Сказання про кельпі

Смерть тут має розкошлану гриву і срібні підкови
– не ходи, не бентеж, не буди тихе літепло поночі –
скрізь чатують тумани, у них не діждешся ти помочі…
Казка давня, як світ, і навряд чи згадаєш, відколи
із драглистих боліт під замислене піяння трощі
біла тінь манівцями крадеться і зирить на стежечку –
мандрівців заблукалих у нетрях щоночі вистежує,
і безсилі кинджали освячені, псальми і прощі.
Аргамак білосніжний, та хижа зміїна постава…
Загнуздай, необачно відважившись, – схилиш ти голову.
Лет шалено короткий – забрижить і візьметься колами
каламутна вода, як склепіння підступного ставу…