Вовкулака і упир

Сиділи якось двоє – вовкулака та упир
На кладовищі, і хочеш – вір, не вір!
Балакали всю ніч, балакали досхочу
“Чом перетворюєшся ти лиш вночі?
Чому не втримаєш ти срібла у руках?
Чому уся спина твоя у реп’яхахах?” –
Розпитував друзяку вже упир,
Але чув лиш сміху вир.
Згодом вовкулака почав відповідати:
“Удень я хочу з людьми в карти грати,
Людську їжу куштувати і з людьми балакать,
Щодо срібла – сам не знаю, хочеться плакать як його тримаю, так пече воно мені, це просто жах!
І я ще біг сюди крізь поле, ось чом я у реп’яхах”
Балакали вони всю ніч, аж дочекалися світанку,
Коли з’явився гробовщик на ґанку
Своєй халупи й підійшов
Повчальним тоном та й проказав:
“Гей, вовкулако, йди додому. Тобі вже час. А ти, упир, залазь в могилу, закопаю тебе враз!
А завтра викопаю – то продовжите сидіть
Давай-давай, бігом, ми мало часу маєм, нема чого тут нюні лить”
І пішов вовкулака додому, і ліг упир в могилу
І закопав його дідусь і пішов руки мить з милом.
А ввечері знов розкопав – і знову впустив вовкулаку з поля
І знову дав їм час щоб відпочити від нелегкої долі