1933

Вікна прозорі, блискучі шпалери, а на підлозі новенький паркет.
А уночі ми чуємо кроки… скрипучу підлогу і тихий скрежет…
Це душі голодні, та ти їх не бійся
Згадай, помолися й свічу запали…
До горя старого не будь ти байдужий – біда щоб така не сталася ще!
Колись в цім будинку жили українці
Робили у полі й співали пісень
Раділи життю і діток учили
Любить рідну землю … та прийшов чорний день…
Не засуха землю накрила, не повні, а чорний страшний радянський дракон….
Він біг по землі, він нищив худобу,
Зерно відбирав… вже не чути пісень…і плачу не чути…
Затихли всі люди… затихли і зникли…немає людей…
Їх душі і досі не знають покою…
Заходять в домівки, шукають молитви…благають людей
Згадати їх муки і не допустити
Повтору такого …не допустити страждання дітей…
Це був тридцять третій… і ми пам’ятаєм…в цей день українці не співають пісень, лиш свічку запалять й в молитві згадають замучених голодом рідних людей…