Коли плаче відьма

Коли плаче відьма, десь помирає світ,
Створений нею і зламаний також нею,
Коли плаче відьма тане одвічний лід,
Й відчиняються навстіж
Закриті назавжди двері,
Коли відьма плаче
Море виходить із берегів,
І з’їдає сушу, і стає таким темним-темним,
Коли відьма плаче народжуються сотні чорних котів,
Й похмуре небо стікає повільно на сіру землю,
І земля прокидається, солодко потягується,
Струшує сон,
І розквітає на ній щось нове, щось невідоме досі,
І мільйони сердець починають битися в унісон,
І тоді відьма бере себе в руки, посміхається й тихо говорить
“Досить… “