Добрий Шубін

Гора росте, де сходу степ. Осіло зло в печерах.
Насипав корм у миску орк і кличе всіх вечерять.
На пузі щит, у вусах щі: «Памянєм осєнь, што лі».
Парує спирт. Луна та спів тиняються по штольні.

В печері сміх. Надворі сніг. До вітру ходять часто.
Почув орду з лежанки дух, що спав собі під карстом.
Підскочив дід, кожух надів, дістав вогонь із груби.
Ліхтар підняв: «Чекай, гірняк, тебе врятує Шубін*».

В підземний зал дорогу знав, у юності принаймні.
Забув і гак давав ногам, і виліз до вбиральні.
У гніві дух ламав руду, летіли іскри з ями.
«Блєстіт, ого!», — в пітьмі вогонь помітив хтось із п’яних.

Внизу якби знайти скарби… Гудуть на здобич горни,
Щоб їх з мечем углиб печер повів жадоби вогник.
В тісний забій усіх завів. Лежить орди навала.
«Скарби для вас — вугля‌рський газ, у нас його чимало», —
Сміється з них. Дістав сірник, котел готує орчий:
«Чортів привів, кажіть — привіт! Бо дідо спати хоче».

*Шубін — дух шахт у віруваннях гірників Донбасу. Зазвичай добрий, але не завжди.