Війна Богів

Поглянув чарівник у сірі небеса,
Що були у той день такі крихкі.
Безсилі були його руки чарівні,
Ланітами котилася гірка роса.
Побачив відображення в сльозі,
Усього горя, що чинилося у світі.
Те лихо люд прийняв як в заповіті,
Прокляття було те – “Війна Богів”.
Не захистить тебе жоден чарунок,
Чарівники забуті та безсилі.
Бо хибні божества крутили,
Фортуни колесо у прірви шлунок.
Народи нищились і не лишалось свідків,
Давно вже казани так не жаріли.
Жахали щойно скопані могили,
Що стали на заміну обелісків.
Брудні ідеї призвели до дійства!
Божественне невігластво, жадоба!
Коли Великі велись як худоба,
Відбувся прояв заздрощів й блюзнірства.
Йшов день. Йшов рік. Століття за століттям,
Терор та святість продовжували панахиду.
Від світу не лишалось ані сліду,
Але ж «все пройде» промовляли за повірʼям.
Чи стане це кінцем часів, чи ні,
Ніхто зі смертних це не знав.
Але ж цей вірш хтось написав,
Цей автор був як квітка навесні.