Легенду цю я таки розповім,
А правда чи пил — Вам обирать.
От тільки затім…
Мене не кляніть!
Ну що, почнімо наш спів?
Жив собі Бог і горя не знав,
Купався в золоті, світлі, добрі,
Та зрештою рок злий спіткав…
По той бік ріки — темне дитя,
Втопало в страху, пороці й злобі чужих,
Без батька, і в обмін на матері життя.
Між ними — діва бліда
Уся в темних плямах вона,
За товариша їй тільки біда,
Інакше ж — лишиться одна.
Сплелися нитки долі —
Божим світилом стала поволі.
Розповзлася з серця отрута,
Така — що тепер повік не забута.
У коси вплітала клинок,
На їх останній танок…
У вирі здіймається світ,
Сонце кануло в ніч.
І скільки триватиме літ,
Хаос той зусібіч?
Що володарюють над ним,
Темне дитя, бліда діва, і Бог…
Поетична філософія)
Гарно