Що відбувається у таємній організації

З самого початку історії світ був переповнений магією. Люди могли покоряти драконів, викликати дощ, будувати в повітрі цілі замки з каменю та багато іншого. З часом магів ставало все менше, їх знання втрачалися, і магією майже перестали користуватися. Проте пам’ять про неї залишилася на віки, як і магічні артефакти, які й досі продовжують виникати в момент сильних переживань – як поганих, так і добрих.

Найчастіше такі артефакти з’являються з наших оберегів, які ми завжди носимо з собою: подарований мамою кулон, який приносить удачу; дерев’яний старий кінь, що залишився як спогад про незабутні теплі моменти за шахами з дідусем; або перша річ, куплена на власні гроші. Ці предмети, як правило, є добрими та безпечними для своїх володарів. Але, потрапивши до чужих рук, вони можуть змінитися, адже кожна людина різна, а їхні цілі часто відрізняються.

Щоб ці речі не приносили небезпеки, в різних частинах світу створювалися організації, що знаходили такі артефакти. З часом люди почали також самостійно приховувати магічні предмети, не усвідомлюючи їхньої небезпеки. Наслідки стали настільки катастрофічними, що були внесені в міфи, легенди та історію, з надією, що таке більше ніколи не повториться. Одним з найвідоміших випадків є міф про коробку Пандори.

Через людську жадобу організації були змушені закриватися та ховати свої склади. З часом залишилося тільки шість таємних організацій, які змогли вистояти, перейшовши в тінь і повністю виключивши записи про своє існування з історії. Одна з таких таємних організацій знаходиться в Україні; вона має вилучати нові артефакти по всій Європі та знаходити стародавні артефакти раніше, ніж археологи.

Світ працював, як годинник: артефакти вилучалися і знаходилися вчасно, а про існування цих організацій забули. Все було чудово доти, поки у 1810 році одна з організацій не надіслала документи про чарівний предмет – кільце Атлантів, до самого російського імперського короля з позначкою “секретно”. З тих пір імперія щороку все більше намагалася знайти організацію, яка була у них під самим носом, та знайти магічні артефакти.

Найцікавіше, що їхня організація ЕНТС вже майже двісті років фінансується в п’ять разів більше, ніж наша. І які ж у них результати? Нуль. Краще б ці гроші витратили на благодійність…

Але навіть тут можна знайти плюси: наша організація зараз є другою найстарішою і, в той же час, найсучаснішою завдяки постійним спробам нас знайти та щось викрасти щось. Зараз у нас разом зі мною шестеро працівників, і ми нарешті знайшли справжню підказку, яка вказує на загублену бібліотеку Ярослава Мудрого. Ми майже закінчили аналіз обладунків одного з великих богатирів — Іллі Муромця.

Одним словом, прекрасний день. Я спокійно пив каву, поки в мій кабінет не вірвався молодший помічник, а разом з ним і звук сигналізації.

— Що сталося? — Біда приходить, коли її не чекають, думав я, дивлячись на паніку в його очах.

— Проникнення з організації ЕНТС. Викрадено одну річ… — Помічник трохи потупився, схоже, підбирав слова.

— Що? — Затримав дихання, обмірковуючи в голові плани перехоплення і можливі конфлікти.

— Носок… — і тут я завис. За чотирнадцять років, поки я тут працюю, я жодного разу не чув, не читав і не отримував документ про такий артефакт. Що ж вони таке викрали?

— Що за носок?

— Ну… з обладунків Іллі Муромця. Верхня частина занадто важка, її вони не змогли навіть підняти, а чоботи перебувають на реставрації. Один носок був на експертизі, а інший на столі, ось його й поцупили.

— Носок… кхм… А навіщо їм носок?

— Не знаю, він нічого цінного не представляє.

— А нам він тоді навіщо?

— Коли ми дістали обладунки, наша помічниця була здивована, чому вони єдині не зіпсувалися і їх не з’їла моль. Ви сказали, що хотіли би побачити ту навіжену моль, яка б позарилася на таке сумлінне ласоще — на носки богатиря, які, скоріш за все, не часто прали. І сказали залишити їх з експонатом, адже вони досі збереглися, будемо тримати їх як раритет.

— Хм… було. Щось ще викрадено?

— Ні, тільки носок…

— Ну, ти йди… А відправ мені відео, на якому вони викрали носок. Пізніше прийду і зміню систему охорони, через яку вони пролізли. — А день стає все кращим. Боже, я розділю це відео по кадрах, роздрукую і в рамочки повставляю.

Тим часом в ЕНТС, отримавши нарешті перший артефакт за тиждень до двохтисячного ювілею, всі ледве не танцювали. Це ж скільки дослідів можна провести! Цікаво, яка в нього особливість. Вони були такі щасливі, ще й впевнені, що їх проникнення було непоміченим, адже вони вкрали щось непримітне. А це значить, що тим же шляхом можна буде скористатися ще раз.

Тим часом у таємній організації України найкращі спеціалісти тихенько зламували камери ЕНТС. Ну, цікаво ж, що вони будуть робити з носком, де ж ще знайдеш такий цирк? Найцікавіше було, як даний «артефакт» вони потім повезли на воєнну базу.

Відчуваю, що в майбутньому у нас з ними буде ще багато зіткнень, але в мене є впевненість, що ми витримаємо. У крайньому випадку, можна буде їм жарптицю на догляд на день-два підсунути — вона так любить вогонь, що від їх організації залишиться тільки купка попелу. У нашому центрі чого тільки немає за тисячоліття! Найбільшою гордістю є та сама жарптиця, піймана у тисяча вісімсот дванадцятому році, та ще магічна заноза, гарна і норовлива.

Камені Атлантів, які пронизують всю організацію, є найпередовішою технікою охорони, загублена скіфська шкатулка, в якій зберігається ключ до довголіття, водне піаніно з неперевершеним звуком, кілька зон для магічних тварин — кого там тільки немає! І неосяжна кількість рівнів для артефактів…

Можливо, одного дня ти станеш сьомим членом команди, і сам побачиш усі ці дива.