Самміт

— Вітаю, панове темні загарбники! Чоловік (?) в темному, довгополому плащі, з глибоким каптуром, пройшовся залою, на ходу погасивши зайві світильники, клацнувши пальцями (зручна все ж штука, ці руни на пучках пальців)
— Кхм!
— Ох, вибачте, як я міг забути! Панове темні загарбники і Пані Світла Освободителька! — І додав пошепки — Так ось чому світло в тому кутку не вимкнулось…
— Воно вимкнулось! Це я так сяю!
Дружній сміх присутніх показав, що жарт вони оцінили. Насправді, Псо була, свого часу, найкращою з найкращих найманих вбивць і диверсантів. Головним же було те, що “свій час” ще не скінчився. Просто, в один прекрасний момент їй, як істинній дівчині… набридло. Набридло, бляха! Ну, в принципі, після п’яти вирізаних під нуль світів, кому завгодно набридло б… Але їй знадобилось вісім. Вісім! А зараз це янголятко мило підпилює кігтики плазмовим різаком… Не-зрозуміло-кому, що сидить поряд. Мутанту, мабуть. І видно, що йому це не до вподоби, а сказати щось страшно – два з восьми були зачищені саме цим ось різаком. До стану обвугленого фаршу.
— Отож, якесь там…
— Шістсот шістдесят п’яте!
— Дякую, Псо! Шістсот шістдесят п’яте зібрання похмурих сволот…
— Кхм!
— І блискавичної принцеси, оголошую відкритим! І попрошу мене не перебивати, коли я промовляю привітальний спіч! А інакше, на десерт подадуть ну фрукти, а торт!
— Ви сволота! І падло!
— Дякую! Отже, ми приєднали до себе останній світ сектору! Кодова назва – Екзо-24Х3215. Самоназва – Земля.
Промову перервали овації, які можна було назвати бурхливими, не зважаючи, що аплодували всього п’ятеро людей. І троє нелюдей. І четверо взагалі хто-його-зна-кого. Мутантів, мабуть. І їм то не подобалось. А не аплодувати страшно, Псо ляпає долоньками активніше будь-кого… Будь-кого ляпає долоньками Псо і чим слабкіші овації, тим активніше.
— Так, на чому я спинився? А, так! З цим світом є маааааааленька проблемка…
— І що за проблемка?
— Пані Світла Освободителько, сховайте різака, будь ласка! А то дехто з нас злегка нервує, коли його бачить. А дехто і не злегка. Гей, хто-небудь, винесіть це тіло і пересадіть йому серце! Або судини перенаправте до іншого. Тепер зрозуміло, на хіба він собі три штуки вставив. Передбачлива скотиииина…
Чоловік (?) в чорному, довгополому плащі, з глибоким каптуром, оглянув присутніх (хто залишився і був при тямі) і, непомітним в складках одягу рухом, відправив коротке повідомлення.
— Так от. Проблема в тому, що жителі світу не знають, що ми їх захопили.
— Звільнили!
— Ну або так Не суть. Є підозри, що дізнавшись про це, вони можуть знищити свій світ фізично, як населене космічне тіло. У них є необхідна для цього зброя, а також повна відсутність мізків у тих, хто цією зброєю керує.
— І що ви пропонуєте? – Як не дивно, голос подав один з мутантів.
— Гарне питання! Я пропоную…
Вхідні двері злетіли з петель від потужного стусана, але, утримувана силовими чарами, миттєво повернулась на місце і по той бік залунала брудна лайка.
— Ну я йому зараз!
— Сядь! – Псо впала до свого крісла, як підкошена. За дверима бухнувся на дупу той, хто щойно намагався вломитися всередину. — Відкрити! — Стулки дверей повільно і як могли величаво відкрились, просипаючи потерть з новоявлених тріщин. В отвір увірвалося Гарчуче Щось і з розгону завалилось у вільне крісло.
— Ви почали без мене!
— І якщо ти не стулишся негайно, ми без тебе ж і продовжимо!
Гарчуче Щось, колосального зросту чоловік (?), пробурмотіло щось собі під носа і всівшись позручніше звернулось до Псо:
— Світла, Наднова ти наша, зробиш мені манікюр? А то я кігтя зламав.
Дочекавшись, поки мутанти перенесуть крісло Псо до Гарчучого, спікер продовжив:
— Я пропоную пасивну експансію.
— Що?
— СТУЛИ ПЕЛЬКУ! – Каптур злетів і всі присутні змогли побачити Істоту. Дуже схожу на людину-землянина. Абсолютно лиса голова, жодної волосинки, щетинки,чи шерстинки на ній не було. — Я категорично пропоную пасивну експансію, як єдино правильний шлях розвитку. Можливо хоч цей світ не відторгне нас…