Небо заплакало клаптями попелу

Небо заплакало клаптями попелу,
Гори вдивляються в прірву пітьми,
Десь на землі молода чарівниця
Ворога тіло вкриває слізьми.

Магії давньої владарем темним
Став чарівник, що добру лиш служив,
Силам химерним, заплутаний в лихо,
Путь із забуття в сьогодення відкрив.

Юна чаклунка — надія народу —
Прагнула тінь оповити вогнем,
Та за осяяну світлом свободу
Зрадити мала серце своє.

Справдилось відьми старе віщування,
Долю лиху не вдалось обійти:
Стало прокляттям чисте кохання,
Світ розчахнувся в пекельній борні.

В лютій завії зчепилися сили,
Чари розкраюють простір і час,
Сонце сховалось за хмари свинцеві —
Відблиск надії останньої згас.

Та боги над ними вже пишуть легенди
Інших часів, що назавтра прийдуть,
І Фатум підписує вирок смертельний
Тому, хто не має перемогу здобуть…

Небо все плакало клаптями попелу,
Світанок осяяв прірву пітьми.
Там на землі молода чарівниця
Коханого тіло вкривала слізьми.