Мавкина сльоза

Утоплена душа не в морі
на дні криниці зосталась.
З жагою вилізти на гору,
топила Мавка всіх підряд.

Кому шнуром обкута шию.
Хто плигне сам у забутті.
Та чари діяли не вільно,
в обмежені святами дні.

Зима прийшла. Собі кружляла
у крижаній, живій воді.
Образа спати не давала.
Чому всі живі, а вона ні?

Сльозу свою в відро підклала
якійсь привабливій вдові.
Пару ковтків – сльоза пропала,
вже проявилась восени.

Дитя, дівчисько народилось.
Привабливе, як не крути.
В літах дорослих – неймовірна,
несла в собі сльозу біди.

Тягнуть труну. Хтось вже загинув.
Для Мавки – втіха. Дівці – ні.
Ота криниця все манила.
Дівчину тягло. О! Туди.

Краплина знову покотилась,
крізь браму виміру пройшла,
у серце Мавки просочилась…
Звільнилася обох Душа.