Складний клієнт

Складний клієнт

Лелітка вовтузилась біля прилавку з важкими скринями. Найскладнішу роботу знов підсунули їй, бо — новенька. Авжеж.
Утім, ця вакансія у Панни Потойбічниці була її єдиним шансом на нормальний заробіток цього літа, тож…
— Довбані кулі! — Виштовхнула чергову на високу полицю, сопучи, мов той дикий вепр (що для Лелітчиного крихкого тільця, повірте, було непритаманно).
Упевнилась, що куля надійно всілася на зубчастій низькій підставці, витерла шматою пил та відбитки власних пальців з глянцевої поверхні. Випросталась, на солодку мить замріюючись про звільнення.
— Кге-кге-мм!..
Лелітка інстинктивно сіпнулась у бік службової комірки, та добре знала, що шляхи відступу відрізано. Запізно. Ні за які гроші світу інші продавчині цьому клієнту зараз на очі не покажуться. Попалася — розгрібай.
Так-сяк зліпила ввічливу посмішку, злізла з табурету й розвернулася обличчям до покупця.
— Вітаю, пане. Завжди раді Вас бачити у нашому салоні!
Замість відповіді на прилавок гепнувся пакунок у добряче пошарпаній фірмовій обгортці.
— Це шо таке?! — Пан, не зважаючи на похилий вік, мав украй зичний, різкий голос. Впізнаваний. Примітний.
Лелітка повільно видихнула. (Ех, а він же міг прийти і на іншу зміну… Вже й дня не пропускає. )
— У вас виникли якість технічні негаразди? — Обережно підтягла пакування до себе ближче. Зазирнула. (Ага. Цього разу дошка. Напевно, Дезіре продала. Уф.)
— У мене?! Негаразди? — Дідок зійшов на вереск. Зморшкувате обличчя почервоніло, очі полізли з орбіт. — Та я вас, гадську контору, по світу пущу!
Лелітка вчасно відстрибнула від прилавка, ухиляючись не так від замаху обліпленого брудним пластирем кийка, як від рясних бризків гарячої слини.
Жодна миша на всіх трьох поверхах салону тепер не ворушилась.
Лелітка перегрупувалась. Перехопила ініціативу.
— Пане Човгошлип, давайте поговоримо цивілізовано. — Вона сподівалась, що персональне звертання трохи його заспокоїть.
Дідо, і правда, трохи здувсь. Він прекрасно знав, що на ковернадцять ліг довкола це — єдина містична крамниця (чи то пак — салон), а пензлювати аж до столиці — на те він не мав ні коштів, ні бажання.
— Ну?! — Клієнт підібрався. Човгошлип все життя гордо прожив у цьому місті, і усім своїм видом засвідчував, що ніяка дурна баба його, Човгошлипа, з міста не витурить!
Лелітка прикликала весь свій професіоналізм. Ретельно й методично оглянула дошку: руни, печатки, лак на замовляннях — все як слід. Прибрала товар під прилавок — від гріха подалі.
— Хм. — Вона прочистила горло, намагаючись говорити якомога холоднокровніше. (Коліщатка у її мозку крутились щодуху: думай, дівчино, думай! Головне — не ляпни нічого напряму.) — Пане Човгошлип, ви наш постійний і вельми шанований клієнт. Запевняю, що і цей товар, і всі запропоновані раніше — відповідають всім найвищим стандартам Магічного Комітету.
Клієнт зазбирався сперечатись.
— Чекайте, чекайте. — Лелітку, нарешті осяяло. ЇЇ самовладання тут-таки вигулькнуло зі свого сховку. — Давайте розглянемо ситуацію творчо. Так би мовити — під новим кутом.
Пан Човгошлип витріщився на консультантку тепер вже біліючи.
— Ні-ні, я впевнена, що Ви все зробили зі свого боку правильно. Абсолютно! — Лелітка замахала руками. (Вона знала, чим скінчилась попередня спроба щось йому натякнути. Ця вакансія так і з’явилась, власне.) — Ваш запит — лише поговорити з дружиною-небіжчицею з нагальних сімейних питань, і це, звісно — саме наш профіль. Ви у своєму праві, авжеж. Однак у такій делікатній справі, буває нелегко підібрати ефективний засіб. Розумієте?
Клієнт скреготнув щелепою.
— Шо ти мені городиш? У того пенька Пія сеанс з прабабою з першого разу склався — досі спадщину тринька. А мені ж, навіть, і не про гроші!
— Ну от! — Підхопила, з азартом, Лелітка. — Справа, швидше за все, виключно у часовій дистанції. Зілля Чінеа, дзеркало Ву, — вона зазирнула у записи покупок для точності, провела пальцем по паперу, — гелданські свічки, кришталева куля Ь-115, Плетиво Міни, сервіз чаш-говорилень, вуду-дзбан, Рейвінський порошок, некро-паста «Екліпс», спіритична дошка — це все відмінні методи, але для спілкування з душами, котрі вже пробули у Потойбіччі …емм, певний час. Контакт одразу ж після відходу — практика …неконвенційна.
Покупець застиг, у позі крука, котрий збирається виклювати їй око, тільки ще не обрав котре.
— Пане Човгошлипу, запевняю, ці стандарти від нас ніяк не залежать. — Тут вона зашвидила, запримітивши, що «крук» таки визначився з вибором, і готовий кинутись. — Тож нічиєї вини у цих неприємностях нема. Однак, від імені салону, і себе особисто, щиро перепрошую, що ми не врахували цей важливий нюанс до сьогодні. — Лелітка рахманно усміхнулась. І випалила: — Справа має бути у технічних складностях на стороні абонента.
— Яких таких складностях? — Наїжачився Човгошлип.
— Ох, ну знаєте… — Лелітка поправила фірмовий фартушок, завваживши що таки ступила на тонкий лід. — Перші кілька днів опісля відбуття, як правило, дуже насичені: суди, розгляди. О! — Рятівна неправда аж полилась із неї. — А цієї пори ще й і профілактичні роботи на Переправі, планові. Переоблік, врешті-решт щомісячний. Потік справ.
— Який переоблік, трясця вашій матері?! Я оце штирнайцятий день… — Клієнт осікся. Плюнув на підлогу. Ледь не поцілив по власному нечищеному черевикові.
Щось із сказаного Леліткою, утім, таки запало куди треба. Човгошлип задумався.
— Ото, за життя була розтелепа, то й — після… — Помітив тепер ще й одвислого на нитці ґудзика на рукаві. Знов завівся. — І шо тепер?! Ти мені баки не забивай! Я право маю!
— Дивіться, — Лелітка перехилилась через прилавок, озброєна блискучою ідеєю, і вже зовсім смілива, — є дещо застарілий метод, але, от дуже надійний: за невелику доплату, ми можемо надіслати рекомендований лист. Немає точних термінів прибуття, та є гарантія вручення. Ну і відповідь матимете точно. Письмову.
Стариган вдоволено крекнув.
— Ха! Можете, як прижучить! — Банькуваті очі знов провалились у свої ямки — що у засідку — заблищали вдоволенням. — Бумагу давай!
Лелітка спровадила його до конторки у дальньому кутку. Молячись усім покровителям — малим і великим — щоб її затія спрацювала, або принаймні, затяглась до кінця її канікул.
Так, чи так, пан Човгошлип ще години дві слинив папір, рипів олівцем, щось бурмотів під ніс, нумерував якісь питання, вимоги. Врешті, щедро й неохайно змастив клеєм пухлий конверт, і затребував щоб печатки було проставлено на всіх стиках відправлення у його присутності.
— Гляди, відправляй, як положено.
Заплатив, як завжди дрібними. Без чайових.
Забрався — й на тім спасибі.
Лелітка, тамуючи подих, не сходила з робочого місця, аж поки не впевнилась, що Човгошлип таки завернув за ріг сусідньої вулиці.
І не вона одна.
За хвилю зашелестіли важкі бісерні завіси. Панна Потойбічниця поволі випливла до залу в розкішній чорнильній сукні. Повисипались й інші дівчата з бокових кімнат.
— Молодець, новенька! Розумний хід. Було б раніше тебе найняти — давно мали б спокій. — Господиня салону взяла конверт кінчиками пальців, хоч і була у рукавичках. — Я про це особисто подбаю. Візьми перерву. І Фіонеллі скажи — кава за мій рахунок.
— Звісно, Панно, дякую. — Лелітка чемно вклонилась, й під заздрісний шепіт колежанок, весело випурхнула на вулицю серед білісінького дня.

_______________
Покровителі — малі та великі — були таки прихильні.
Пан Човгошлип отримав спочатку кілька формальних повідомлень: «отримано», «на розгляді», «передано до виконання» й таке інше, а сам лист надійшов аж у перший тиждень осені, коли Лелітка була вже далеченько від своїх крамничних пригод.
Конверт прийшов знатний, на всі гроші: цупкий, з вензелями й водними знаками, та, на диво, тонкий. Всього вмісту — один аркушик. «Витяг з обітниці. Завірено. Дата. Підписи.»
— Що за чортівня?!
Човгошлип протер очі, на всяк, та, одначе, останні рядки, надруковані крупно й жирно двічі підкреслені червоним від того ніяк не змінились:
«ДОПОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС».