Чорні Скелі

Я прийшла, бо дорогу
Знайшла між зірок,
Де карти вказали провалля,
І знаю, ти можеш
Пустить на місток,
Щоб звідси втекла я подалі,
Від місць, де у мені зростає пітьма…
Дивись, вже волосся чорніє,
І спрага ця дика, що крові сповна
Напитись людської волію!

Я зможу провести між Чорних Скель,-
Сказала чаклунка тихо.
Місток як побачиш, очі заплющ,
Біжи й не тривожся за лихо.

І йшли вони разом, чаклунка й дівча,
Їм змії кидали прокляття,
А міст, що між скель потойбіч визирав,
Манив їх знімати закляття.

Назад поверталась чаклунка одна,
І сльози пекли сірі очі.
Не знала дівчина, що темінь душі
Зцілити не можна у ночі.
А міст пропускав лиш звичайних людей,
Створіння випалював інші,
І попелом їх малював між тіней,
Щоб Скелі чорніли ще більше…