Кібергонки

«Кібергонки»

Полішинель в Кіберпанку

Таємний чат

— Повідомляю секретну інформацію. Користувач і пароль: root/root.
— …
— На старт! Увага! Руш!!!
— …
— Стоп гра! Ангел вижив, кіберполіція не зʼявляється, тому всі новачки залишаються в грі! Радійте!

Персональна інформація

— Ти знову купив новий ноут? Чому ти продовжуєш грати ту дурну гру? — промовила Ненсі, — ти ж марно витрачаєш тисячі доларів щомісяця.
— Я зобовʼязаний виграти наступний тур. Це справа принципу. А гроші я заробив… та ти і так знаєш мої методи заробітку… але ця гра — це щось інше. Її треба зламати! — відповів високий блондин.
— Я розумію, що ти не божевільний, але навіщо це все? Ти ж не вважаєш себе справді ангелом-охоронцем для цих новачків? Можливо варто вже зупинитися?
— Ні, Ненсі! Я не можу зараз все покинути. Вибач, але ти знаєш, що мене дійсно сприймають як ангела-охоронця. Тому я зобов’язаний завершити цю гру, щоб ніхто не загинув. Мене можна вважати останнім генієм кібергонок і ніхто не знає моїх особистих даних крім тебе. Тому я досі не в тюрмі, — з іронією відповів чоловік.
— Не лякай мене знову. Добре, грай! Я завжди тебе підтримую. Тільки, Ангеле, ввечері в нас інша гра, не забудь, — із грайливою посмішкою підморгнула смуглява Ненсі.

«Знову приходиться переживати. Бо не знаю ні правил кібергонок, ні суті ігор, ні тих кого Ангел спасає.» — такі думки кожного разу засідали в голові у Ненсі після розмов з чоловіком. «Його чари — це якийсь псевдокод, про який він вічно вголос говорить з незрозумілими репліками, наче він голосом програмує…».

Все це виглядає зараз для неї, після трьох років спільного життя, як шаленство. Але вникати детально не хотілося ніколи, бо чомусь він переконує весь час, що це небезпечно. Нехай, але він обіцяв, що це останній чемпіонат. «Геній кібергонок», «Ангел», «Ппп…» — не можна вживати імені, бо можуть підслухати, а це персональна інформація…

Новий ноут. Новий тур. Старий чат

В кімнаті завжди був бардак. Старі ноутбуки валялися по декілька штук в кожному кутку, а під столом по центру кімнати стояв чорний ящик із запчастина, які ніколи не можна було рухати чи витирати. Кожен раз, коли Ненсі заходила в кімнату або виходила з неї, погляд був прикований до ящика. Він заманював як магніт, а коли Ангел був у кімнаті, то завжди складав ноги поверх скрині. Ангел натомість вважав, що ця атмосфера дозволяє швидко знаходити необхідні складові, бо все лежить за певними асоціативними ознаками і найважливіше, щоб ніхто не переставляв нічого.

Ангел сидів і продовжував встановлювати операційну систему на новий ноут. Це треба було завершити менше ніж за годину, бо знову мають повідомити інформацію в старому месенджері про новий чат і хто не приєднається протягом однієї хвилини, то вибуває з гри і компʼютер блокується.

«Але як? Як вони блокують компʼютер?» — ці питання Ангел задавав собі кожного разу, бо не міг ніяк зрозуміти механізм блокування. Сучасні ноутбуки були захищені від програмного блокування. А доступу до його мережі ззовні ніхто не мав, бо геній кібергонок завжди закриває всі шлюзи до його кібернебес. Так він називав свою кімнату, в якій були всі існуючі методи підключення до інтернету — від повільного через старовинні телефони і до найшвидшого спутникового.

— Добре, операційка встановлена, — промовив блондин сам до себе, — залишилось ще двадцять хвилин. Зараз би чайку, але ще треба мессенджер відновити.

Ангел продовжував займатися настройками ноута. Встановив месенджер і підключив гарнітуру.

— Тепер треба пройти офіційну автентифікацію в чат. Добре, що держава не дозволяє розповсюджувати ці дані після авторизації. Все нормально, приєднався до чату.

Точно о пʼятій годині вечора, як завжди, прийшло повідомлення в месенджер:
— Повідомляю секретну інформацію. Користувач і пароль: root/root, — зʼявилося повідомлення в чаті.
— Та знаю, всі знають, одне і те саме кожного разу, — голосно промовив Ангел, — це вже двадцята гра, а нічого не змінилося. Тільки віртуальне середовище інше.
— Віртуальне середовище: Університет Оксфорд, — зʼявилося в новому повідомленні.
— Ого, не думав, що колись будуть гонки в цьому сервері. Невже студенти змінили престижне навчання на таємний кіберспорт? — продовжував говорити в голос блондин.

Ангел весь час спілкувався в кімнаті сам зі собою. Коли читав у чаті чи відписував у відповідь. Коли включав чи настроював техніку. Коли робив будь-яку роботу. Навіть коли обдумував план дій. Він вважав, що так чіткіше запамʼятовує інформацію, бо це йому нагадує живе спілкування.

— Ого, скільки тут новеньких. І що тепер? Як вижити? Вони ж зараз почнуть купувати готові чари і будуть вважати себе мега магами. І знову будуть гонки між багатими і розумними. Як я змучився бути багатим і розумним. Добре, не важливо. Треба прочитати правила.

Правила

«Кіберспорт заборонений законом від першого січня 2030 року. Кожен, чиї персональні дані засвітяться в грі або чий ноутбук згорить від перенавантаження, а чіп персональної інформації збереже відповідні дані останньої віртуальної сесії, буде притягнутий до суду…»

— Так, зрозуміло, все одне і те саме. Нічого за десять років не змінилося. Колись було класно, коли можна було заплатити штраф і продовжувати ганяти, а зараз суд і тюрма. Еххх, молодість-молодість, де ти?

Ангел підключився до віртуального середовища «Університет Оксфорд». Як правило кіберспортом займалися студенти, яких до двадцять одного року неможливо було посадити за будь-якими міжнародними законами, або професіонали, але в саме в цьому виді з дорослих залишилися тільки Ангел і два Демони. Найбільше, що цікавило затятого ігромана кожен раз в поганцях — хто вони такі? Демони були завжди дуже вправні і вибивали з гри саме професіоналів. Поодинокі випадки з початківцями — це було явно задля сміху. Їх не цікавили новачки, бо якщо всіх крутих вибити, то інформація про новачків автоматично вспливає, бо в гонках на виживання хотя б один захисник має вижити. Проте Ангел залишився тепер один з професіоналів-захисників. Наче останній з могікан. Наче вершник спасіння для всіх, хто загруз у цьому кіберболоті.

— Так, бачу гра через тридцять хвилин починається. Все як завжди. На чай чи каву часу нема. Треба запускати метеликів.

Блондин став і включив по пʼять ноутбуків в кожному кутку кімнати і ще пʼять перед столом. Їхній вигляд нагадував прадавні книги, з яких сипався порох і віяло цвіллю. Як вони ще були здатні працювати? Цього Ненсі так і не розуміла, але коли відбувалося щось неочікуване, то ігроман завжди витягував щось із ящика і швидко вирішував проблему. Це виглядало дуже ефектно, наче шаман робив ритуал…

— Добре, метелики взлетіли. Трансформаційний розгрузочний блок я включив заздалегідь, бо тепер стільки ноутбуків, що вони можуть при повній нагрузці спалити районний розподілювач. Аль найважливіше, що новітній відсікач зовнішнього доступу на маршрутизаторі оновив вчора. Бо ті сучасні закони дають можливість державі доступатися до різної інформації, тому виробники дуже халтурять. Добре, я вже готовий. Є ще декілька хвилин, щоб передихнути.

Тренувальний заїзд

Кіберспорт за попередні десятиліття змінився повністю до віртуального стилю. Гонщик міг сидіти в спеціальному кріслі і керувати методом повітряних дотиків до голограмних елементів керування. Проте професіонали таким не страждали, бо це дуже перевантажувало апаратуру. Натомість, кожен досвідчений гонщик на ходу корегував голосом автопілот і чарував з покращенням до машини. Ангел це робив базуючись на попередній історії, для цього він використовував десятки ноутбуків, в яких зберігалася історія його гонок з кожного чемпіонату. Він називав їх метеликами, бо під час підстопів вони робили віртуальний тюнінг машини. Кожен ноут працював автономно і порівнював складність траси з історичними даними і аналізував стиль їзди відносно попереднього тюнінгу і надавав рекомендації для нового покращення. А ноути за столом збирали це все в одне ціле і підсумовували висновки, але рішення затверджував Ангел. Такий складний механізм він придумав сам. Це була багаторівнева аналітична система без зовнішнього впливу, щоб кіберполіція або виробники ігор не взнали концепцію, тому все працювало вдома без використання хмарних технологій. Більшість професіоналів програвали в гонках через повільне перебалансування у віддалених віртуальних мережах… Саме невідома ні для кого модель метеликів давала Ангелу переваги швидкої адаптації і тюнінгу всіх складових машини, враховуючи специфіку кожного туру.

Тренувальний заїзд відбувався цілу годину, щоб зрозуміти особливості території. В гонках в кожному турі завжди були нові траси. Жодна ніколи не була подібна на будь-яку попередню. Тому гонщикам завжди потрібна була адаптація.

— Цікава траса цього разу. Є підйомів багато, отже прийдеться часто тормозити, — промовив Ангел і зупинив машину за пʼятсот метрів від фіналу. А ось це незвично. Потрійна звивиста змійка. Тут є про що подумати.

Новачки як правило просто ганяли, щоб побачити трасу. Геній кібергонок просто підключив зовнішній широкий обзор машини на 360 градусів і проїхався другий раз по трасі для підготовки інформації для метеликів. Аісля того зупинився на піт-стопі. В кімнаті потроху почали шуміти ноутбуки. Вони всі буди різні, тому шуміли також по-різному. Цей звук нагадував парник з метеликами, які злетіли і літають між стінами. Це було дуже ефектно.

Суть гри зводилася до того, щоб новачок фінішував першим або щоб хтось з професіоналів-захисників уцілів. Ангел не мав контакту з іншими гравцями. Тільки суддя міг йому інколи щось писати, якщо щось специфічне відбувалося на трасі або коли хтось вибув. Натомість, Демони спілкувалися між собою і мали можливість спільно обдумувати стратегію гри. Хтось з них міг фокусуватися на перемозі, а хтось просто таранив всіх підряд… Другого шансу гонщики не мали. Тільки на під-стопах можна було модернізовувати або оновлювати запчастини машини. Але це забирало час.

Інколи Ангел скучав під час гри, бо треба було просто їхати. Демонів тепер було тільки два, тому вони не часто завдавали йому шкоди. Фінішувати першим йому було не важливо, допоки хоть один новачок залишався на трасі. Змагатися з Демонами у швидкості було напрочуд складно, вони завжди надиво встигали найефективніше робити тюнінг власних машин. І це завжди дивувало дорослого захисника новачків. Це нагадувало справжні чудеса, на які звертав увагу тільки Ангел.

Перший тур

Гонка завжди починалася відмашкою в чаті. Це була традиція з-поза давніх часів, коли віртуальне середовище ще не було розвинутис. Консоль гри була зручна і надавала можливості виконувати різні функції крім водія, а саме керувати всіма учасниками піт-стопу. Саме цим процесом займалися метелики, а новачки робили все вручну.

Залишилася одна хвилина до старту. Ангел включив автокерування і розлігся на крісло з гарнітурою у вусі.

— На старт! Увага! Руш!!! — написав суддя у чаті.
— Все як завжди, — пробурчав високий блондин у відповідь, придивляючись у чат, наче очікуючи на ще одне повідомлення, якого звісно ж не було.

Перше коло траси проїхав спокійно. Один Демон розігнався і обігнав Ангела, але не зачепив його. А другий опонент відстав, наче готувався до маневрів і тарану по новачках. Новачки не знали, хто є охоронцем, а хто противником, тому могли інколи з нерозумінням і азартом просто таранити одні других, а це ще більше призводило до хаосу від чого зазвичай діставали перевагу тільки Демони. Інколи новачки виявляли Демонів і дружньо допомагали Ангелу розбити машину противника. Це були захоплюючі гонки. Практично без правил. Перемога давалася новачкам важко і рідко. В давні часи, коли Ангел був ще молодим, захисників-професіоналів було більше пʼяти і противників було теж не мало, то Ангел знав усіх союзників, бо вони не пропускали жодного чемпіонату, тому вміли спільно виявляти та таранили Демонів. А зараз, коли він єдиний захисник — приходиться дійсно доказувати, що ти геній кібергонок.

Гонки тривали три години без відволікання. Стратегія Ангела тепер була спрямована на виживання, бо хаос на трасі часто відволікав. Проте автопілот як правило вміло обходив усі проблеми, а метелики дуже якісно покращували машину через кожні декілька кіл.

Ангел лежав, спостерігав за процесом, слухав шум коліс у гарнітурі. І заснув. Ненсі ніколи не тривожила його під час гонок, тому він спокійно насолоджувався снами про море, на яке давно мріяв поїхати, але чемпіонати не давали ніяк можливості відволіктися. А найважливіше, що новачки платили за участь у грі, тому пʼятдесь процентів доходу передавалося Ангелу, якщо він виживав. Ненсі цього не знала, бо чоловік розказував їй інші історії, щоб не пояснювати глибину залежності від гри. Він не пропускав жодного чемпіонату, а після кожної перемоги в змаганнях отримував достойний гонорар і кожен старий ноутбук перетворював на метелика. Для кожного чемпіонату ігроман купляв новий компʼютер.

— Що за шум? — спросоння промовив Ангел, — що відбувається? Чому метелики перетворилися на літаючих круків?

Високий блондин збентежився і наче потемнів, коли оглянув головний екран і вікно чату. Його машина була майже вщент розбита, метелики заміняли в машині все крім кузова, бо це було заборонено, але і кузов вони змушені були також тюнати тепер. По картинці Ангел зрозумів, що наче дві машини з різних сторін стиснули його декілька разів.

— Це неможливо. Два Демони не зробили би такого за тих декілька хвилин, що я спав, їх тільки двоє. Невже новачки?

Він відчув, шо метеликів не пришвидшити і переключився тепер на чат, де було з десяток повідомлень від судді.

Суддя і Демони

— Ангел, ти що спиш? Тепер зажали два демони і ще два новачки їх підтримали для тарану, — писав суддя в чаті, — погані справи. Якщо ти не прокинешся, то до піт-стопу не доїдеш. Не знаю чи ти це читаєш, але тобі трохи повезло, бо інші новачки відбили двох продажних аматорів, але як вони обʼєдналися з Демонами я не знаю. Тут щось дивне відбувається. Ангел, ти де? Тебе ці двоє знову зажали. Так, дійсно погано. Я не можу тобі допомогти, якщо ти цього не читаєш. Відпиши коли будеш доступний.

В голові Ангела все перемішалося.
— Значить так, думай, думай, думай. Новачки не спілкуються між собою і не говорять на Десонами, тому не розумію який їм інтерес просто так нападати на мене. Автопілот чудити теж не міг, бо він досі у режимі безпечної їзди. Получається, хіба новачки якось домовилися з Демонами, але як? І для чого? Невже вони якось хочуть перейти у професіонали за Демонів. Дуже дивно це все. Але автопілот молодець, дотягнув до піт-стопа. Треба написати судді, може він ще щось скаже.

Ангел застукотів по клавіатурі, не відволікаючи уваги від того як метелики літають.

— Суддя, я тут.
— Це добре, що ти повернувся. Так виглядає, що твій автопілот не впорався, бо режим був не той. Але, що сталося з новачками, я не знаю. Вони не відповідають в чаті.
— Це дуже дивно. Що ж тут відбувається?
— Я не маю відповіді на це запитання, але система моніторингу гри теж дивно поводиться, наче хтось підміняє дані на карті. Я бачив сам, що була сутичка, але панель не підсвітила цього, ніби хтось вліз у віртуальне середовище.
— Це ж неможливо. Безпека віртуальних середовищ є стандартизована по вимогах держави, тому до них немає доступу, бо в кожного свій пароль.
— Не забувай, що кібергонки заборонені, тому можливо розробник щось начудив. Але тут дійсно щось підозріло, бо Демони ніколи не обʼєднювалися так чітко.
— А ти звідки знаєш? В правилах пише, що суддя в кожному чемпіонаті інший.
— Вибач, Ангел, але це теж обман від виробника. Тому я і написав тобі це все. Насправді, я — Метеор.
— Ти, Метеор? Неможливо! Нереально! Та ти ж, легенда!!!
— Я був легендою, а зараз залишилася в кібергонках тільки одна легенда і це — Ти! І тебе треба спасати.
— Від чого? Мене не вибʼють з гри, я вже бачу що і як робити.
— Я не знаю, як ти виживаєш?! Але згадай, ти ж програв першу гру як був новачком…
— Так, ти дійсно Метеор, бо ніхто крім тебе цього не знав. Я відразу помітив під час гри як ти мною опікувався. Дякую.
— Це зайве. Я завжди робив те, що було необхідно. Так як і ти всі ці роки. Але я щойно помітив, що вони не хочуть тебе вибивати з гри. Вони хочуть перегрузити твою апаратуру, щоб побачити де ти знаходишся. Якщо ти вручну всім керуєш, то повір трансформатор не витримає. І вони зразу помітять це.
— Це неможливо, хіба Демони не люди?!
— Цього я не знаю…
— Але тоді мене виявлять і все…
— Думай! Єдине, що я можу сказати — те, що я кажу всім і завжди — секретна інформація. Користувач і пароль: root/root.
— Це все? Я ж це і так знаю. Це всі знають. Ти це кожного разу всім нагадуєш.
— Ти тут геній і Ангел, тому охороняй новачків і бережи себе в реальному світі, бо мене таки вибили з гри і я маю відпрацьовувати. Тому не здавайся, вперед!!!

Незламний пароль

— Думай, думай, думай… — Повторював блондин, — Що зробити з кібергонками? Бо зараз такі «реальні» гонки будуть, що караул. Метеликів відключати не можна. Але мені треба ноутбук з доступом до віртуального середовища, а основиний ноут зайнятий автопілотом.

Ангел замешкався, бо в голові було багато думок, які його відволікали. А основна проблема — дуже не хотілося вилетіти таким чином з гри, а надії на новачків завжди було мало. Проте думки про те, щоб завершити свій шлях у кібергонках також не покидали, бо вже стало надто гаряче в кіберспорті. Поки думки заспокоїлися, метелики знову почали шуміти, бо машина проїхала ще одне коло траси, а чотири противника весь час атакували.

— Добре. Раз така жара почалася, то граємо ва-банк. Машина витримає декілька кіл, тим часом новачки можуть відірватися. Правильно? Правильно! Отже, якщо це не люди керують Демонами, то це боти, а боти можуть бути підключені до віртуального середовища ззовні, бо вони надто швидко тюнінг роблять, тому висновок — це робиться напряму у середовищі. Там є і їхній чарівний автопілот. Якщо це так, то я просто змігю чари автопілота і Демони разом з продажними новачками розібʼються. Хватає десяти секунд. Значить так — треба спробувати попасти в середовище кожного користувача і переконатися куди є доступ. Але ж там у кожного свій пароль. Ще й доступ через державну автентифікацію…

Ангел задумався, метелики знову зашуміли… І…

— СТОП! — вигукнув блондин, — Метеор геній! Точно! Секретна інформація. Пароль і користувач завжди одні і ті самі. Якщо це боти, а не люди, то вони не можуть пароль змінювати через необхідність виконання спеціальних функції в державній автентифікації, а ризикувати кимось власник гри не ризикнув би. Отже, висновок — у ботів користувач і пароль: root/root!!!

Ангел заспокоївся, сів на крісло і з легеньким самолюбством усміхнувся.

— Ну, що ж, вперед! Відключаю найновішого метелика, бо це самий стабільний ноут, інші мають справитися без нього. Підключаю віддалений сеанс до власного середовища і переходжу в хмару «Університет Оксфорд». Поки сесія активна і мене не виявили, то треба перевірити активні сервери ігрової зори. Ухххх, зараз буде жара. Зараз в тому дата центрі не метелики, а динозаври будуть шуміти, — іронічно продовжував сміятися Ангел, — відкриваю окремі консолі для кожного сервера і пробую підʼєднатися: root/root. Вперед!

Чоловік закрив очі, вдихнув і видихнув. Відкрив очі і дійсно чотири консолі були відкритими з доступом всередину.

— Боже, які ж ці виробники безсовісні! Жлоби! Хотіли мене посадити таки і не заплатити. От зараз вони здивуються… — Ангел плеснув долонями і почав знову клацати по клавіатурі. — Різниці немає, яке середовище перше перечарувати, але треба ефектно це зробити, щоб «вельмишановні» власники кібергонок отримали шок.

Ангел, підготував невеличкий псевдокод для однієї консолі, а тим часом його метелики знову зашуміли, але машина досі залишалася в робочому стані. Затятий ігроман вже не звертав уваги на процес гри, а бавився в хакера, який робить реальні чари. Він наче витав у хмарах між віртуальними середовищами і шаманив, щоб відбулося падіння снігу влітку…

— Готово! Так, машина моя ще їде. Це добре, значить я можливо виживу і з трофеєм вийду з гри, але це зараз не важливо. Де ж наступний різкий поворот на трасі? Ага, бачу — потрійна змійка, ще десь двадцять секунд. Отже, перечаровую автопілоти противника. Є. Нехай розганяються їхні машини до максимуму. Є!!! Так, ще десять секунд. Динозаври в їхніх хмарах вже прокинулися, — голосно засміявся цілеспрямований ігроман, — а зараз ще й керівництво гри проснеться. Головне, щоб Метеора не виявили, що він мені допоміг. Але гру точно закриють. Може це і на краще. Побачу море.

Ангел швидко видалив всі системні журнали у чужих віддалених консолях, де зберігалася інформація хто виконував підключення, і відключився від усіх ігрових серверів. Обернувся, до головного монітора і радісно спостерігав як палають на трасі розбиті два Демони і два новачки-боти. Через хвилину гра зупинилася. Хтось з адміністраторів виключив її, а в чаті з’явилося стандартне повідомлення від судді до всіх гравців:

— Стоп гра! Ангел вижив. По технічних причинах Чемпіонат завчасно завершується! Радійте!

Ангел усміхнувся і спокійно розвалився в кріслі… Через хвилину з’явилося нове повідомлення:

— Бачиш, Ангел, я ж казав, що ти геній! Так тримати! Тепер живи справжнє життя!