Мандрівний дух (Розлука)

Жовта завірюха стукає в вікно,
Ми з тобою, друже, зіграєм в доміно.
Осінь спритно кине погляд у вікно,
І несеться далі, в темне полотно.
Фарбами малює, обтира поли,
Що сама запнула в високі чоботи.
Ти налий у чайник терпкий м’ятний чай,
Сам же він остигне, не дивись, чекай.
Він зігріє нашу сивину-журбу,
І розтеплить душі, що підуть до сну.
Час тривожний пройде, він не став чекать
Доки стихне вітер, втомиться завивать.
А за ним у далі, я зберусь, піду,
Ти лишайся, друже, борони судьбу.
Та твоя, єдина, точно жде тебе,
Крилами здіймає, пісню гірку ллє.
Подивись на неї, пригорни її,
І згадаєш мене, певно, на весні.