Страх і ненависть на Лангеальскому березі

— Іфа, Іфа повернулася!

Звістка, мов лісова пожежа, пронеслась селом. Хлопаки й дівчата бігали від хати до хати, переповідаючи побачене й почуте батькам, що всілися було до вечері після молитов. Багато з тих, хто прибіг до брами, сподівалися побачити свого сина чи доньку хай наляканими, хай понівеченими, та все ж живими.

Та з великої компанії в пару дюжин молодих людей повернулась лише вона — з розпатланим волоссям, порваними одежами та досвідом настільки травматичним, що ледь могла зв’язати два слова, тож дуже скоро місцеві мешканці перевели увагу на чужинця. Всіх настільки хвилювали події, що розгорнулись на старому капищі, що ніхто навіть не задумався, чому скромний сільський цілитель носить вшиту в дублет кольчугу та посрібнений меч?

Юджина ледь помітно трясло від пережитого, а його вбрання несло сліди жорстокої сутички з чудовиськами з-за стін, та все ж він спромігся розповісти й пояснити, що на молодь напали упирі, а захисне коло навколо старовинних менгірів було не суцільним — тому й не захистило так, як слід.

— Дорогу! — пролунав різкий жіночий голос. — Іменем ярла!

Здіймаючись навіть над деякими чоловіками, перед селянами та Юджином повстала ельфійка, гордовита навіть у наспіх накинутих одежах.

— Ярл хоче тебе бачити, чужинцю, — кинула вона, оглядаючи чоловіка.

Юджин, повільно підвівся й подався назустріч, тоді як воїтелька, окинувши селян поглядом, голосно й чітко промовила:

— Зранку на головній площі вам буде доведено, що сталося! Розходьтесь по домівках.

Гомін позаду повільно, але вщухав, чого не скажеш про бурю емоцій в душі Юджина.

Він не знав, чого очікувати й чого боятися більше — перешіптувань за спиною, інтересу до себе з боку місцевого феодала чи того, що минуле, яке він так старався забути й приховати, повстало з мороку там і тоді, де він точно не очікував його віднайти?

Йшли мовчки, відкидаючи довгі тіні у світлі ліхтарів, перш ніж пройти браму до внутрішнього двору поселення. Полонений тривожними думками Юджин ішов за супутницею мов слухняна вівця за поводирем, тому незчувався, коли вони опинилися на порозі будинку.

— Заходь, — кинула дівчина.

Не встиг хлопець оглянути інтер’єр, як ельфійка, поспіхом поставивши ліхтар, мало не штовхнула його в стіну, нетерпляче спитавши:

— Що там сталося?!

Можливо, її, як і всіх ельфійських жінок, можна було назвати красивою, якби не печатка жорстокості на обличчі та гонор й солдатські манери. Вона важко, збуджено дихала, зазираючи мало не в душу.

Проковтнувши ком у горлі, Юджин повільно, виважено відповів:

— В курганах оселився виводок упирів, який напав на молодь через прогалину в захисному колі. Я зміг знайти їх лігво й ще живу Іфу, яку ті, судячи з усього, лишили на потім, для молодняка. Витяг її й накивали п’ятами…
— Не бреши, — голос воїтельки пронизував до кісток не гірше за холодні лангеальскі вітри.
— Я не винен, що ви мені не вірите, — огризнувся Юджин.

Ельфійка відступила, загороджуючи ліхтар, а її тінь зловісно накрила знахаря.

— Зважуй свої слова так, наче повстав перед Блідою Леді, людино, — вона промовисто поклала долоню на навершя кинджала. — Бо я дуже легко можу організувати вам зустріч!
— Не будь сукою, — не витримав Юджин. — Не моя проблема в тому, що в тебе параноя.

Її рука блискавкою здійнялась вперед… і зупинилася в лічених дюймах від шиї хлопця. Довгі, жилаві пальці тремтіли від люті, крізь злий від безсилля стогін намагаючись схопити його, та їх сили були незрівнянними. Вперше він дивився на неї зверху вниз, стискаючи невидиму хватку на тілі хускарла, ламаючи гордість і випробовуючи межі тіла. Льодисті, бляклі очі чаклуна всотували, закарбовували в пам’ять кожну мить, кожний рух м’язів на обличчі воїтельки, що впала на коліна й микала крізь щільно стиснуті губи від цілого виру емоцій.

Яким же п’янким було бажання повільно пронизати її серце тим самим кинджалом, яким хускарл могла вбити його! Чи може назавжди лишити їй на обличчі мітку, як нагадування про розплату за гординю й зневажливе ставлення до інших?

Лише коли її сіро-зелені, болотяні очі змокли, а обвітреними щоками впали перші сльози, Юджин послабив хватку.

Знесилена, ельфійка впала на підлогу, прямо в перехожій, у принесене з вулиці багно.

— Ваерлоа! — з хрипом вичавила вона, скосивши погляд з сумішшю жаху та ненависті.— Я знала!

Він не відповів. Зробивши лише пару кроків до столу, Юджин впав, мов підкошений, схопившись за серце. Давно йому не доводилося настільки випробовувати тіло й дух, як цієї ночі, зіткнувшись у бою не на життя, а на смерть з істотою, про досвід знайомства з якою мало хто міг розповісти.

Злі та налякані, кожен зі своїми таємницями, вони метали блискавки очима з протилежних кінців кімнати без сил не те що підвестись, а навіть продовжити зв’язну розмову без образ та прокльонів.

Не одразу, але їх дихання вирівнялося, серця заспокоїлися, а марево гніву зіслизнуло з розуму.

— Не кажи нікому, — змучено вичавив з себе Юджин і, проковтнувши ком у горлі, додав.— Благаю.

Все, на що йому лишалося розраховувати – то тільки на ділову чесність тієї, хто допомогла йому повернутися до роботи, до справи всього життя й покликання, діставши ззовні і алхімічне приладдя, і інгредієнти, і коштовні матеріали.

Вона кілька разів слабо хильнула головою в мовчазному підтвердженні, щільно стиснувши тонкі вуста – напевно боялась того, що він, навіть ослаблений, міг зробити з нею, якби не контролював власні здібності.

— Як давно?
— З першого дня, як побачила тебе, чужинцю, — тихо відповіла вона. — Ти можеш зробити скільки завгодно хорошого, але тінь недовіри й підозри завжди переслідуватиме тебе, допоки ти хоч трохи виділяєшся з загальної маси. За привітними усмішками ховається отрута, а за милими бесідами — плітки та чутки.
— Як? – в голосі Юджина прорізався розпач. — Що мене…
— Те, що ти чужинець, – ельфійка підвелась і хиткою ходою рушила в його бік. — Цього достатньо.

Брудна й спустошена, вона мало не впала біля нього, коли сіла під стіну, підібгавши коліна.

— Я добре знаю, що може зробити травник своїми відварами й припарками, й лікар, що володіє таємними знаннями. Ти рятував тих, хто помер би від запалення легень, застуди, переломів та нападів покручів. Ще й твої запити згодом… Це сказало мені, що ти хороший цілитель, а такі на вагу навіть не золота, а доброї булатної сталі й холодного заліза. І якщо щось тебе і вигнало з теплого й ситого містечка у свиті якогось лицаря, то тільки щось… дійсно суттєве. Місцевий люд такі речі чує здалеку. Не став би фахівець твого рівня шукати оселі в такій глушині! Тільки в них доказів прямих нема, лиш чуйка.

Жовч підступила до горла, а тіло кинуло в жар від одкровення дівчини. В одну мить Юджин пережив глибокий відчай, такий, якого не було навіть на смертному одрі молодого Лоенера.

— Розказати тобі?
— Валяй, — кинула вона. – Тільки не лежи на підлозі, спину застудиш.

Нагло розкинувшись горілиць, він почав з самого початку… З дитинства в рідному селі, де батько передавав йому сакральні й таємні знання про лікарське ремесло, вивчати які він вирушив до університету в столицю самого Адельштадту, де пізнав і зневагу простолюду до клопіткої праці лікаря, і солодкий смак ейфорії від пізнання того, про що інші могли лише мріяти. Мов скинувши камінь з душі, до схвильованого тремтіння в руках, Юджин розповідав тій, чийого імені не знав, екстаз від зрощення розірваних м’язів та розчавлених кісток, заживлення потворних шрамів і виведення отрути з тіла, поки не запнувся.

— Що було далі? – тихо перепитала ельфійка, прибираючи волосся з його чола.
— Я надто повірив у себе, – з гіркотою в голосі сказав той, хто звав себе Юджином. – Помилився. І це коштувало життя людині, яка за дуже короткий час стала мені доволі близькою…

Він говорив, а вона не перебивала – лиш час від часу задумливо куйовдила сплутане хвилясте волосся хлопця, продовживши навіть коли той замовк.

— Тобто ти дійсно кинувся рятувати ту дівчину… Іфу?
— Угу, – похмуро мугикнув він. – Довелося на деякий час приспати її, поки вона відновлювала сили в моєму лігві. Все ж, вона не бачила мого чаклунства і я мав впевнитись, що… чари спрацюють. Що я не повторю ту помилку й цього разу зможу використати власні надбання на благо, заради того…
– Гей… – перебила його хускарл. – Заспокойся і сядь за стіл. Розкажеш за вечерею.
— Угу, – видавив з себе чаклун, витираючи обличчя рукавом. – Дякую.
— Маев, – стримано сказала дівчина..
— Що?
— Моє ім’я, — безпристрасно відповіла та. — Маев.
— Йоганн, — тихо, майже пошепки сказав він. — Моє справжнє ім’я.

Коли хускарл повернулася з комори, в каміні бадьоро тріскотіли дрова, а від бруду не лишилося й сліду.

— Мені варто взяти тебе прислугою, — мабуть, вперше за весь час їх знайомства, в голосі ельфійки пролунав натяк на веселощі.
— Завтра я піду звідси, — похмуро пробурмотів хлопець. — Назавжди.
— В кургани? — спитала та.
— Ні, далі, на північ.

Відставивши горщика з печенею, Маев сіла навпроти й серйозно подивилася в очі співрозмовнику.

— Йоганне, подивись на мене, будь ласка. Не роби дурниць. Як думаєш, чому ти все ще не на вогнищі?
— Не знаю…
— Бо тут ти ще не зробив нічого поганого, — з незмінно суворим тоном сказала ельфійка. — Не можу сказати, що я схвалюю твої дії в минулому, але помиляється кожен. Тобі вистачило мужності пережити помилку та йти далі…

“Я просто не встиг розповісти тобі, що сталося з Дугалом…” — з сумішшю хворобливої гордості, солодкої мстивості й гіркоти подумав чаклун.

. . .

Спочатку він втратив сон.

Страх почути тріскотіння полум’я в стрісі хати, гомін голосів та дзвін зброї зробили його дратівливим настільки, що навіть постійні відвідувачі стали підмічати це. Навіть тепліше ставлення з боку Маев й повне відновлення Іфи без видимих побічних ефектів воскресіння не могли заспокоїти його.

Куди б він не пішов — всюди марились постаті, які Йоганн боявся побачити.

Двері в крамницю відчинилися, впустивши всередину вогке, холодне, зимове повітря.

— Перепрошую, ми…

Останнє слово застрягло в горлі, варто було кинути навіть швидкий погляд на постать, що увійшла.

— Доброго вечора, пане аптекарю, — пролунав дзвінкий, м’який жіночий голос з-під широкополого капелюха. — Мені розповіли, що ви прекрасний спеціаліст, що може допомогти…