Діло ціною життя

ЗНАЙОМСТВО
А чи існує любов? Чи треба про неї весь час говорити? Почнемо все з початку. Амур був звичайним хлопцем з великою та божественною душею. Те, як він ставився до тварин, людей, можна було позаздрити, але по-доброму. Весь час говорив, що любов існує — людям, які знали, але все ж деякі не вірили йому. Кожне його слово було, як проповідь священника починаючи зі слова: люблю, любов, з любов’ю, любити, полюбивши й так далі. Мені здається, що він божевільний. А що ви на це скажете?

Амур шукав свою справжню і чисту любов, яка була божественним даром, а можливо і прокляттям. Що ж це не все про нього. Ви будете шоковані або навіть плакати: згадувати й плекати до кінця життя. Шукав саме ту споріднені душу, яка мала також щось, що підвладне силі притягнення.

Трохи перейдемо до зовнішності нашого героя. Світловолосий хлопець з зеленими очима, середньої статури та зросту. Миловиде лице, червоні завжди щічки. А ще незвично те, що в нього було родима пляма у вигляді серця — на шиї. Можливо вона дає йому таку силу і підсилює любов до всього. Магія, як не крути.

АВАРІЯ
Вже був пізній осінній листопадний вечір і трагічна історія. Він їхав в таксі від зустрічі з другом і спішив, залишалося чимало часу до комендантської години. Туман не дав дивитися і хотів відправити на той світ. Удар все ж таки був. І знаєте був не дуже сильний, як каштан в центрі Києва влітає в скло. В душі все заніміло і заболіло. Страх, дикий кортизол і надалі сльози.

Почувши лайку від водія, зрозумів, що сталася трагедія, яка вплине на його подальшу історію. Почув крики, сльози, молитви, які можливо Боги почують, а можливо і ні. Вибігши з автівки разом з водієм вони побачили біляву молоду дівчину і завдяки фарам її блакитні очі — наче опиняєшся в блакитній лагуні. Шрам на обличчі аж ніяк не псував її ангельські риси обличчя. Струнка та граціозна статура.

Аварійка червоним світлом змушувала серця битися в такт, або навіть ще швидше. Кров на руках дівчини та маленького пса, який здавалося не дихав. Все ж надіялася, що його серце буде битися. Кров’ю обливалося і серце водія від страху, трагедії, печалі та можливо смерті невинного створіння. Що за доля спіткала наших героїв?

Проявивши співчуття водій запропонував завезти в ветеринарну клініку. І всі хутчіше сіли в машину, а Амур дав свою куртку для того, щоб обернути маленьке створіння хоч трохи теплом. Маленький білий шпіц пофарбований в червоний, як сніг після бійки в барі.

З очей дівчини лилося море і затоплювало душу кожної людини в автівці. Ім’я собаки (Лаві) вона промовляла кожну хвилину і потім замовкла. Її подолав катарсис до глибини душі. Хлопець не говорив вже про любов він розумів, що це продовження її душі. Яка частинами відмирає і тліє залишаючи попіл, який наче літає, як пил всередині автівки.

КЛІНІКА
Що ж дуже прикро. Ми не підвладні долі, але іноді в моменті можемо відтягнути смерть — трохи потримати її на повідку, як собаку. Щодо собаки: вони приїхали до клініки та влетіли, як ураган на перегонки зі смертю. В клініці лікарі оперативно взялися за свою роботу. Запах ліків вибив з голови навіть погані думки та дали надію на щось добре. На початок нового етапу, але чийого життя?

Часи йшли дуже повільно, наче спеціально. Водій оплатив компенсацію за операцію — це прикра випадковість, але все ж людяність до горя інших. Дівчина вмилася зеленою тушшю ніби зеленкою при віспі…

Стоячи перед дверима чи то смерті, чи то віри — надією, що все минеться. Як страшний фільм на Гелловін. Цікаво, на наступний рік, що вдягне наш герой? Можливо його змусять вдягатися знову, як ангел.

Стоячи на порозі невимовного горя, разом розділяючи кожну хвилину, секунду, годину. Лікар виходячи зі спітнілим лицем констатує смерть. І смерть душі нашої героїні. Як все ж таки жахлива доля? Амур обійняв дівчину і запропонував допомогу і сказав: — «Неси про нього спогад і люби його до кінця своїх днів». Дівчина ще більше розплакалася.

Але в чому допомогти? Тварину не повернути та дві душі. Дівчина ледве стояла на ногах і не розуміла вже, що коїться. Ледь бідолашна не втратила свідомість і її підхопив Амур.

— Ти, боже, як тебe, не вмри на моїх очах, — дуже підбадьорливо.

—Я Амелія, — тихо сказала вона.

Дівчина попросила завтра забрати в лікарні тіло. У Амура вона попрохала, щоб він викликав таксі та побув з нею трохи вдома. Комендантська година вже майже починалася, але вони встигли. Знаю, ризиковано, але вона не відчула від нього ніякої загрози. Не залишати його на вулиці. Їхавши в таксі він сказав тільки:
А мене звати Амур, якщо що.

— Хто ж тебе так назвав? Боже сонечко. Ти схожий на кульбабу, — сказав посміхнувшись.

ЗБЛИЖЕННЯ
Прийшовши додому і швидко знявши взуття вона направилася в ванну де змила туш, поплакала не останніми сльози й швидко пішла на кухню випити води та щось випадково потрапило на вигляд, як коньяк. Для одного разу нічого страшного.

— Може хоча б закусиш?

— Та йди ти, боже сонечко.

Потім були затишні розмови на кухні за чашкою, але чаю. Вони сиділи деякий час мовчки. Потім дівчина вилила не тільки на себе чай, але свою душу Амуру, а він був не проти. Розповіла, що її сестра вчиться на юридичному і живе в Італії разом з мамою, яка працює доглядальницею за пристарілими людьми. Вона їм потім повідомив про цю жахливу новину.

Тато на військовий. Хлопця не мала, бо вважала, що є багато інших важливіших справ в 17 років — це школа малювання, гра на скрипці й на нервах викладачів в школі. Бо вона мала бойовий характер і завжди себе відстоювпла, а ангельська зовнішність це прикриття і дуже робоче.

Він запитав куди вона планує вступати. Амелія вагаючись відповіла що на графічного дизайнера.

— Впевнена що хочеш? Бо по тобі не видно.

Вона підняла плечі та важко видихнула.

— Не буду давити на тебе. Це не настільки важливо. Головне, що життя все саме розставить на свої місця. От я навчаюся на психолога. І я це люблю.

— Щось тебе починає коротити на слові любов.

Вона запропонувавши ліжко для Амура, але сама не спала до ранку. Не через те, що був Амур поряд, але через дірку в душі. Він теж не дуже спав, а провалювався в сон і його викидувало, як цуценя на дорогу.

ЛІКАРНЯ
Вранці зателефонувала родичам повідомити погану звістку і забрати її в село, щоб провести в останню путь… Це була емоційна розмова.

Амур почув дивний звук і вже бачить, як вона лежить на підлозі. Від сильного стресу бідолашна не витримала. Викликав швидку. Добре, що він був поряд. Забравши її в лікарню і пройшовши обстеження та курс крапельниць, які були на декілька днів.

Чотирилапий друг хоче трохи побути поряд, навіть у вигляді душі. Амур декілька разів навідував дівчину. І перед випискою прийшов, щоб допомогти забрати її. Не забувайте, що контактами вони обмінялися.

Сидячи на ліжку і чекаючи виписки лікаря і подальше лікування вдома Амур сказав звідки в неї шрам.

— То було розбите дзеркало. Коли з сестрою гралися воно тріснуло і на мене полетів шматок.

— Жах!

— А у тебе взагалі родима пляма у вигляді серця.

Посміхнувся знову, як дурник. Прийшов лікар і дав виписку з рекомендаціями. Схопивши виписку вона сказала:

— Нарешті я вийду з цієї в’язниці.

Що на рахунок собаки? То вони домовилися, що дядько забере її на авто повезе в село захоронити на кладовищі тварин.

— Ти додому будеш їхати?

— Так в гуртожиток.

— А батьки де твої? Ти з іншого міста?

— В мене немає батьків.

— Вибач, будь ласка.

— Та нічого. Я їх взагалі не пам’ятаю. Можливо через це дарував всім любов?
ПОХОРОНИ ЛАВІ

Що ж чотирилапий друг дочекався уваги до нього. Дядько приїхав вчасно до ветклініки. Наш Амур також поїхав. Ну не міг він її залишити в такому горі. При тому, що мати й сестра далеко, батько на війні. Щось його тягнуло до цієї дівчини.

Дорога була довгою і важкою, сплутаність думок, емоцій, важке потрясіння. Приїхавши могила була готова, віднесли на кладовище проплакали всі сльози, які були та поїхали швидко до будинку.

Посидівши трішки, вона встаючи ледве стояла на ногах. Спілкувалися з родичами було дуже похмуре і важке. Діалоги не лилися, як раніше рікою. Амур соромлячись розповів трохи про себе. Вони виїхали додому, але через те, що це був вихідний день потрапили в затор.

Приїхавши в місто вони розійшлися. Дівчина повернулася додому і почала готуватися до іспитів зі школи, а надалі вибір навчального закладу. Відволіктись від смерті собаки навчанням виглядало, як жорстоке покарання.

Паралельно в себе в гуртожитку Амур читав книгу “Мистецтво любові” Еріха Фромма і слухав Ludovico Einaudi. Щось дуже сильно ідеально, як на мене. В навчанні у нього було стабільно добре. Від природи прекрасно відчував людей. Можливо потім і розкриється його не ідеальний характер.

ШКОЛА
Наша героїня прийшла до школи і її попередили, що на наступний день вони поїдуть в університет Грінченка для ознайомлення і можливо вибору факультету. Не встигла вийти з кабінету на перерві, як до неї підійшла хлопець з її класу. Він був доволі дивний і у нього специфічний характер, грубий, не ввічливий, агресивний.

Саму дівчину такі хлопці не цікавили. Це не буде історія, як дівчина закохується в «поганого» хлопця зі школи. Не дивлячись на те, що вона слухає Лану Дель Рей і Емілі Джейн Вайт, Агнес Обел — амбасадорів меланхолії. Вона прямолінійна, більше така одиначка, самодостатня, з впевненістю в собі та своїх силах.

Він знову не давав їй проходу і це не перший раз. Спочатку дізнавався трохи про неї інформацію від знайомих з її класу. До речі він прийшов в її клас торік. Потім він перейшов до соц.мереж де вона вела не дуже активно сторінки, але інформативно. Що ж тут ситуація доволі складна намічається.

Дівчина старалася його не помічати, а потім різко відповіла:

— Не чіпай мене і не псуй настрій.

Він здивовано підняв руки й сказав:

—Добре, добре. Потім поговоримо.

Так говорить наче вони зустрічаються потайки, але ні. З кожним разом вона показувала свою незацікавленість і ситуація ставала все жорсткіше. Він просто не давав їй спокою. Дівчина різко йому відповідала, що не хоче мати з ним жодну справу і сьогодні коли у неї й так зіпсований настрій від горя ще й цей, як його там.

Арту́р… Так, все наче правильно. Раніше займався стрільбою та боксом, а зараз його життя рикошетом відкинула до алкоголю, наркотиків, маргінальних компаній і т. д. Навіть не дивлячись на його соц.мережі й не розуміючи, для кого він їх веде. Видно, що такого поціновувача важко знайти, його поведінка насторожувала і трохи лякала. Подруга вже зайшла в клас в ледь на нього не накинулася.
— Ще раз до неї підійдеш!

— Ок.

Це все, що він сказав. Дуже інформативно.

— Бовдур, — сказала подруга.

Він зі злості скинув пенал однокласниці, якої не було за партою.

Перейдемо до найготичнішої подруги, з усіх кого вона бачила. Її звати Мія. Ця яскрава дівчина з чорним волоссям могла одним поглядом вбити. Її трохи не любили вчителі через пірсинг, тату та чорне волосся. Хоча характер в неї був доволі спокійний та милий. Не звертайте увагу на ту ситуацію, яка була тільки що.

Пішовши на декілька уроків на наступний день в них буде тільки також два уроки і вони їдуть в університет. Прийшовши додому подивилася на портрет собаки і згадавши ті події її взяла панічна атака.

Відволіктися їй допомогло малювання, в це більше гра на скрипці, бо скоро у неї іспит в музикальній школі.

Не захотіла вчити уроки і вирішила зустрітися з подругою. Вони пішли в кафе на території житлового комплексу. А наш Амур знайшовши її номер в WatsApp, вирішив поцікавитися, як вона себе почуває. Написала, що все вже добре, хоча це не так, але вона намагалася бути сильнішою цих подій.

На наступний день пішовши до школи до неї підв’язався Арту́р. Вона була, як завжди не рада йому. І вже на цей раз сказала, що він буде діло мати з його татом, який приїде з війни. Все, що сказав це:

— Ок.

І пішов собі, як ні в чому не бувало. Уроки були самі найжахливіші це алгебра та географія. Після чого вони вирушили з класом до університету Грінченка.

УНІВЕРСИТЕТ
Їх зустріли куратори. І вгадайте, хто там був? Логічно, що історія у нас про Амура. Побачивши її він посміхнувся і намалював в повітрі сердечко. Але навіть повітря просякнуте сумішшю різних парфумів було не проти. Оце так доля їх знову перестріла. У дівчини трохи піднявся настрій і вона посміхнулася. На чолі з самим паїнькою і сумлінним студентом вони пішли екскурсією по університету.

Дівчина ще вагалася куди поступати. Це був важкий вибір. Підвіска з овечкою, яку їй тато подарував йдучи на фронт, намагалася захистити від невзгод і дати відчути його присутність. Він знав, що вона любить овечок, а собаці подарував в’язаний светр, який нагадував про ці важкі часи.

Прогулюючись і дізнавшись багато інформації. Він сканував всіх людей навколо і коли подивився на дівчину навколо неї світилася аура. Коли всі вже почали збиратися йти він підійшов запитати, як вона. Амелія вербально підіймаючи плечі показала, що не знає. Вже час був йти.
Арту́р, який сталкерив дівчину ретельно слідкував за ними, скануючи самі дрібні деталі. Ну бо наш Амур дуже світлий і милий хлопець з зеленими очима.

Пройшов повз них злегка задівши плечем Амура. Подивився на нього дивним поглядом з оскалом і пішов далі.

— Дивись куди прешся, — сказала дівчина.

Вже всі групою зібралися їхати. Дівчина попрощавшись з Амуром обійняла його на прощання, і він їй сказав лише одне:

— Тобі важко, але я бачу в тобі велику силу.

Амелія подивилася на нього ледь не заплакавши й пішла. А він собі подумав: «Ну знову, я щось сказав не так». Мія підійшла і каже:

— Щось я тут бачу навколо простору одні сердечка.

—Мія, ну що ти таке кажеш. Просто знайомий та й все.

— Ну ви чимось підходите один одному, але не знаю чим. Якась така світла аура.

— Хах, зробиш потім розклад на Таро.

Йдучи вони розійшлися. А Амелія посміхнулася. Нарешті. За ці всі жахливі дні. В один прекрасний день він запропонував їй піти на вечірку, розвіятися. Ну не такий вже він і тихоня. Ревнивий напевно і при цьому відданий. Вона не часто ходить на такі заходи, але її тягнуло до нього.

Його друзі також були, Мія захворіла і навіть в школу не пішла в п’ятницю. І все, настала субота. Час до очікуваної зустрічі. Трохи хвилювання не завадить.

Вдягнувши чорну класичну сукню в вони пішли святкувати День народження друга. Це можливо буде важливо: дата вісімнадцяте січня. Взявши гроші на подарунок, бо не було часу, щось шукати вона направилася до таксі. Приїхавши до квартири під під’їздом їх зустрів Амур. Вдихнути повітря вже не можна було. Легені наповнилися наче бетоном або свинцем.

— Привіт! Радий тебе бачити.

Вона мовчки дивилася на нього. Він пальцями поклацав біля неї та вона прийшла в себе.

— Привіт!

—І це все? Як справи?

Вона, щоб не зустрічатися поглядом почала метушитися і не знала куди йти.

— Та, нормально.

— Ти сьогодні не говірка. Щось сталося?

— Та ні, просто перевтомилася. Готувалася до екзаменів, — ну тут явно вона бреше.

Зайшовши і вдихнувши тепле повітря просякнуте вже не однієї пляшки алкоголю вони направилися до іменинника.
— Що вже так швидко всі напилися? Усміхнено сказала вона.

— Радий знову бачити твою силу посмішку. Вона ще більше зніяковіла. Напевно проклинає Мрію за те, що вона не пішла з нею. Привітавши іменинника та кращого друга Амура — Марка, познайомились з багатьма людьми. До речі, квартиру для вечірки орендували. Вони весь час поміж розмови дивилися один на одного. Наче всі навколо завмерли. Марк підійшов і такий каже:

— Що, сильно подобається?

— З чого ти взяв?

— Ну просто перекинулися поглядами.

— Ну так, звісно. — І хлопнув його по плечу.

Трохи випивши алкоголю вже хотілося додому, бо скоро настане комендантська година. Дівчина поспіхом попрощалася з усіма і швидко сіла в таксі. Амур був насторожений такою поведінкою. І знову думав, що зробив не так.

ЗНОВУ ШКОЛА
Дні йшли, минали години. Дівчата ходили в школу й Арту́р ще більше хижацьки себе вів.

— Що мені з ним робити? — Сказала Амелія.

Мія вирячивши очі й помахала головою. Амелія на уроці світилася від щастя, бо з кимось переписувалася. Мії навіть дивитися не треба, бо це звичайно, що Амур. І вчителька забрала телефон.

— Ну, що коли на побачення.

— Та ти що, яке побачення? Я просто з ним приємно спілкуватися.

Посміхнувшись Мія почала писати конспект. Якось в день 11 лютого їй прийшло повідомлення, але вчителька знову забрала телефон. Арту́р був в напрузі. Його не полишали думки. Він знову підійшов до Амелії дуже грубо притиснув її до стіни. Благо це побачив вчитель і його відштовхнув. Дівчина дуже злякалася. Арту́р сів злий за парту і побачив, що на телефон Амелії приходять повідомлення. Вчителя не було, взяв телефон і на головному екрані було повідомлення від Амура: «Не хочеш зустрітися 13 лютого і піти погуляти, десь 16:00. Центральний парк»
Арту́р нервово стиснув зошит. Людей, якщо що в класі було мало. В кінці уроку дівчині повернули телефон і вона в з радістю вихопила його у викладачки. Все 12 лютого дівчина цілий день не знаходила собі місце, але чому? Навіть не хотіла малювати і грати на скрипці, в скоро іспит.

ПРОГУЛЯНКА І СТАЛКЕР
Мія запропонувала їй піти розвіятися в парк. Була шокована побачити таку Амелію.

— Ну, що любов ця до добра не доведе.

— Та все нормально.

— То ти вже не заперечуєш?

— Та йди ти!

— Йду, — усміхнено сказала Мія. Пройшовшись в холодну пору і зайшовши в кафе вона випадково або не випадково зустріла Арту́ра. Як же він її дістав. Це ж треба вислідити де вона живе. Бісів сталкер. Треба бути дуже обережною. Ну скільки можна. На цей раз він не підходив. І це було ще давніше. Але він довго прислухався до розмов, що дівчата захотіли якнайшвидше піти. Він за ними не йшов слідом. Розвіявшись трохи та заручившись підтримки подруги дівчина прийшла додому і лягла спати. Вже в неділю прокинулась о 12 годині: почала збиратися. Так рано звісно, але на всяк випадок. Чи вона не може всидіти, бо хоче його скоріше зустріти?

ПОБАЧЕННЯ
Наш Амур був зайнятий цілими днями, що обирав квіти та підбирав слова. І не міг вимовити вже слово люблю, що для нього дуже дивно. Вже був готовий до виходу, але почувати став себе трохи зле. Марк ( сусід і кращий друг) перший раз його таким бачить. Попрощавшись, як востаннє або ні. Він вийшов забувши букет, але його подав його Марк. Проходячи крізь провулки він чув компанію, але вже не було куди звернути. Це був єдиний провулок до парку. Наша дівчина запізнювалася, бо не могла викликати таксі.

І тут чути слова: «Ей, ти!». Амур не повертався. Арту́р почав свистіти. Жах та й годі. Він вислідив Амура. Все ж таки вирішив його перестріти. Навіщо? Невже не видно, що Арту́р їй не подобається. Амур не повертався і йшов повільно далі.

— Я тебе кличу!

— Що тобі треба?

— Та нічого!

— Ну так відчепись від мене!

— Ні!

— Чому?

— А те, що ти вже при параді йдеш до неї на побачення.

— Ну, можливо. І яке тобі діло?

—Та ніяке. Дістав пістолет, щоб його зашугати.

— Давай букет і я йду замість тебе.

— Ні.

— Інакше вистрілю. Я не шуткую.

— Що ти цим хочеш добитися?

— Її.

— Але ж ти їй не подобаєшся.

— Подобаюся, тільки вона це не хоче показувати.

— Відчепись від мене і дай пройти.

Наша дівчинка спішила, щоб він не подумав, що вона не прийде. Написала йому, що запізнюється. Він взяв телефон, щоб глянути на повідомлення. Арту́р вихопив телефон. Амур хотів його забрати, але в цьому бою він програв і отримав постріл в живіт. Дівчина виходячи з таксі чула постріли, але не до кінця зрозуміла.

І тут побачила компанію неподалеку Арту́ра в крові й букетом. Поводився наче переможець. Дівчина охолола, заніміла. І підбігла до Арту́ра. Віддубасила його букетом схилилася до Амура. І останні слова, які він сказав: «Я тебе люблю». Дівчина не встигла сказати теж саме, як вже приїхала поліція і швидка. Лікарі констатували смерть на місці.
Чорна що пульсує лінія перетворилася на рівну лінію. Трепанація думок, фіброз серця, тваринний страх смерті, а ще більше втрати. Задзвонив телефон і другу по кімнаті було повідомлено про смерть нашого Амура. Чимдуж підбігли на місце його вже забрали не даючи хоча б раз глянути.

Арту́ра встигли затримати. Всі дали покази. Вона набрала подругу і сказала про нещастя. Подруга кулею вилетіла і прибігла до подруги, яка зовсім нічого перед собою не бачила. Лише білі плями в перемішку з чорними. Надії про життя й змішані зі смертю.

Вона забрала її до себе додому, де також була мама Мії. Всі сиділи скорботно на кухні та думали про своє. Залишившись на ніч вони спали обійнявшись.

В понеділок звичайно ніхто не пішов в школу. Прийшовши додому одна пустота. Одна нещасна і несправедлива доля.

ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ З АМУРОМ
Потім зібралися з друзями, щоб оформити похорон. Паралельно Арту́ра тримали під вартою — діло було передано до суду, де йому загрожувало всього лиш 10 років. Ні собаки, ні коханої людини ще й тато на фронті. Що з за життя. Може це і є частинкою смерті? Відірвані частинки серця.

13 лютого наш Амур прокинувся від головного болю: нуль думок, неможливість щось сказати. Бігаючи на похоронах від друзів до знайомих намагався показати, що він тут, але марно. Тільки відчув силу і побачив свої крила, які огорнули його від незгод і страху. Ну а що? Колись треба буде померти.

ДІЛО ЦІНОЮ ЖИТТЯ
І вже 14 лютого наш Амур взявся за діло. Діло написано долею червоною ручкою. Беручи маленького песика Лаві на руки і йдучи дарувати людям любов. Не забувши стріли. У пса теж була задача знайомити людей через тварин і у нього це дуже добре виходило наче його навчав кінолог з великим стажем.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ ТРАГЕДІЇ

Що сталося з вбивцею? Його все ж засудили на 10 років і дали виправні роботи в притулку для собак.

Амелія вдягає свій білий халат в медичний університет і знає, що має велику силу нести любов за трьох в цьому світі. І шукати ліки від кохання.

Також у неї поповнення: знайшла цуценя на дорозі. Там де втратила, там і знайшла.

Мія йде на ветеринара. Напевно, на неї вплинула ця трагічна історія або її просто дістали люди.

Війна на дворі та війна думок закінчились. Хоч якась щаслива новина. Тато приїхав з фронту, але його треба трохи підлатати.

Мама та сестра хутчіш зібрали речі і приїхали, щоб насолодитися прекрасними моментами з сім’єю і любов’ю, яка ніколи не помре, але якщо помре людина, то любов після неї залишиться в різних її проявах.

Ніхто не готовий захищати любов доки вона не помирає. Говорити банально, втрачати важко, згадувати ще важче.

ЯК АМУР ТА ЛАВІ ШУКАЛИ ПАРУ АМЕЛІЇ. ДВА РОКИ ПОТОМУ.
Наступило знову свято — День Валентина. Не таке вже й щасливе, бо скорбота досі залишилася в душах та пам’яті навіки.

Амелія разом з Лакі (цуценя, яке вже підросло) пішли на зустріч до Мії —прогулятися по парку. Хоч раз за ці всі дні відволіктися від практик і побачити одна одну. Посидівши в кафе і взявши каву, щоб вдихнути свіже лютневе повітря.

Не встигнувши втримати повідець Лакі чимдуж кудись побігла. Амелія вилила на себе каву(на білий пуховик), Мія почала сміятися і паралельно вхопити Лакі за повідець, як у неї не вийшло.

Лакі наче когось хотіла піймати, хоча нікого і не було. Як тут з провулка вийшов хлопець, вона кинулася йому під ноги та ще обкружляв його повідецем. Писк собаки й нічого хорошого не треба очікувати.

Амелія швидко викинула каву і побігла слідом за Мією. Побачивши хлопця, який лежить на тротуарі, але подавав ознаки життя. Вона весь час просила вибачення коли розмотувала повідець. Мія вже не сміялася, а активно допомагала. І тут хлопця вже звільнили. Дівчина питала:
З Вами все в порядку?

— Могло бути й краще.

— Як мені Вам допомогти?

— Та просто допоможіть піднятися та й все.

Дівчата допомогли йому встати. Темно-русявий хлопець на вигляд 22 роки, високий, трохи кремезний. Смішно, що його подолала собака.

— Ще раз вибачте, будь ласка. Така ситуація вперше, — говорить Амелія.

— А Ви ще більше постраждали, — і вказав на куртку і на саму пляму.

Дівчина подумки сказала: «Яка подвійна ганьба».

— Може ще чимось допомогти?

— Та ні не треба.

— Давайте я вам двом куплю ще каву і ви розповісте, що за пригода трапилася.

І тут в кафе вони дивилися один на одного і їх аури світилися і навколо літали невидимі сердечка, як мухи.

— Мене до речі звати Алекс.

Ну а тепер самі додумуйте, що ж буде далі. Можливо ще одна любовна історія? Амур як завжди старається. А можливо Мія також знайде собі сьогодні пару?