Русалковий вир

У річці, де хвилі танцюють прекрасні,
Де водорість ніжне мов намисто сріблясте,
Русалки живуть, веселяться весь час,
В їх світі ні смутку, ні спокою враз.

“Гей, сестри, до танцю,  ніхто не сумує!
А далі – до співу, нехай грім почує!”
“Ой, диво, сестрички, це ж пан під водою!
Штани залишив він у млині за горою!”

Русалки регочуть: “А пан-то чудний!
Пірнув до нас в гості та став безголовий!”
Та пан, розгубивши й честь, і піджак,
Втікати на берег почав, як вітряк.

А поруч, під каменем, рак барабанить,
Його від русалчиного сміху все п’янить.
А сом глибокодумний читає їм вірші,
Бо думає, може, сподобається більше.

“Ха-ха! – каже одна, – який ти поет!
Пиши краще байки про водний банкет!” 
Русалки регочуть, вода аж іскриться,
І навіть місяць на небі сміятися вчиться.

Та вранці, як сонце торкається річки,
Вони замовкають, втікають до нички.
Щоб знову у ночі, як зірка зійде,
Влаштувати свій бал у світі води.