Мандрівниця

За краєм, де вітер між зірками грає
Є Мандрівниця, що душі стрічає.
Вона душі до спокою тихо збирає,
І кожен в ній бачив за ким серце страждає.

Ось троль біля мосту: “Моя ти дружина!
Ходи, обійму, бо важка в мене днина!”
Дракон пролетів та вмить повернувся:
“О тату, це ти? А я знов загубився!”

Для хлопця з села – була його мати,
Для гнома старого – це брат бородатий.
А ельф побачив свою першу кохану,
Вовкулака ж згадав дитячу свою зграю.

“Моя ти примара?” – питають всі враз,
Та відповідь чути: “Та ні, я до справ.
Я – та, хто між світами стоїть,
Я – та, хто дає вам останній похід”.

В таверні за краєм, де ельфи й орки,
І тролі, і дракони, і люди, й вовки –
І гноми, і велетні, і відьми, і кішки …
Сміється упир та скелет підтримує кістки.

Дівчина всім розливає по чарці,
Бо навіть у смерті є жарти і танці!
“Гей, вип’ємо за те, щоб ніхто не боявся,
Щоб кожен у мирні часи перероджувався!”

Всі бачить в ній найцінніше в житті –
Того, хто веде їх крізь різні світи.
І навіть дракон, що горить полум’ям,
Сказав : “Мандрівниця, дякую вам!”.