Вальпургієва ніч

Око сіпається в сича
в Впальпургієву ніч!
Я рихтую свого Меча –
уявіть, як мені?!
Відьми шастають крадькома,
ню, а може, і ні.
Я не відьма, я трохи маг.
При живому вогні
проявляються на Мечі,
(хто б побачив – зомлів!),
візерунки якісь, ключі
дивних знаків і слів.
Він незримий, та не для всіх,
для душею сліпих,
ніби цифра магічна сім:
розвивайся чи …спи!
Час непевний – ця ніч, котра
(як боїшся – не йди!),
розколошкує силу трав,
сонця, вітру й води.
Розбруньковується Земля,
й Темний Ліс – древній Бог.
…Я при лісові й при полях
чаруватиму, бо:
око сіпається в сича,
уявіть, як мені…
Маю силу свого Меча,
аж тепер – по війні!