“Я шукаю венерянку” – сказав він,
Продивляючись мій плейліст
В пошуках знайомих пісень.
Я підібрав його на трасі “М-01”:
На заправці почув дивний свист
З того боку, де сів його корабель.
Він продовжив: “ми бачились раз,
Закохалися одне в одного до нестями
Та домовилися зустрітися на Землі”.
Я петляв поміж сел і трас,
Намагався уявити, які вони – венеряни,
Щоб допомогти своєму марсіянину знайти Її.
Він обрав трек про космос і смерть,
І в салоні з колонок заграла пісня
У якомусь з мінорних ключів.
Раптом щось на узбіччі блиснуло ледь-ледь,
Й марсіянин вхопив мене міцно:
“Не смій обертатися і мовчи!”
Але я обернувся, й побачив Її:
Вогняну невимовно, пекуче красиву
Та мої руки самі пустили руля…
Підбігали стривожені водії.
Танцювали асфальтне танго струмки бензину.
Грала пісня про космос і смерть від краси венерян.
🤍