Мене ти лісом заблудила

Я стрів тебе,
Мене ти лісом заблудила.
Мене за серце ти вхопила.
Тепер я — тінь себе.

Ти стрів мене,
Чужинця лісу швидко помічаю.
Клубок жаги для тебе розплітаю.
Життя твоє от-от мине.

Та щось пішло не так,
І ролі наші ми змінили.
Твої обійми полонили.
І серце б’ється в такт.

І скільки б не топила ти мене,
Укотре перед лісом я стою.
І скільки б не блудила я тебе,
Укотре бачу тебе в цім гаю.

І хоч би слово ти зронила!
А я мовчу.
І хоч би волі дав хвилину!
У ліс злечу.

У спогадах зринають миті,
Що вже давно дощами змиті.
Там бачу образ твій далекий,
У сірім серці біль нестерпний.

Пусти, прошу — немає вороття!
Тебе триматиму я міцно…
Щоб разом ми зустріли забуття!
Віднині, ти і я — навічно.