На перевалі Борго

Шурхоче листям уночі,
Шепоче в лісі вітер
З гіллям поплетеним.
Ачи, щось хочуть затаїти?
І тиша з шорохом злились
В жаскую колискову.
Завмерло все. Поснуло скрізь.
Одні дивились сови.

І заскрипіло крізь цей сон
Столітнє деревище.
А потім ще і в унісон
Мов звідусіль, все ближче
Старечий сміх у скрипі тім –
Рипіли коліщата.
Туман поплив і в нім густім
Конструкція дощата

Вперед пожбурена хвильми.
Остов шкірився хижо,
Летів, щілинами грудьми
вдихаючи ніч свіжу,
Усотуючи, як хижак,
Що здобич вчув, безтями.
Тавром на дошки срібний знак
Крізь хмари впав, на плями.

І в чорній гнилі, мов рубін,
Сяйнуло блискавично
Криваве око. Кігтів клин
Розтяв свій гроб правічний,
Іскрами друзки навсебіч
Трухлявого багаття
Пурхнули в потойбіччя ніч.
І розцвіло латаття:

Шкірясті пелюстини крил
Розчахли з-під лахміття,
Гротескним виглядом вітрил,
Розтерзаних століттям.
Сміявся шумом вітру ліс,
Тріщало все, рипіло.
Й розтало в ночі шовку кіс.
Лиш очі сов світили.