У мареві ілюзій
Незліченні вогні
Ні, милий місяцю, я не злюся
Ця ніч прирівняна до сну богів
І спогади немов цілунок
Як ніжний оксамит
Ми вкрали у Морфея цю барвисту люльку
Розпалюємо сни, усе димить
Селена все ходить-бродить
Примха богині отака
Мене це має насторожить?
Бо де ж її та колісниця зі срібла?
Тут на хмарках Харити та Ірис
Вони махають сміючись мені
Та підіймаюсь і лечу я ввись
Стрибаю у міраж солодкої брехні
Промахуюсь, я падаю немов у чорний онікс
І бачу тут серед світів
Рум’яний і лукавий образ – це Діоніс
Він свою хтиву сітку мені сплів
Блукаємо з ним по узгірку
Як оті злодії облудні
Ми крадемо нектар з Олімпу
Ніби Прометей святі вогні
Мій місяцю
Як шкода полишать ці сни
Більш не провідаю небесні храми я оці
Бо від реальності мені вже не втікти
Справді, як заплутаний сон)
Цікаво