Русалка

Звисають до річки ноги стрункі,
З кос, наче з неба, полляють річки.
Сміється примара, вишкірює зуби,
Та дивиться вниз на хлопчину понуро.
Тоненькі зап’ястя тягне донизу,
Оголена постать, мов хвиля, полізе.
В очах у молодого – лиш дим та вона,
Бліда, як сніжина, розкішна, як Явь.
То вийде білявка, то стане у тінь,
А очі у дівки – небесна гладінь.
Заманить прекрасна у воду хлопчину –
Потоне наївний у водних пучинах.
Така Божа кара за синії очі,
За біле волосся та темнії ночі.