Кохана

Вона не мертва, он — диви!
Стоїть, тобі сміється.
Рум’яні щоки, не бліді
Хоч серце і не б’ється.

Біжи із нею у танок,
Щоб сон вас не зборов.
І не дивися, не дивись,
Що стер вже ноги в кров.

Прилинь до неї, обійми,
Прилинь, прилинь, коханий!
Здалось, нема в неї спини?
То лиш очей омана.

Згадай лиш пестощі її,
Її прекрасні очі.
І як тремтливо на душі,
Коли вона лоскоче.

Відчуй ті руки на собі
Невтомні та неспинні.
І лиш на смертному одрі
Побачиш — не людина.

Замовкнеш, стихнеш назавжди,
Скінчився час утіх.
І лиш душа, що з тіла йде,
Почує мавчин сміх.