У пошуках тіні-радника

Він щастя довго добивався,
Від себе і біди страждав.
Але ніколи не здавався,
І аж ніяк не помирав.

Померла жінка в нього, діти,
За ними вже давно тужив.
І, позабувши все на світі,
Він просто далі собі жив.

Та все не просто в цьому світі,
Бо кожен має тінь свою:
Дає поради, щастя миті,
Порад не чув він по життю…

Бо тіні в нього не було:
«Він проклятий» — кричали люди.
Не вірив тоді в ані що,
А інші від тіней все чули.

Заплутався в собі, та й годі,
Життя сенс втратив чоловік.
Піддався він тоді свободі,
Від ста́рого життя утік.

Він в пошуки тіней пішов:
Це там, де страху не було.
В собі він тиху тінь знайшов,
Що в темряві, в душі жило..

«Благаю, тінь, відправ мене
Де діти, жінка, всі живі!» —
Він попросив лише одне:
«Поринь мене у вічнім сні…»