Намаріе, меллон! (з ельфійської: прощавай, друже)

Скажи, мій друже, що то є свобода?
Чому за неї треба воювати?
Це все, що є у вільного народу:
Свобода, вітер, пісня, дім і мати!
Червоні соковиті ягід грона,
Дзвінкий струмок, веселий сміх дитячий…
Але ми знов чекаємо дракона,
Чатуєм подих злісний і гарячий.
Він лізе, жаром дихає щосили,
З одною лиш метою: убивати!
А в наших підземеллях гноми сиві
Повстали, щоб мечі для нас кувати!
А наші матері плетуть кольчуги,
Ладнають стріли діти край дороги.
Ти тільки, друже, залишайся другом,
І ми у дзвони вдарим перемоги!
Стьмяніло небо. І подуло жаром.
Вже чути, як гудуть убивчі крила!
А синя птаха з невимовним жалем
У піднебессі там заголосила!
Упав мій друг. Упав десятий, сотий…
Дракон нажерся крові до знемоги! Ціна життя – це прагнення свободи,
Жага своєї, вільної дороги!
Прощай, мій друже! Відлітай із миром!
Тепер твій дух дзвонитиме у дзвони.
А ми нагострим леза і сокири.
Нам – жити! До наступного дракона.