Стабілізація

– Не сьогодні.

Невелика істота спостерігала за чоловіком років сорока, який затримався в своїй майстерні. На столі догорала свічка, наближався час, коли більшість добропорядних людей та денні істоти міцно сплять, тоді як нічні – виходять на полювання. Але чоловік, здавалося, про це забув. Перед ним лежав лист пергаменту, на якому гусячим пером він щось завзято креслив. Хвилясте русяве волосся та борода, традиційні для місцевої моди, були дещо скуйовджені. В майстерні, розташованій на першому поверсі, знаходилися столи, інструменти для обробки каміння та виготовлення дзеркал. На поличках та інших пласких поверхнях лежали заготовки з оніксів та агатів, які майстер почав шліфувати, але не завершив. Кілька дзеркал відбивали миготіння свічки та постать зосередженого чоловіка, що схилився над пергаментом. Істота в дзеркала на потрапляла. Якби якась людина побачила її в закутку, в мерехтливому світлі від свічки, найімовірніше, сприйняла б за пацюка чи крота. І помилилася б. Це був хухль. Найбільше він був схожий на хохулю – водну тваринку, з якою, як подейкують, у них були спільні предки. Коричневе хутро, здатне не пропускати воду, сплюснутий з боків хвіст, перетинки на лапках, а також рухливий довгий ніс, схожий на хоботок – ці риси були спільними. Але була ще одна, яка їх відрізняла: хухліки були розумні.

Хухль подивився, що чоловік, схоже, поки не збирається спати, і тихенько сховався в закапелку біля комори. Він мав виконати місію.

«Запам’ятайте, член Ордену має бути непомітним, пильним та готовим діяти в той єдиний момент, коли час настав! Ні раніше, ні пізніше! – Старий Хухль ходив по приміщенню, схожому на клас, за кількома столами в якому сиділи молоді хухліки – небагато, вісім. Ті, що вже пройшли кілька ступенів відбору. – В подальшому саме ви будете виконувати завдання в наш історичний відрізок. Як десятки ваших попередників в минулому. Найчастіше ви будете діяти наодинці, але в разі необхідності зможете допомагати один одному та зв’язуватися зі мною».
Голос старого Наставника в голові Хухліка почав стишуватися, спогади відійшли на другий план, реальність повернула свою чіткість.

Ще одна спроба. В його житті вже було кілька успішно виконаних місій, тепер – ця. Страсбург XV століття не надто сприятливе місце для невеликих тварин, а також для членів Ордену, яких не мали бачити люди. Хухлік обережно повернувся до майстерні і визирнув з-за речей, за якими знов сховався. Попередня свічка давно догоріла, але схоже, що чоловік встиг запалити наступну. І заснув. Просто зронивши голову на руки, складені на столі, біля покресленого пергаменту. Хухлік обережно заліз на стіл і максимально тихо, щоб не потривожити людину, взяв перо. Зранку, коли герр Йоганн прокинеться, він здивовано буде дивитися на малюнки, які зробив вночі, але цього не запам’ятав. Це виявиться креслення друкарського верстата та окремих рухомих літер до нього. З цього моменту розпочнеться масовий друк книг, інформація та знання почнуть швидко поширюватися світом. Але це буде згодом. Хухлік це знав. Він подивився на невеличкий медальйон, який висів у нього на шиї на тоненькому срібному ланцюжку. Маленький камінчик, що світився блакитним світлом, ховався у м’якому хутрі на животику одного з кращих членів Ордена Стабілізації. Сяйво згасло: місію виконано. Він може повертатися.

Він любив повертатися. З того моменту, як Світи розійшлися, тільки хухліки зберегли здатність переходити між ними через свої нори, вхід в які починався під водою. Чому тільки їхня раса не втратила це вміння – не могли сказати ані чарівники, ані навіть дракони. От і зараз, він проплив під водою до входу в тунель, який вів в нору. Обтрусився і проповз далі, до одного з бічних ходів. В момент повороту за ріг Хухль відчув легке запаморочення, яке швидко минулося. Світло. Його завжди дивував контраст між напівтемрявою нори і яскравістю цього Світу.

– Привіт! Я радий, що ти повернувся! – на зеленій галявині, залитій сонцем, під великих дубом біля річки сидів молодий ельф, хоча по зовнішності вгадати вік було складно. Як і у більшості ельфів, його одяг був в зелених та коричневих тонах.
– Привіт, Ралíн! Я теж радий повернутися. Все ж таки умови в середньовічних містах так собі. Але я сподіваюся, що недарма там був.
– Все вийшло?
– Так. Тепер інформація почне швидко поширюватися між людьми. Набагато швидше, ніж раніше.

Хухлік присів на траву поруч з другом і сперся спиною на теплу шорстку кору дерева. Він прикрив очі, з задоволенням підставляючи мордочку променям сонця.

Спогади. Він знову невпевнений у собі хухлік, який тільки пройшов перший етап відбору. І знов в голові зазвучав голос Наставника: «Колись наш Світ і Світ людей були єдині. Магія та магічні істоти жили поряд з людьми. Але одного разу, за їхнім літочисленням приблизно у XII столітті, щось відбулося. Наші Світи почали стрімко розходитися, і якщо Світ людей залишався міцним, наш поступово почав слабшати і зникати. Про нас там залишилися згадки тільки в казках. Тоді в Магічному світі було вирішено скликати Раду Втаємничених, до складу якої ввійшли наймудріші представники розумних рас. Навіть дракони. Це було досить складно, адже відносини між всіма були різними. Але у нас була одна мета: вижити. Завдяки магії та таємним знанням драконів стало зрозуміло, що єдина можливість стабілізувати нашу реальність – зробити так, щоб максимальна кількість людей захотіла, аби цей – наш – Світ з усіма його істотами існував. І тоді створили Орден Стабілізації. Чому саме хухліки і надалі можуть проходити між Світами, було незрозуміло. Та й зараз теж, якщо чесно. Але саме з нас почали відбирати тих, хто може в ключовий момент історії її змінити. І змінити таким чином, щоб люди в нас повірили. Просто казок і пісень вже не вистачає…»

– Ралін, ти ж був тоді, на Раді? Скільки нам доведеться стабілізувати наш світ?
– Був. Я думаю, пройде ще не одне століття, поки наш Світ відновиться і повністю стабілізується. Якщо це взагалі можливо.
– А як Рада обирає, хто саме з людей має змінити щось в їхньому Світі? І як вирішують, яким саме чином?
– Я не знаю. Ваш Наставник отримує завдання від членів Ради та амулет, який вкаже на потрібну людину. А далі він сам вирішує, хто з вас найкраще підходить для цього завдання.
– Це я і сам знаю. Добре, мені потрібно зараз ще зайти до Наставника, розказати про місію і записати у Книгу подробиці.

Знову світло. Як завжди. Зелена галявина зі старим дубом і ельф під ним. Все ж таки він чекав.

– Привіт! Я радий, що ти повернувся!
– Я теж, Ралін!
– Все вдалося?
– Так, але це було дуже складно. Цього разу ми були задіяні всі одночасно – шість членів Ордена в різних місцях. Але технології стрімко розвиваються. Незабаром ШІ вийде на новий рівень і інформація, зокрема про наш Світ, почне розповсюджуватися та генеруватися без обмежень, будь-ким.
– Так. Колись ми саме про це і мріяли. Кажуть, що наш Світ вже стабілізувався настільки, що в деяких місцях магічні істоти знов можуть проходити між Світами. Ти до Наставника?
– Так. І, як завжди, в бібліотеку. Не підеш зі мною?
– Ні, звичайно, туди ж пускають лише тих членів Ордену, хто пройшов всі випробування.
– Не хочеш стати одним з нас?
– Хухліком? – ельф посміхнувся. – Вже, мабуть, не вийде. Але ж до членів ордену входять і інші раси, власне, ті, хто беспосередньо планує ці місії. Так що, можливо, колись.

Ельф залишився сидіти під деревом, дивлячись як його друг неквапно, незграбно перевалюючись на лапках, йде до старого будинку. Як і покоління його попередників, яких він проводжав та зустрічав. Він пам’ятав їх усіх.

Бібліотека. Стелажі з рядами запилених книжок, сонячні промені лягають на підлогу та стіни, підсвічуючи часточки пилу, що літають у повітрі. Хухлік бере знайому старовинну книгу, якій сотні років. Всі хухліки, які повертаються з місій, залишають в ній короткий опис. Він любить тримати її в лапках, відчувати вагу книги, її запах, торкатися сторінок. Це історія та надія. Хухліки живуть доволі довго, більше, ніж люди. Але не безсмертні.

Запис на одній з перших сторінок, чорнила вицвіли і розібрати текст важко:

«14.06.1438 рік, Страсбург. Йоганн Гутенберг. Мені вдалося домалювати на кресленні схему типографського верстата та окремих рухомих літер до нього. В подальшому літери будуть відливати зі свинцю і робити на них дзеркальні написи. Гутенберг вважає, що це він намалював вночі, і продовжив далі розробляти верстат за моїми кресленнями. Книги стануть доступні всім».

«1480 рік, Гертогенбос, Габсбурзькі Нідерланди, Священна Римська імперія. Ієронім Антоніссун ван Акен (Ієронім Босх). Місія провалена. Художник побачив нас, але сприйняв за дияволів. В результаті він став ревним католиком. Неймовірна художня майстерність, але Ієронім заперечує існування магії, конфлікт його віри та прагнень втілюється в гротескних картинах. Для наших цілей ми його втратили. Але він зобразив нас на одній зі своїх картин – «Смерть скнари». Щоправда, у вигляді демонів. Якщо подивитися на фігури під скринею, можна побачити наші портрети. Так би мовити, члени Ордена за роботою. В житті ми набагато миліші, але художник так бачить, що ж поробиш. Добре, що інші люди сприйняли його розповіді і малюнки за фантазії».

Далі кілька записів неможливо розібрати через вплив часу. Аж ось наступний:

«10.11.1617 рік, Сен-Жерменське передмістя. Рене Декарт. Він дрімав в старовинному баварському будинку з великою дерев’яною піччю. Потрапити всередину кімнати було нескладно. За допомогою амулета вдалося навіяти сон: ніби «дух правди» докоряє йому за лінощі. Цей «дух» переконав Декарта в тому, що йому в житті необхідно довести придатність математичних принципів для пізнання природи та їхню велику користь, оскільки вони надають науковим знанням чіткість та певність. Декарт після цього почав активно заглиблюватися в математику. Дракони кажуть, що це дуже важливо».

Ще декілька вицвілих записів, знов інший почерк, каліграфічний, читати легко:

«Серпень 1826 року, Франція. Августа Ада Кінг, майбутня графиня Лавлейс. Дівчинка з мамою в круїзі Європою. Мені вдалося трохи поспілкуватися з Адою, коли вона приходила ввечері посидіти біля річки. Вона вважає, що це сни. Я розповіла їй про величезну машину-птаха, що здатна літати. Ада хоче побудувати літаючу парову модель птаха, вона в захваті від винайденої нею науки «флаєлогії». Згідно розрахункам Ради, це захоплення в подальшому переросте у серйозне вивчення математики та через кілька століть допоможе створити машини та їхню мову, завдяки яким інформація, зокрема й про наш Світ, зможе швидко розповсюджуватися. Невже доведеться чекати кілька століть?..»

«Жовтень, 1856 рік, Порт-Гурон, штат Мічіган, США. Томас Алва Едісон. Одна з моїх найлегших місій. Хлопець часто відвідує Народну бібліотеку Порт-Гурону. Хоча йому лише 9 років, швидко читає. Мені вдалося поставити на полицю потрібну книжку так, щоб він її побачив. Це – «Натуральна та експериментальна філософія» Річарда Гріна Паркера, в якій є майже всі науково-технічні експерименти нашого часу. Цікаво, що винайде цей малий, коли виросте? Мудрі не стали б відправляти членів Ордена просто так».

«Серпень, 1881 рік, Париж, виставка техніки. Шарль-Антуан Люм’єр. Під час перебування на виставці Люм’єра вразив кінетоскоп – пристрій для перегляду рухомих зображень, винайдений Томасом Едісоном. Ввечері, коли Шарль повернувся в готель, мені вдалося зробити запис у його діловому щоденнику: «Потрібно спробувати випустити картинки з коробки». В подальшому ця фраза підштовхне його синів до створення кінематографа. Інформація про світ магії також максимально розповсюдиться по світу».

Наступний запис зроблений на окремому аркуші, схоже, це листок з записника, який потім підклеїли в книгу:

«27.10.1916 рік, Північна Франція, Битва на Соммі. Дуже складне завдання. Сотні людей, які стріляють один в одного, вибухають снаряди, безлад. Я думав, що знайти одну конкретну людину тут – неможливо. Найважче моє завдання. Бліндаж 11-го батальйона Британських експедиційних військ, нарешті амулет вказує, що я близько. На нарах лежить молодий солдат, він марить – окопна гарячка. Схоже, це саме він. Ще б не нахвататися і мені тут вошей, які її переносять. Після повернення треба буде зайти до друїда, щоб перевірив. Рада знала. Звідки вони знають, що потрібно? Мій амулет. В ті моменти, коли солдат приходить до тями, я проектую прямо на стіну бліндажа картинки з нашого Світу: ельфи, маги, дракони. Перед тим як знов поринути в марення, він дивиться здивовано на мене і повторює: «Напіврослик…волохаті ніжки…» – Ну, я розумію, що він не в собі, але ж не настільки вони волохаті. Тобто, волохаті, але симпатичні. Через кілька днів солдата евакуюють в госпіталь. Це молодший лейтенант Дж. Р. Р. Толкін».

Далі знову записи в Книзі. Змінюються почерки та чорнила, за п’ятсот років їх тут десятки.

«Серпень 1905 року, Східний Вельс, будинок Літтл Лі. Клайв Стейпплз Льюїс («Джек»). Клайв з братом багато читають, у їхнього батька велика бібліотека. Мені не складно було підкинути їм книгу Беатрікс Поттер «Казка про Білку Наткін». В книгу вкладений малюнок-нарис: фавн з парасолькою посеред засніженого лісу. Далі все зробить їхня фантазія».

Знову записи, Хухлік передивляється їх побіжно, вихоплюючи тільки перші рядки:

«1962 рік, США. Джозеф Карл Робнетт Ліклайдер (CR або «Lick»). Висловив задум Всесвітньої комп’ютерної мережі…»

«1967 рік, Берклі, штат Каліфорнія, США. Урсула Кребер-Ле Гуїн. Parnassus Press, «Чарівник Земномор’я…»

«1974 рік, США. Ернест Гері Гайгекс та Дейв Арнесон. Створення настільної гри Dungeons & Dragons…»

«03.08.2023 рік, Larian Studios. Baldur’s Gate III – ізометрична рольова відеогра, заснована на настільній рольовій системі Dungeons & Dragons 5-го видання…»

Хухлік знову вчитується в текст, вихоплюючи поглядом більш ранній запис.

«1976 рік, Пекеруа-Бей, Нова Зеландія. Пітер Роберт Джексон. Схоже, у хлопця неабиякий хист. Довелося трохи постаратися, щоб все зійшлося. Ідея з запискою-бажанням на день народження, нібито від Пітера, була вдалою. І вчасно потрапила на очі другу його батьків, не без моєї допомоги. Тепер у Пітера є своя власна кінокамера. Можливо, моє покоління ще встигне побачити фільми, які він створить».

«22.09.1978 рік, США. The American Tolkien Society. Перше святкування Дня Гобіта у світі…»

І знову Хухлік перегортає сторінки, в кінець записів. Їх багато, подій стає дедалі більше. Він впізнає почерки своїх товаришів по Ордену:

«18-19.09.2021 рік, Греція, Фестиваль фентезі…»

«Червень, 2023 рік, Midjourney. Вихід нової версії Midjourney 5.2. Можливість створювати зображення за допомогою ШІ…»

«Серпень, 2023 рік. Бельгія, фестиваль фентезі Elftopia…»

«22.09.24 рік, Київ, Україна, фестиваль фентезі Ukrainian Hobbit Day…»

«Березень, 2024 рік. Організація фестиваля фентезі Sudeley Castle, Cheltenham, який відбудеться 18-20 липня, 2025 року у Британії…»

Далі лише один запис:

«Травень, 2024 рік. В OpenAI презентували нову модель GPT-4o (omni), яка здатна аналізувати текст, аудіо та відео та відповідати в режимі реального часу. Складно. Довелося одночасно працювати всім членам Ордена, в кількох країнах. Як і в попередніх місіях, пов’язаних з ШІ. Зміни відбуваються дуже стрімко, важко встигати спрямовувати події в потрібне русло. Можливо, незабаром наш Орден стане непотрібним. Світ змінився».

Останній запис зробив він. Поки що останній.