чекатиму цього, Оксано.